3.4.2. Загальні підходи та принципи соціальної роботи

Завдання соціальної роботи із споживачами ін 'єкційних наркоти­ків (СІН):

1.Профілактика ВІЛ та інших інфекцій у середовищі СІН (су­купність профілактичних заходів - інформування, забезпечення про­філактичними засобами, мотивування зміни поведінки та більш від­повідального ставлення до власного здоров'я тощо - для запобігання поширення ВІЛ серед споживачів ін'єкційних наркотиків за своєю сутністю найбільше відповідає компетенції соціальної роботи, яка у цьому випадку покликана інтегрувати діяльність з охорони здоров'я, освіти та соціального забезпечення).

2.Виявлення та соціальний супровід споживачів ін 'єкційних нар­котиків (соціальна робота на перших етапах має бути спрямована на те, щоб активувати у клієнта інтерес до стану власного здоров'я, за­пропонувати відповідну діагностику, консультування).

Для організації ефективної системи допомоги залежним від пси-хоактивних речовин важливо дотримуватись чітких, гуманістичних принципів реабілітації.

Серед важливих принципів роботи з людьми, залежними від психо-активних речовин, зазвичай виділяють такі:

1. Розуміння замість засудження.

2. Добровільність та партнерство замість контролю.

3. Конфіденційність.

4. Щирість та довірливість стосунків клієнта та консультантів.

5. Тісна співпраця з сім'єю клієнта.

6. Допомога для самодопомоги (активність замість пасивності).

7. Комплексний характер допомоги.

Для розроблення реабілітаційних програм для людей із залеж­ністю важливими є принципи ефективного лікування, запропоновані ИГОА - Інститутом з вивчення наркоманії при Національному інсти­туті здоров'я СІЛА:

1.Немає єдиного виду лікування, який би підходив всім хворим.

2.Потреба у лікуванні повинна бути по можливості задоволена якомога швидше.

3.Ефективне лікування спрямоване на різні симптоми і проблеми індивіда, а не тільки на зловживання наркотиками.

4.Індивідуальний лікувальний план (план одужання) повинен по­стійно бути у центрі уваги і модифікуватися залежно від потреб клі­єнта.

5.Для ефекту терапії дуже важливо, щоб участь в терапевтичній програмі мала адекватну тривалість.

6.Психологічне консультування (індивідуальне та/або групове) є наріжним компонентом ефективної терапії при наркоманії.

7.Застосування медикаментів є важливим елементом лікування для багатьох клієнтів, особливо у комбінуванні з психологічним кон­сультуванням та поведінковою терапією.

8.Люди з наркотичною залежністю або споживачі наркотиків із супутніми психічними порушеннями повинні отримувати як нарколо­гічну, так і психіатричну допомогу в інтегрованому вигляді.

9.Медична детоксикація є лише першою стадією лікування нар­котичної залежності і сама собою дуже мало впливає на довготривалі результати терапії.

10.Лікування не обов'язково має бути добровільним, щоб бути ефективним.

11.Можливості вживання наркотиків постійно повинні контролю­ватися об'єктивними методами в ході терапії.

12.Лікувальні програми повинні бути забезпечені діагностикою на ВІЛ, гепатити В та С, туберкульоз та інші інфекційні захворювання.

13.Одужання від наркоманії звичайно є довготривалим процесом, який вимагає повторних епізодів проведення лікування.

Отже, робота з людьми, які мають залежність від психоактивних речовин, повинна будуватися з огляду на численні соціальні, психо­логічні та біологічні чинники, пошук методів і форм роботи, прийнят­них для конкретного клієнта і з огляду на той етап зміни поведінки, на якому він перебуває.

Практика використання різних концептуальних підходів у вирі­шенні проблеми наркозалежності засвідчує, що навіть якщо вдається за допомогою лікарських засобів або інших біологічних способів нор­малізувати психофізіологічний баланс у людини, залежної від нарко­тиків, то проблема її залежності не вирішиться сама собою. І припи­нення зловживання наркотиками, як критерій ефективності лікування наркоманії, виявився недостатнім. Сьогодні переважає переконання, що потрібна реконструкція особистості залежного. Зробити це мож­на, враховуючи його особистісні й інтелектуальні особливості.

При складанні соціально-психологічних реабілітаційних програм використовують різнопланові теоретичні підходи й моделі - психо-динамічні, когнітивно-біхевіористські, гуманістично-екзистенційні тощо, кожна з яких пропонує власні техніки втручання. Важливою є концепція психосоціальної підтримки (ведення випадку) та створення терапевтичного середовища, застосування елементів сімейної терапії.