3.5. Соціальна робота з людьми, які живуть із віл/снідом

3.5.1. Перебіг віл/сніДу і його соціальні наслідки

Нині понад 40 мільйонів осіб в усьому світі інфіковані ВІЛ та живуть з цією проблемою. Торкнулась ця проблема й України, де на обліку пе­ребуває близько 80 тисяч ВІЛ-позитивних осіб, проте вважається, що в нашій країні приблизно 2% людей репродуктивного віку живуть із ВІЛ.

Збудник ВІЛ-інфекції - вірус імунодефіциту людини, що належить до родини ретровірусів та підродини лентівірусів. Лентівіруси викли­кають хронічні інфекції з тривалим латентним періодом, прогресую­чим перебігом, постійним розмноженням збудника (персистувальною репродукцією) та ураженням центральної нервової системи.

Виділяють три основні шляхи передачі ВІЛ:

- статевий (всі види сексуальних контактів);

- парентеральний (передача ВІЛ при переливанні інфікованої кро­ві та її препаратів, використанні контамінованого (забрудненого) ВІЛ медичного інструментарію та/або розчинів, у тому числі при ін'єкційному споживанні наркотиків, трансплантації органів ВІЛ-інфікованого донора, тощо);

- від інфікованої матері до дитини (інфікування під час вагітності та пологів, а також під час вигодування дитини грудним молоком від інфікованої матері).

Розвиток ВІЛ-інфекції у дорослої людини без антиретровірусної терапії від моменту інфікування ВІЛ до смерті в середньому стано­вить 10-11 років (рис. 10).

Можливі також випадки, коли цей період є меншим або більшим, ніж 10 років. Запровадження антиретровірусної терапії допомагає суттєво подовжити цей період.

Після того, як ВІЛ потрапив в організм людини, настає інкубаційний період. Під час цього періоду вірус активно розмножується (звідси й назва стадії). Концентрація його в крові стає досить високою (до речі, достатньою для інфікування іншої людини). Водночас імунній систе­мі людини потрібен деякий час, щоб зібратися з силами і відреагувати на прихід вірусу. Отже, в інкубаційному періоді немає видимих проявів активної реакції з боку організму на потрапляння в нього ВІЛ. Трива­лість - 2-3 тижні.

Коли імунна система людини збере ресурси для того, щоб спробувати дати відсіч нападу вірусу, настає стадія гострої інфекції. Адже підви­щення температури у цій стадії, збільшення лімфатичних вузлів є не чим іншим, як спробою організму захиститись від вірусу. У цій стадії також можуть виявлятися біль у м'язах, горлі, слабкість, пітливість, плямистий висип на шкірі. Жоден з цих виявів не є характерним лише для ВІЛ-інфекції. Такі самі вияви бувають, наприклад, при грипі чи мононукле­озі. Саме тому, зазвичай, ніхто не підозрює появи ВІЛ-інфекції. Найчас­тіше лише детальні спогади ВІЛ-інфікованого дають змогу встановити, що у нього виявлялась ця стадія. Часом у цьому допомагає така обстави­на, як нехарактерний для грипу чи інших респіраторних вірусних інфек­цій сезон (наприклад, літо). Інколи ця стадія протікає без симптомів.

Під час цієї стадії гострої інфекції відбувається важливий процес -активно синтезуються антитіла. їхній рівень стає достатнім для вияв­лення спеціальними тестами. На цій стадії вірус продовжує активно розмножуватись, вона завершується відновленням самопочуття, зник­ненням симптомів. Завдяки тому, що імунній системі вдається частково взяти під контроль інфекцію, сповільнюється швидкість розмноження вірусу (знижується його концентрація в крові). Тривалість стадії, вклю­чаючи відновлення, - 4-6 тижнів.

Безсшіптомна стадія ВІЛ-інфекції отримала таку назву через від­сутність зовнішніх виявів інфекційного захворювання. ВІЛ-інфікований почуває себе здоровим, повністю збережена працездатність (якщо, звіс­но, немає супутніх захворювань). Але насправді впродовж усієї цієї ста­дії вірус повільно підточує імунну систему. Безумовно, ресурси організ­му протягом певного часу дають змогу поповнювати запас втрачених клітин. Але з часом цей ресурс поступово вичерпується. Середня три­валість стадії - 8 років. Відомі випадки більш тривалої безсимптомної стадії (15 років і більше).

Стадія первинних клінічних виявів - коли імунна система вже не спроможна працювати, як раніше. Виникають перші симптоми захво­рювання. Це може бути збільшення лімфовузлів кількох груп (вони розташовані групами навколо певних органів людини), втрата ваги ті­ла, періодичне підвищення температури, слабкість. Можуть виникати перші ознаки опортуністичних інфекцій.

З часом відбувається наростання імунодефіцгту. Перебіг опорту­ністичних інфекцій стає тяжчим, приєднуються все нові інфекції. Ця стадія має назву пре-СНІД (або СНІД-асоційований комплекс).

На цій стадії СНІДу (синдрому набутого імунодефіциту) розвиток симптомів опортуністичних інфекцій досягає найбільшого поширення, перебіг їх дуже тяжкий, розвиваються злоякісні пухлини. Для цієї ста­дії характерне також ураження вірусом нервової системи, що спричи­няє тяжкі ускладнення. Середня тривалість стадії СНІДу - 16 місяців.

Діагноз «ВІЛ-інфекція» у певному розумінні є викликом для фізич­них, психічних, та соціальних можливостей людини. Знання діагнозу зумовлюють, але не визначають різного роду зміни у житті конкретної людини, тим самим підводячи її до прийняття важливих рішень.

Дослідження виявило такі групи потреб людей, що живуть з ВІЛ:

•медичні потреби:

-діагностика щодо ВІЛ та опортуністичних інфекцій (вільний до­ступ, всебічність, регулярність);

-лікування (наявність ліків, вільний доступ, навчений медичний персонал);

-профілактична діагностика (медичне обслуговування за місцем проживання);

-паліативний догляд на дому;

-доступність лікування та реабілітації особам з подвійною про­блемою - ВІЛ та наркозалежність;

•юридичні потреби:

-юридичні консультації та підтримка, захист прав;

-адвокатування прав на вільний доступ до безкоштовного ліку-нання, права на роботу, вільного доступу до навчально-виховних за­кладів (ВІЛ-позитивні діти);

-забезпечення доступу до соціальних пільг та гарантій (оформ­лення пенсій);

-соціальні потреби:

-консультування - до- та післятестове, психологічне (психотера­певтичне), за принципом «рівний-рівному», а також з питань репро­дуктивного здоров'я;

-інформаційні - надання спеціалізованої літератури (про ВІЛ, способи та методи догляду на всіх етапах захворювання, особливості паліативного догляду, немедичного догляду на дому); групи самодо­помоги, переадресація до медичних установ, недержавних закладів та організацій;

-реабілітація для людей, які живуть з ВІЛ і є споживачами ін'єк­ційних наркотиків;

-соціальна реабілітація - навчання (підвищення кваліфікації, ста­жування або здобуття освіти); працевлаштування;

-консультації з догляду та підтримки ВІЛ-позитивних дітей, мож­ливість відвідування ними центрів денного перебування;

-спеціалізовані - транспортування, патронаж, прибирання на до­му, доставка продуктів, ліків, гуманітарна допомога, супровід в ме­дичні установи, установи соціального захисту.

Найчастіше у клієнтів ВІЛ-сервісу трапляються такі психологічні проблеми:

1. -страх смерті, біль;

2. -страх наркотичної залежності від застосування знеболювальних препаратів;

3. -зниження почуття власної гідності та значущості;

4. -почуття провини перед близькими, родичами (дітьми), стурбо­ваність власним майбутнім та майбутнім сім'ї;

5. -гнів, спрямований на родичів, на медичних працівників, на себе;

6. -депресія, пов'язана з втратою сенсу життя (так званий нусоген-ний невроз), зниження рівня соціального стану, зміна соціальних ро­лей та звичного способу життя (особливо на термінальній стадії);

7. -самотність, ізоляція та самоізоляція.