3.3.3. Методи і технології соціальної роботи

Індивідуальна робота з клієнтом передбачає процес безперервної підтримки з використанням прямих методів впливу: індивідуального консультування, роботи з сім'єю, групової роботи. Безперервна під­тримка здійснюється шляхом навичок емпатії та супроводжується співчуттям до клієнта, допомогою клієнтові тримати зв'язок з реаль­ністю шляхом розвитку стратегій для контролю над симптомами.

Практика соціальної роботи з людьми, що страждають на психічні розлади, зосереджується на двох аспектах:

1) прямому впливі: індивідуальне консультування, робота з сім'єю, групова робота, використання груп людей зі схожими проблемами;

2) процесі безперервної підтримки, що охоплює інтерес і турботу; емпатичне слухання; прийняття клієнта таким, який він є; роботу з не-ушкодженою частиною особистості; реалістичне заспокоювання, реа­лістичні очікування; наснаження і допомогу клієнтам у використанні ресурсів соціальних служб.

Соціальні працівники, здійснюючи індивідуальну соціальну робо­ту з людьми, які мають психічні розлади, повинні:

1) співчувати реальності клієнта і реакціям, які вона породжує, а також досліджувати реальність клієнта (клієнти із психічними роз­ладам до певної міри втрачають контакт з зовнішньою реальністю, водночас їхня внутрішня реальність виходить на перший план. На­приклад, депресія глибоко проникає і руйнує здатність функціонува­ти в різних сферах життя, крім цього, також супроводжується відчут­тям загибелі, що пояснює постійний ризик суїциду. Натомість повний хаос гострого епізоду шизофренії супроводжується візуальними га­люцинаціями, що втілюють в собі найтаємніші жахи, і це може при­звести до безладної активності або повної нерухливості. При цьому клієнт не вірить, що він хворий, аж поки фактично не звалюється від виснаження внаслідок шаленої, несамовитої активності і хронічного недосипання);

2) допомогти клієнтові тримати зв 'язок з реальністю (найкращий спосіб допомогти клієнту - це навчити його управляти своїми симп­томами більш ефективно. Багато клієнтів можуть розвинути стратегії самі і потребують від соціальних працівників лише звичайного розу­міння, підтримки, наснаження. Часто клієнти можуть самі розпізнати, коли в них починається епізод вияву хвороби, і настає час звернутися до ліків. Вони можуть експериментувати з різними стратегіями, щоб побачити, які є найефективнішими для них. Наприклад, при розвитку стратегій справлятися зі слуховими галюцинаціями, соціальні праців­ники допомагають клієнтові прийняти наявність голосів, працювати над визначенням меж голосів, спробувати зрозуміти значення голосів, побудувати схему контакту з ними, яка фокусується на позитивному спрямуванні і визначає обмеження часу і простору для звертання ува­ги на них. У такі моменти можуть допомагати релаксація, відвернен­ня уваги, фізичні вправи. Інформація про те, як хворий справляється із станом загострення, може стати у пригоді для інших клієнтів. У цих випадках соціальні працівники дійсно мають справу з наснаженням: вони намагаються надати можливості людям, а не їхнім хворобам, взяти владу над життям);

3) налагодити зв 'язок з клієнтом як з особистістю, а не орієнтува­тися на симптоми хвороби (люди, які мають психічні розлади, є ніби спотвореною картиною самих себе, яку не можна порівняти з їхньою особистістю до хвороби, тому на практиці буває складно встановити зв'язок з клієнтом. Наприклад, клієнти з депресією глибоко захоплені своїми думками і потрібно докласти значних зусиль, аби просто спро­вокувати їх на розмову. Клієнт з манією може бути повним енергії, але швидко відволікається. Під час роботи з клієнтом, який страждає на шизофренію, можна спостерігати вияви емоцій, невідповідних до ситуації, що заважає контакту. Клієнт з деменцією забуває про вас від одної зустрічі до іншої. У роботі з такими клієнтами вирішальним моментом є усвідомлення того, що наскільки б не були загальними симптоми, які створюють діагноз, вони завжди виявляються індиві­дуально, їхні форма і зміст відображають унікальність особистості, досвіду і обставин хворої людини);

4) спрямовувати свої зусилля та те, щоб активізувати навички клі­єнта управляти собою і своїм життям.

Коли людина переживає гострий короткотерміновий епізод хворо­би, після якого може повернутися до більш-менш нормального життя, вона буде широко підтримувати і зберігати свої навички, на цьому будується впевненість'у собі. Проте потребує допомоги у відновленні своєї самооцінки з тим, щоб знову зайняти своє місце у певних соці­альних системах. Особливо напруженою є фаза одужання, коли люди перебувають між реальною хворобою і реальним здоровим життям. Саме тому одним з критичних періодів є процес повернення до своїх ролей та обов'язків, які клієнт виконував до рецидиву. Він може хо­тіти забути період хвороби, поспішати знову до своєї нормальності, і соціальний працівник має супроводжувати клієнта у цьому процесі, реалістично спрямовуючи його поведінку, особливо після лікарні.

Незалежно від терміну хвороби, ступеня інвалідності та руйнуван­ня особистості, проблеми, що стосуються практичних та соціальних навичок, можуть бути різними. Відтак робота може бути спрямова­на на запобігання втраті наявних навичок або безперервну підтримку, останнє зазвичай необхідно у випадках з деменцією. Потрібно вико­ристовувати візуальні засоби, щоб підтримувати орієнтацію в часі, да­тах, місці перебування, використовувати медикаменти як доповнення. Інші підходи передбачають компенсацію втрачених навичок шляхом відновлення інших, які не були задіяні протягом багатьох років, але залишилися непошкодженими, поновлення соціальних і практичних навичок, які клієнти потребують для самодостатності. Такі методи ре­абілітації людей з хронічною шизофренією, які утримуються в лікар­нях на довгостроковому лікуванні. Усі ці підходи ефективніші, якщо надання допомоги організоване на рівні громади.

Соціальний працівник прагне залучити психічно хворих до будь-яких видів діяльності, що не є надто травмувальними. Наприклад, для хворих на шизофренію корисними є будь-які групові заняття, котрі, однак, не передбачають тісного особистого контакту. Це можуть бу­ти заняття в художній майстерні, психотерапевтична група підтримки тощо. Хворі на залежність від наркотичних речовин, навпаки, найчас­тіше потребують досить тісної взаємодії в групах під керівництвом впливової та авторитетної для них людини. Всі подібні питання варто обговорювати з психологом або психотерапевтом.

Так само залежно від діагнозу розв'язують і питання працевлаш­тування. Досить часто психічно хворі отримують групу інвалідності. Але при вдалій реабілітації такі хворі цілком можуть виконувати пев­ну роботу.

Робота з сім 'ями людей, які мають психічні розлади, передбачає: підтримку членів сім'ї, укріплення її ресурсів, розширення можли­востей у виконанні функції догляду за хворим родичем, полегшення тягаря, який несуть сім'ї, що здійснюють догляд хворого родича, а також зменшення або модифікацію внутрішньосімейних стресових чинників, які можуть спровокувати рецидив хвороби.

Серед форм і методів такої роботи варто відзначити:

-допомогу членам сім'ї у прийнятті хвороби;

-допомогу окремим членам сім'ї справитися з їхніми почуттями;

-допомогу сім'ям у налагодженні відносин з хворим родичем, життям сім'ї і своїм особистим життям;

-комунікативні тренінги, спрямовані на вирішення проблем з не-адаптивними патернами;

-залучення членів сім'ї до лікувального процесу і процесу від­новлення на ранніх етапах у манері, яка «не звинувачує»;

-просвітницька робота серед членів сім'ї, яка надає необхідну інформацію про психічні розлади, шляхи зменшення впливу стресів, чинників ризику;

-кризове втручання під час екстремальних ситуацій.

Методи роботи з сім'ями є важливим компонентом безперервного догляду за місцем проживання, які можна розглядати як довготривалу підтримку людей з проблемами психічного здоров'я у громаді.

У практиці соціальної роботи в установах громадської психіатрії (у громадських психіатричних центрах, недержавних консультатив­них агенціях, приватних клініках), тобто коли послуги надають на рівні громади, використовують такі форми роботи, як кризове втру­чання, швидка госпіталізація, короткотермінова терапія, денний до­гляд, різні форми групової роботи. Це може бути також практика у вигляді реабілітаційного підходу, коли поліпшення функціонуван­ня здійснюється через підтримку людей з проблемами психічного здоров'я - вчитися, працювати і жити в ситуаціях за своїм особис­тим вибором.

Наразі соціальна робота з психічно хворими - досить важке та відповідальне завдання. Найефективнішим способом розв'язання проблеми є співпраця соціального працівника з так званою багато-профільною (мультидисциплінарною) групою (командою, бригадою), до складу якої входять також: лікар-психіатр, психолог (психотера­певт), лікар загальної практики та іноді представник органів внутріш­ніх справ. І хоча в Україні діяльність таких груп ще не закріплена законодавчо, проте варто пам'ятати про необхідність розподілу відпо­відальності та використання відповідного професійного досвіду.