3.2.4. Організація надання допомоги

У нашій країні соціальне обслуговування людей з функціональни­ми обмеженнями здійснюється шляхом надання соціальних послуг:

•за місцем проживання особи (вдома): насамперед послуги догляду, медико-соціального патронажу;

•у стаціонарних інтернатних установах та закладах;

•у реабілітаційних установах та закладах;

•в установах та закладах денного перебування;

•в установах та закладах тимчасового або постійного перебування;

•у територіальних центрах соціального обслуговування;

•в інших закладах соціальної підтримки (догляду) [26].

Діти із функціональними обмеженнями традиційно в Україні або виховувались вдома або потрапляли до таких спеціалізованих стаціо­нарних закладів, як:

- будинок дитини (дошкільний заклад системи охорони здоров'я для медико-соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених бать­ківського піклування, а також для дітей з вадами фізичного та (або) розумового розвитку від народження до трьох (для здорових дітей) та до чотирьох (для хворих дітей) років);

- дитячий будинок-інтернат (соціально-медична установа для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами фізич­ного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, Побутового і медичного обслуговування);

- спеціальна загальноосвітня школа, школа-інтернат (загально­освітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізич­ного та (або) розумового розвитку).

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2000 року прийнято «Концепцію ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів», метою якої є надання дітям-інвалідам можливості, незалежно від ха­рактеру і причин їхньої інвалідності, участі в соціальному та еконо­мічному житті шляхом оволодіння ними певним обсягом знань, умінь і навичок, розвитку їхньої особистості в умовах спеціально організо­ваного навчально-виховного процесу, органічно поєднаного з іншими формами реабілітації та інтеграції у суспільство, а також впроваджен­ня в Україні сучасної системи центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів.

Проте зараз наша держава забезпечує лише той мінімум допомоги, на який вона здатна. Тому актуальною є активізація зусиль самих не-повносправних осіб для задоволення власних потреб. Обов'язок дер­жави - сприяти розвитку громадських організацій людей з особливи­ми потребами. Зокрема, важливо передбачити розвиток таких служб у громаді, як кризові центри, центри тимчасового догляду, будинки компактного проживання, майстерні, консультаційні центри (телефо­ни довіри), юридичні служби тощо.

Позитивним є те, що рівні можливості не лише декларуються дер­жавою та громадськими організаціями, реальні спроби створення рів­них можливостей для людей з обмеженою мобільністю роблять і в

невеликих містах. Прикладом може слугувати діяльність Нововолин-ського осередку Суспільної служби України. Ця організація обслуго­вує представників найбільш незахищених груп, зокрема й людей з об­меженими фізичними можливостями. Цей осередок має такі здобутки, як організація пандусів до громадських закладів, закладів харчування, до будинків міської влади; тісна співпраця з Центром зайнятості для оптимізації процесу працевлаштування інвалідів та пристосування для них робочих місць (зокрема, в межах співпраці - створення в міській газеті рубрики, де постійно інформують про наявні робочі вакансії); робота з покращення матеріального забезпечення людей з обмежени­ми можливостями, підвищення їхньої правової культури, організація доступу громадян, особливо молоді, до інформації про діяльність та можливості громадських організацій; проведення тренінгів з правової та громадянської освіти для інвалідів, під час яких 80 інвалідів про­йшли правове навчання, отримали юридичні та психологічні консуль­тації; ініціювання створення організації інвалідів «Довіра»; проведен­ня акції «Колеса для людства», завдяки якій організація забезпечила інвалідними візками 80 неповносправних громадян міста; створення спільно з місцевою владою Медико-реабілітаційного центру для інва­лідів з порушенням опорно-рухового апарату, в якому кожні три тижні безкоштовно проходять лікування та реабілітацію 11 осіб тощо.

Нововолинський осередок Суспільної служби України також запо­чаткував роботу Клубу інвалідів, де можна поспілкуватись, отримати необхідні консультації та психологічну допомогу, тут проводяться ці­каві зустрічі. Члени Клубу можуть користуватися спеціалізованими періодичними виданнями, бібліотекою з правової тематики, отриму­вати інформаційно-консультаційні послуги та юридичну, гуманітарну допомогу тощо.

Отже, в Україні сформувалась певна система соціального захисту людей з обмеженою мобільністю, зокрема, дітей, надається відносно широкий спектр соціальних послуг людям з вадами опорно-рухового апарату. Активно діють громадські організації батьків таких дітей, во­ни створюють власними зусиллями реабілітаційні центри та спеціа­лізовані заклади. Однак надання соціальних послуг людям із пробле­мами опорно-рухового апарату потребує вдосконалення. Доцільним є, зокрема, територіальне наближення послуг до клієнтів, надання послуг дітям з як можна більш раннього періоду та ін. Є потреба у впровадженні нових підходів, методик, а також у розширенні мережі громадських організацій, які надають соціальні послуги людям з об­меженою мобільністю.