1.1.2. Соціальна робота як галузь науки і навчальна дисципліна

У центрі уваги соціальної роботи перебуває людина, яка стає клі­єнтом соціального працівника і потребує науково обґрунтованого ставлення до розв'язання своїх проблем.

Соціальна робота передбачає вивчення вітальних (життєзабезпе-чувальних) і вищих потреб суб'єкта (особи, сім'ї, колективу, групи, громади та ін.), а також виявлення потенціалу соціальної сфери, який міг би задовольнити ці потреби згідно з науково обгрунтованими нор­мативами, тобто охоплює дослідницький (пошуковий), діагностичний і творчий (продуктивний) аспекти. Підґрунтям для збирання й аналі­зу різного за змістом емпіричного матеріалу, різноманітних спосте­режень, з'ясування суті конкретних соціальних процесів, ситуацій, фактів суспільного життя є практика. Вона дає змогу акумулювати, осмислити досвід соціальної роботи, теоретично її узагальнити і об­грунтувати, тобто надати їй форми системи наукових знань.

У цій системі розрізняються два основні розділи: теоретично-методичний, фундаментальний (методологія, категоріальний апарат, принципи, закономірності) і прикладний - галузь практичного засто­сування теоретичного й емпіричного знання, наукового забезпечен­ня розв'язання конкретних завдань, що постають перед соціальними працівниками. А ці завдання багатогранні й різноманітні. На низовому рівні організації суспільства (сім'я, мікрорайон, трудовий колектив, поселення) ця діяльність передбачає регулювання міжособистісних і групових відносин, соціальне обслуговування населення, коригуван­ня девіантної (відхильної) поведінки, консультування, психопрофі­лактику та інші напрями. На місцевому й регіональному рівнях со­ціальні працівники задіяні до соціального планування, впровадження інновацій у соціальній сфері тощо.

Статус соціальної роботи як науки підтверджує чітко окреслений предмет її досліджень.

Об 'єкт соціальної роботи як науки - соціальна реальність, процеси і явища, що безпосередньо стосуються життєдіяльності особистості, конкретної соціальної групи, громади, а також їхньої зміни під впли­вом психолого-педагогічних, економічних та управлінських чинників.

До проблем соціальної роботи як науки належать розроблення категоріального апарату, різні аспекти організації професійної соці­альної діяльності кадрів і служб, специфічні дослідження соціальної політики, соціальних процесів, осмислення місця особистості в сус­пільстві і відповідальності суспільства за її адекватний розвиток, ви­вчення і розроблення технологій (способів і методів практичної соці­альної роботи з різними групами клієнтів).

Предметом соціальної роботи як науки є соціальні відносини, що виникають в процесі взаємодії людей, спільнот, організація соціаль­них інститутів щодо подолання труднощів та надання соціальної до­помоги.

Так формується і функціонує теорія соціальної роботи - сукуп­ність сформованих у процесі пізнавальної, практичної діяльності уяв­лень, концепцій, понять, які з різною мірою наукової відповідності відображають закони, закономірності, принципи, тенденції розвитку соціальної роботи, обґрунтовують моделі практики та техніки втру­чання.

За змістом соціальна робота є суспільно-гуманітарною наукою, за характером - інтегративною або міждисциплінарною. Адже вона спи­рається на досягнення та методи інших дисциплін - філософії, соціо­логії, психології, педагогіки тощо.

Фундаментальною основою соціальної роботи як науки слугує філософія. Бо марно братися за розв'язання соціальних проблем без їхнього логічного осмислення, всебічної соціальної діагностики, що можливо лише на основі синтезу, аналізу та інших загально-наукових методів, які пропонує філософія.

Соціальна робота послуговується такими універсальними філо­софськими категоріями, як людина, соціум, свобода, гуманізм, кон­флікт, соціальний час і простір, суспільна діяльність та ін. Вона також пов'язана з постійним аналізом, систематизацією емпіричних фактів, для узагальнення яких послуговується філософськими ідеями щодо різних аспектів людського буття (сенс, спосіб життя, умови і меха­нізми розвитку особистості, права людини, правова свідомість тощо), пізнання навколишньої дійсності, діалектичного взаємозв'язку різно­манітних процесів і явищ. У своїй діяльності соціальні працівники спираються на філософське розуміння людини як унікальної, відкри­тої, інтенціональної (цілеспрямовано залученої до певної діяльності, до довкілля), амбівалентної (яка може одночасно мати сильні проти­лежні почуття), здатної до самопізнання та саморозвитку особистості. Рушієм соціального розвитку людини є протиріччя між потребами та реальними можливостями їхнього задоволення.

Важливим для соціальної роботи є розуміння того, що стабільні пе­ріоди розвитку чергуються з нестабільними, які настають як перехідні етапи і мають у собі можливості якісних перетворень особистості.

Соціальна робота також застосовує філософські принципи до ана­лізу соціальних груп, спільнот, соціальних інститутів, особистості то­що. До таких принципів належать:

1) принцип детермінізму{висвітлює причинну зумовленість со­ціальних явищ економічними й політичними чинниками, що визна­чають стан суспільних відносин, специфіку їхнього формування і вияву);

2) принцип гносеологічного підходу (орієнтує на ретельне вивчен­ня і порівняння соціально-історичних особливостей процесів у сус­пільстві, допомагає з'ясувати їхню специфіку, тенденції розвитку і за­кономірності);

3) принцип особистісного підходу (при вивченні соціальних про­цесів вимагає врахування ціннісних орієнтацій, думок, почуттів та по­треб конкретної людини);

4) принцип єдності свідомості і діяльності (озброює соціальну роботу правильним розумінням сутності різновидів діяльності, до якої залучений клієнт, впливу рівня свідомості на неї, її форми та на­слідки).

Крім філософії як методології наукового пізнання, як науки що­до найзагальніших законів розвитку природи, суспільства і людського мислення, важливими для соціальних працівників є етика, естетика, логіка, філософія права, філософія політики тощо. Наприклад, основні категорії етики (добро, зло, благо, обов'язок, відповідальність тощо) не тільки описують взаємини в групі або суспільстві, а й виражають ставлення особистості до себе та інших людей, зокрема відносини між соціальними працівниками і клієнтами. Соціальна робота більше, ніж інші професії, перебуває в межах морального вибору та етичної поведінки. Тому такі чинники регулювання людської поведінки, як суспільна мораль, індивідуальний моральний контроль, є важливими моральними регуляторами самої соціальної роботи. Окрім загальних вимог суспільної моралі, цей фах регулюється певними принципами професійної етики: конфіденційністю й толерантністю. Водночас со­ціальна робота емпірично перевіряє філософські ідеї, вивчає й оцінює їх у реальному середовищі.

Незамінним засобом дослідження, здобуття і систематизації науко­вого знання, своєрідними "східцями" проникнення в сутність явищ і процесів є специфічні категорії, тобто загальні поняття, що відобра­жають важливі властивості й особливості предмета соціальної роботи.

Як і будь-яка наука, соціальна робота має специфічний концеп­туально-категоріальний апарат - сукупність понять про соціальні явища й процеси. Це згадуваний раніше термін "соціальне" і похідні від нього - сфера, простір, структури, відносини, практика, зв 'язки, діяльність, проблеми тощо, які розкриває соціологія. Водночас є спе­цифічні категорії і поняття, які допомагають реалізувати творчий по­тенціал цієї науки. Так, американська "Енциклопедія соціальної робо­ти" вміщує понад 200 статей, багато з яких присвячено висвітленню сутності її вузлових термінів. Ось лише деякі з них, що пов'язані з базовою категорією: соціальні - відповідальність, відхилення, дис­кримінація, діагноз, забезпечення, захист, планування, проблеми, по­слуги, робота, спілкування, страхування, технології. Ця наука щодо власних завдань адаптувала поняття суміжних галузей теоретичного знання - агентство, асоціація, група, зайнятість, здоров 'я, імуні­зація, клієнт, лідер, меншина, мобільність, натуралізація, норма, об 'єкт, опіка, партнер, профілактика, репатріація, служба, субси­дія, трансакт та ін.

Загалом теорія соціальної роботи має переважно прикладний ха­рактер. Вона не займається абстрактними пошуками, академізуван-ням, а вивчає живі соціальні факти, конкретний практичний досвід. Сукупність цих фактів є основою для наукового аналізу, узагальнень і висновків, дає змогу виявити й науково пояснити тенденції в розвитку досліджуваних подій і процесів, а отже, компетентно обгрунтувати управління однією з найскладніших галузей соціальної сфери.

Негативні прояви стихійності та невизначеності при зміні плано­вих засад на ринкові механізми в економіці актуалізують пріоритет­ність державних функцій гарантування й регулювання в забезпеченні соціальної захищеності громадян. Для реалізації цих функцій потріб­ні розгалужена структура соціальних служб і цілеспрямована профе­сійна підготовка для них кадрів. Щоб бути кваліфікованим фахівцем у цій сфері, потрібні знання біології, валеології, теоретичної й при­кладної соціології, права, педагогіки, психології тощо.

Будь-яка навчальна дисципліна є систематизованим внеском основ відповідної науки у навчальний процес. Це стосується і соціальної роботи. Між наукою і навчальною дисципліною є певні відмінності. Так, для теорії соціальної роботи головне полягає в пізнанні тієї га­лузі предметного простору, яка або зовсім не досліджена, або не до­сліджена достатньою мірою. Завдання навчальної дисципліни - до­нести нагромаджені наукою знання до студентів у найсприйнятнішій, доступнішій відповідно до рівня їхньої підготовки формі. При цьому враховують нахили студентів, їхню майбутню спеціалізацію, місце професійної діяльності тощо.

Завдання навчального курсу виражається в його цільовій установ­ці. Призначення курсу із соціальної роботи полягає в тому, щоб сту­денти засвоїли знання теорії і методики цього виду професійної ді­яльності, набули практичних навичок здійснення соціальної роботи з тими групами клієнтів, котрі потребують підтримки і захисту, вихова­ли у собі високоморальні, гуманістичні якості, необхідні спеціалістам цього профілю.

У процесі опанування професійних дисциплін майбутні соціальні працівники повинні оволодіти знаннями про:

- специфіку роботи в різному соціальному середовищі;

- передовий вітчизняний і зарубіжний досвід соціальної діяльності;

- основні психічні функції та їхні фізіологічні механізми, спів­відношення природних і соціальних чинників у становленні психіки, значення волі та емоцій, потреб і мотивів, несвідомих механізмів у поведінці людей;

- дані наукових досліджень стосовно особистості, її формування в процесі соціалізації, основні закономірності й форми регулювання соціальної поведінки у соціальних спільнотах і групах, особливості перебігу соціальних процесів;

- основи соціологічного аналізу;

- типологію, основні джерела виникнення і розвитку масових со­ціальних явищ, форми соціальної взаємодії, чинники соціального роз­витку, типи і структури соціальних організацій та інституцій;

- основи загальної педагогіки, психології та їхні спеціальні розділи;

- форми, засоби, методи психолого-педагогічного впливу, форми і методи виховної роботи і просвіти;

- норми сімейного, трудового, житлового законодавства, які регу­люють різноманітні аспекти охорони материнства і дитинства, права не­повнолітніх, пенсіонерів, людей з особливими потребами і забезпечу­ють їхній соціальний захист; основи кримінального і цивільного права;

- порядок та організацію опіки, піклування, всиновлення, по­збавлення батьківських прав, направлення до спеціальних навчально-виховних закладів;

- організацію медико-соціальної роботи, санітарної просвіти і пропаганди здорового способу життя.

Соціальний працівник має вміти:

- забезпечити посередництво між особистістю і сім'єю, а також між різними громадськими і державними структурами;

- забезпечити зв'язок між особистістю і мікросередовищем, ді­тьми і дорослими, сім'єю і суспільством;

- впливати на стосунки між людьми і на ситуацію в малій групі, стимулювати клієнта до соціально значимої діяльності;

- працювати за неформального спілкування, сприяючи ініціативі та активній життєвій позиції клієнта;

- надавати психологічну характеристику особистості (її темпера­менту, здібностям тощо), інтерпретувати власний психічний стан, во­лодіти прийомами психодіагностики і психічної саморегуляції;

- здійснювати організаційно-управлінську, дослідницько-аналітич­ну, науково-педагогічну і практичну роботу на різних об'єктах профе­сійної діяльності;

- надавати першу медичну допомогу,

Соціальний працівник повинен:

- використовувати гуманістичний підхід у роботі;

- мати високий рівень політичної, етичної та психологічної куль­тури;

- чітко уявляти шляхи реалізації в сучасних умовах свого профе­сійного призначення;

- володіти філософським, економічним, політичним, гуманістич­ним мисленням;

- орієнтуватися в особливостях ринкової економіки, соціальних, національних, історичних та демографічних процесах розвитку сус­пільства;

- брати активну участь у громадському житті, формуванні право­вої свідомості та цивілізованих взаємовідносин у суспільстві.

Неодмінними специфічними вимогами до підготовки таких фахів­ців є:

- створення умов для вільної реалізації розуму і почуттів майбут­ніх соціальних фахівців, що є основою освоєння принципів гуманізму і способів вияву людяності;

- вияв і постійне посилення творчої спрямованості навчального процесу, активне залучення до нього тих, хто навчається;

- підготовка студентів до входження в систему професійної діяль­ності «людина - людина» і успішної адаптації в ній;

- організація навчального процесу, коли б кожна навчальна гру­па була своєрідною лабораторією для вираження і розвитку навичок спілкування, взаємодії, ефективної комунікації.

При цьому підкреслимо також важливість створення в навчально­му закладі умов для заохочування унікальності і неповторності осо­бистості майбутнього соціального працівника, що є основою вільного вияву його індивідуального стилю роботи.

Навчальна, трудова і громадська діяльність у межах професійно­го навчання має бути організована так, щоб сьогодні студент, а за­втра фахівець усвідомлював значимість майбутньої роботи, вимоги, які вона до нього висуває, вмів реально оцінювати свої можливості, достоїнства і недоліки. Це є чинником того, що людина починає усві­домлювати необхідність роботи над собою.

Початковою стадією професійного виховання соціальних праців­ників є профорієнтація, яка завершується фактом вибору професії, специфікою якої є надання допомоги людям і суспільству, щоб ста­ти вільними людьми у вільному суспільстві, іншими словами, від­бувається свідомий вибір діяльності в системі «людина - людина».

В подальшому складовими професійного виховання є підготовка до свідомого здійснення передбачуваної мети, оволодіння професією, початок і становлення самостійної трудової діяльності, безперервне підвищення кваліфікації.

Важливим в професійному вихованні має бути дотримання таких принципів творчого саморозвитку, як:

- поєднання логічного й евристичного, раціонального й емоціо­нального;

- здійснення свого саморозвитку через безперервне самовдоско­налення;

- поширення власного досвіду та знання і водночас запозичення досвіду колег.

Серед принципів самопізнання варто визначити такі, як орієнтація на рефлексивне мислення, усвідомлення своїх сильних і слабких якос­тей, опора на свої сильні якості і водночас визнання слабких, робота над їхнім подоланням, використання тестів, самоконтролю, договорів із самим собою, самоспостереження, самоаналіз, аналіз чинників сво­їх успіхів і причин невдач.

Зараз в Україні сформувалась трирівнева система підготовки со­ціальних працівників. У ліцеях і коледжах готують молодших спеціа­лістів, в інститутах - бакалаврів, в університетах - магістрів із соці­альної роботи. У вищих педагогічних закладах готують переважно со­ціальних педагогів. Оскільки немає національної фахової громадської організації, яка б опікувалась питаннями стандартів освіти, зміст на­вчання соціальній роботі у різних закладах суттєво варіюється.

Отже, соціальна робота як академічна дисципліна спрямована на опанування майбутніми соціальними працівниками знань і методів, які забезпечуватимуть розв'язання практичних фахових завдань, фор­мування ціннісних орієнтацій і настанов, зорієнтованих на забезпе­чення гуманістичного характеру діяльності.