2.4.5. Соціально-педагогічна модель соціальної роботи

Деякі українські та російські науковці серед теоретичних модель соціальної роботи виділяють і таку, як соціально-педагогічна.

Загалом, соціальна педагогіка - розділ педагогіки, що вивчає особ­ливості організації соціального виховання, виховні можливості со­ціального середовища та оптимальні умови соціалізації особистості. Соціальна педагогіка є наукою та практикою створення системи захо­дів щодо організації виховання особистості з врахуванням конкретних соціальних умов середовища, їхнього впливу на педагогічний процес. Виникла наприкінці XIX - початку XX століття.

Нині в Україні простежуємо активний розвиток цієї моделі. І соціально-педагогічний ухил фахівців із соціальної роботи поясню­ється, зокрема, стрімким розвитком державних центрів соціальних служб для молоді та інституціалізацією соціальної педагогіки як ака­демічної дисципліни, педагогічними традиціями країни, які багато уваги приділяли колективному вихованню.

Соціальна педагогічна модель - модель практики, яка фокусуєть­ся на ідеї допомоги шляхом виховного впливу на процес соціалізації індивіда або соціальної групи, який здійснюється через систему ін­ститутів - сім'ю, школу, позашкільні заклади, що мають коригувати формування соціальних якостей особистості відповідно до суспільно значущих цінностей, обмежувати або активізувати вплив тих чи ін­ших чинників.

Комплексність соціально-педагогічної моделі практики зумовлена тим, що соціальна робота має ще недостатньо розроблений тезаурус, більшість понять якого запозичена з соціології, педагогіки, психології.

Базовою категорією соціально-педагогічної моделі є соціалізація, яка відбувається у взаємодії дітей та молоді з величезною кількістю різних умов, що більш чи менш активно впливають на їхній розвиток.

Соціалізація - процес перетворення людської істоти на суспільного індивіда, утвердження її як особистості, включення у суспільне життя як активної і дієвої сили; двобічний процес засвоєння індивідом соці­ального досвіду (цінностей, норм, зразків поведінки, соціальних ролей) того суспільства, до якого він належить, і активного відтворення і збага­чення системи соціальних зв'язків і відносин, в яких він розвивається.

У соціальній психології механізмами соціалізації вважають:

•імпринтинг - фіксування людиною на рецепторному та підсвідо­мому рівні особливостей об'єктів, що впливають на неї;

•наслідування - копіювання певних зразків діяльності у поведінці;

•ідентифікація - ототожнення людиною себе з іншою людиною, групою, спільнотою;

•рефлексія - оцінення особистістю різних проявів свого «Я»;

•інтеріоризація - перенесення суспільних уявлень у свідомість окремої людини;

•екстеріоризація - процес переходу від внутрішньої, психічної ді­яльності.

Американський соціолог Н. Смелзер наводить дещо інший пере­лік механізмів соціалізації дитини, виділяючи: імітацію (усвідомлене прагнення дитини копіювати поведінку батьків і вчителів, які слугу­ють для нього взірцями); ідентифікацію (процес засвоєння дитиною життєвої позиції батьків та інших дорослих); сором (асоціюється з відчуттям, що людину викрили та присоромили) та провину (внутріш­нє негативне оцінення власної поведінки). Імітацію та ідентифікацію Смелзер розглядає як позитивні механізми, які сприяють формуван­ню певної поведінки, а сором і провину - як негативні механізми, що пригнічують або забороняють певну поведінку.

На відміну від американської, французька соціологія розглядає со­ціалізацію як сукупність взаєморозумінь, взаємовідносин із суспіль­ством, в які індивід вступає в процесі формування себе як особистості.

Розрізняють кілька видів соціалізації:

1)стихійну, яка відбувається унаслідок впливу на особистість об'єктивних обставин життя суспільства (соціально-економічного та соціокультурного контексту);

2)відносно соціально керовану, яка здійснюється через створення суспільством умов для розвитку потенційних можливостей осо­бистості і різних державних і громадських організацій.

До основних понять соціально-педагогічної моделі належить також і «соціальне виховання», яке розуміється як створення умов та захо­дів, спрямованих на оволодіння і засвоєння підростаючим поколінням загальнолюдських і спеціальних знань, соціального досвіду з метою формування в нього соціально-позитивних ціннісних орієнтацій.

Соціальне виховання здійснюється у процесі взаємодії особистості в різних автономних сферах життєдіяльності: освіта, організація со­ціального досвіду людини, індивідуальна допомога їй. Воно забезпе­чується суспільством та державою в тих організаціях, що є спеціально створеними для виконання цієї функції (школа, мережа позашкільних закладів, дитячі та молодіжні організації), а також у тих, де виховання не є провідною функцією (армія, виробництво, громадські об'єднання). Цей процес соціального виховання має кілька стадій (див. рис. 9).

В Україні соціально-педагогічна модель стійко корелюється з со­ціальною роботою з дітьми та молоддю. Значне місце в ній відведе­но формуванню та розвитку творчої особистості, запобіганню нега­тивних явищ у молодіжному середовищі. Наприклад, 2004 року до Міжнародного дня боротьби зі СНІДом, який відзначається 1 груд­ня, у Кременчуці проведено чемпіонат з комп'ютерної гри Соunter-Strike «Кіберспорт проти СНІДу». Організаторами проекту стали Кременчуцька міська громадська організація «Порятунок», Моло­діжний центр «Адоніс» за підтримки відділу освіти, сім'ї та молоді міськвиконкому та спонсорів. Мета заходу, що спирався на соціально-педагогічну модель, полягала в залученні молоді міста до профілак­тики ВІЛ/СНІДу з використанням нетрадиційного інноваційного під­ходу - шляхом проведення комп'ютерних змагань на фоні інформа­ційної кампанії та поширення профілактичних матеріалів. Завдання чемпіонату - створити систему мотивації молоді задля зміни їхньої поведінки з ризикованої на безпечну. Під час реалізації інформацій­ної частини чемпіонату серед молоді поширювались презервативи, буклети з інформацією про шляхи зараження та методи профілактики ВІЛ/СНІДу, а також рекламні матеріали з інформацією про учасників, організаторів та спонсорів проекту.

До створення умов для засвоєння спеціальних знань можна відне­сти й масову акцію «Модно бути здоровим!», яку у вересні 2004 року провів «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СШД в Україні» спільно із «Все­українською мережею людей, які живуть із ВІЛ/СНІД». Завдання цієї акції - започаткування моди на здоровий і безпечний спосіб життя се­ред молоді України; популяризація знань про ВІЛ/СНІД та заохочення молоді до свідомого вибору поведінки у відповідь на загрози епідемії ВІЛ/СНІД; об'єднання зусиль вітчизняних і міжнародних організацій, ВІЛ-активістів з метою пошуку й організації ефективних методів для запобігання поширенню епідемії ВІЛ/СНІД в Україні. Форми діяль­ності цілком відповідали соціально-педагогічній моделі: проведення кампанії в засобах масової інформації (розміщення роликів на теле­баченні, радіо, розповсюдження буклетів з інформацією про концерт); сніданок із пресою з участю журналістів провідних ЗМІ, артистів та олімпійців; прес-конференція з участю організаторів, «зірок» естради та журналістів провідних ЗМІ; гала-концерт «Модно бути здоровим!» на Європейській площі з участю відомих діячів культури та спорту, організаторів акції, висвітлення цієї події провідними ЗМІ. Концерт транслювали телебачення та радіо, заходи супроводжували інформа­тивні повідомлення профілактичного характеру; роздавання презерва­тивів, розповсюдження інформаційних матеріалів про ВІЛ/СНІД про­філактичного спрямування, орієнтованих на молодіжну аудиторію.

В інших країнах, де поширена така модель (Німеччина, Франція), соціальні педагоги можуть працювати з різними віковими групами, виконуючи ролі вихователя, аніматора, керівника випадку, вуличного працівника, тренера тощо. Адже сучасна соціальна робота спираєть­ся на адаптивно розвивальну концепцію соціалізації, яка розглядає соціалізацію як процес адаптації, що триває впродовж усього життя людини. Усяка адаптація як особлива діяльність людини, що пов'язана із засвоєнням нової соціальної ситуації (суб'єктивно нової для кон­кретного індивіда), додає їй соціального досвіду (що об'єктивно існує як елемент культури цього суспільства) і тим самим підвищує рівень її соціалізації. Подальша адаптація індивіда, спираючись на новий, вищий рівень його соціалізації, відбувається ефективніше, дає йому змогу швидше піднятися на чергову сходинку соціалізації.

Така адаптивно розвивальна концепція соціалізації створює пере­думови для переосмислення завдань соціальної роботи, які з погляду цієї моделі вбачаються у тому, щоб:

1)разом з іншими інститутами соціалізації сприяти створенню в сус­пільстві умов для успішного здійснення соціалізації;

2)допомагати у виробленні та тренуванні індивідуального адаптив­ного механізму особистості;

3)бути частиною механізму управління соціалізацією, яка відбува­ється під певним соціальним контролем.

Згідно з адаптивно-соціалізаційною теорією соціальна робота до­помагає клієнтові реалізувати його адаптивну потребу, яка виникає у тому випадку, коли є труднощі подолання нової складної життєвої си­туації, що перевищує адаптивні можливості клієнта.

У випадку, коли складність нових життєвих ситуацій не перевищує адаптивних можливостей індивіда, відбувається нормальний перебіг процесу соціалізації. У людини накопичується власний соціальний досвід засвоєння нових життєвих ситуацій, формується та розвива­ється індивідуальний адаптивний механізм.

У випадках деформацій індивідуального адаптивного механізму, при виникненні ситуацій, що перевищують за складністю адаптивні можливості, або при порушеннях функціонування суспільних інсти­тутів соціалізації, можуть статися відхилення у процесі соціалізації, виникнути стреси. Тоді для подолання кризових життєвих ситуацій, стрес івіндивіду потрібна професійна соціальна підтримка.

Соціальні працівники, які діють у межах соціально-педагогічної моделі, можуть здійснити необхідну соціальну корекцію з відхилен­ня (або підтримки) індивідуального адаптивного механізму клієн­та та при потребі полегшити для адаптації саму життєву ситуацію. Регулярне вимірювання за допомогою наукових методів соціального дослідження, результативності розвитку соціалізації дають змогу ко­ригувати процес соціалізації, спрямовуючи допомогу на механізми соціалізації.

Іншим важливим поняттям соціально-педагогічної моделі єресоціа-лізація, яку розуміють як:

1) відновлення в особистості якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві;

2) засвоєння нових цінностей, ролей, навичок замість попередніх, які недостатньо засвоєні або застаріли;

3) (стосовно осіб девіантної поведінки) - комплекс заходів, спря­мований на відновлення соціального статусу особистості, втрачених чи несформованих соціальних навичок, переорієнтацією соціальних та референтних орієнтацій девіантів за рахунок включення їх в нові, позитивно орієнтовані відносини та види діяльності.

Загалом, ресоціалізація тісно пов'язана з профілактичною соціаль­но-педагогічною діяльністю та корекційною педагогікою. В основу ресоціалізції закладено основні ідеї гуманістичної моделі соціальної роботи. її головний зміст полягає в тому, що робота з девіантами має за мету не моралізування про спосіб їхнього життя, а виявлення по­тенційних можливостей особистості, що можуть стати базисом у від­новленні її соціально-позитивної спрямованості.

Розглянемо деякі соціально-педагогічні методи і технології соці­альної роботи:

а) бесіда - індивідуальна або групова розмова, що може бути за­здалегідь підготовленою або спонтанною, вона стимулює інтерес клі­єнтів до обговорення актуальних проблем життєдіяльності, життя со­ціуму, колективу й має значний виховний потенціал, використовуючи життєвий досвід учасників;

б) збори індивідів, об'єднаних за якоюсь ознакою, вирізняються підготовленістю та організованістю, мають великий виховний по­тенціал як орган колективного керування, виражають волю більшості учасників, мобілізують їх на активну діяльність з реалізації прийня­тих рішень;

в) диспути та дискусії- види спілкування, що формують полеміч­ні вміння, уміння залучати й утримувати прихильників; диспут пе­редбачає організовану полеміку за заздалегідь визначеною темою, на­томість дискусія - це відстоювання різноманітних поглядів, інколи за темою, що виникає спонтанно;

г) створення об 'єднань самоврядування - клубів, асоціацій, груп са­модопомоги і взаємодопомоги, які дають змогу розвивати соціальні на­вички і якості, впливають на поліпшення соціального обслуговування;

ґ) технології адаптації - навчання новим професіям, засобам забезпечення власного існування і життя своєї сім'ї за допомогою

засобів, адекватних умовам, що змінилися, завдяки проведенню шкіл лідерів, виборців, молодих бізнесменів тощо;

д) взаємодія із сім 'єю важкої дитини - здійснюється за допомо­гою діагностики й аналізу шкільних труднощів, організації груп до­даткових занять, проведення соціально-виховної роботи з батьками, сприяння у розв'язанні кризових ситуацій у сім'ї;

є) кондуктивна педагогіка - педа­гогічна діяльність з дітьми з обмеженими можливостями, переважно з порушеннями опорно-рухового апарату, спрямована на формування самостійної активності і незалежності дитини, що прагне адаптува­тися до навколишнього середовища; таку дитину навчають, керують нею у повсякденному житті, задовольняють її біологічні та соціальні потреби.

Соціально-педагогічна модель корисна для розуміння природи деяких вчинків клієнтів соціальної роботи. Наприклад, вибір аддик-тивної стратегії поведінки часто зумовлений труднощами в адапта­ції до проблемних життєвих ситуацій: складні соціально-економічні умови, часті розчарування, знищення ідеалів, конфлікти у сім'ї та на виробництві, втрата близьких, різка зміна звичних стереотипів тощо. І ця здатність до адаптації порушена ще в сім'ї. Подекуди саме проб­леми в сім'ї штовхають дитину у групу ризику, утворюють ґрунт для звернення дитини до наркотиків.

Соціально-педагогічна модель практики ґрунтується на феноме­нології вікової структури населення й на проблематиці вікової типо­логії. Вона пропонує обирати методи та форми роботи з клієнтами з позицій вікового підходу та завдань, властивих кожному віковому періоду.

До обмежень соціально-педагогічної-моделі можна віднести її де­яку розмитість, вона фактично вбирає в себе ті техніки та форми ро­боти, які запропоновані іншими моделями. Як зазначає британський фахівець У. Лоренц, соціальній педагогіці загалом властиве визна­чення цілей та механізмів будь-якої соціальної активності з широких теоретичних позицій безвідносно до конкретних організаційних ра­мок та прийомів.

Разом із тим через концепцію адаптивної соціалізації вона ло­гічно вписується в наукову й практичну картину взаємодії люди­ни з навколишнім середовищем, дає можливості для диференціації форм і методів соціальної роботи відповідно до адаптивних можли­востей клієнта та завдань соціалізації на різних етапах його життє­діяльності.

Соціально-педагогічну модель активно використовують в Украї­ні центри соціальних служб для молоді та громадські організації. За кордоном цю модель застосовують у діяльності шкільних соціальних працівників, університетських соціальних служб, службах пробації для неповнолітніх правопорушників, центрах ресоціалізації тощо.

Висновки

1.Кризове втручання застосовують у випадках, коли до соціально­го працівника звертаються клієнти в стані глибокої психологічної кризи і ситуація вимагає оперативного втручання. Виділяють два підходи до втручання у кризу: перший - кризове консультування, другий - інтенсивний догляд. Соціальні працівники предметом своєї діяльності визначають не лише особу клієнта, але й психо-травмувальну соціальну ситуацію в цілому.

2.Зосереджена на завданні модель пропонує виразну послідовність діагностики проблеми та роботи з нею. Виділяють три основні ста­дії зосередженої на завданні моделі - вивчення проблем, узгоджен­ня мети та часових меж, виконання завдань, кожна із яких скла­дається із дрібніших. Між ними є періоди підготовки й оцінення кінцевих результатів.

3.Сімейна терапія - це підхід, заснований на твердженні, що пояснен­ня та вирішення людських проблем полягають у розумінні мину­лих та нинішніх взаємовідносин між людьми, близько пов'язаними одне з одним, а не в кожній конкретній людині. Зараз фактично співіснують, доповнюючи один одного, три ключові напрями сі­мейної терапії - екзистенціальний, стратегічний і структурний. У процесі сімейної терапії більше вивчають стереотипи поведінки та переконання, тому при втручанні наголос роблять на створенні можливості для формування нових стереотипів.

4.Психосоціальна терапія приділяє особливу увагу оцінюванню та взаємостосункам. Вона прагне вичленити проблеми із середо­вища, підсилюючи при цьому сильні сторони «Я» клієнта та меха­нізми, за допомогою яких він може подолати проблеми самостійно за достатньої підтримки соціального працівника. Психосоціальна терапія спрямована на зміну особистості клієнта, стосунків та/або соціальної ситуації.

5. Соціально-педагогічна модель фокусується на ідеї допомоги шля­хом виховного впливу на процес соціалізації індивіда або соціаль­ної групи, який здійснюється через систему інститутів - сім'ю,

школу, позашкільні заклади, що мають коригувати формування со­ціальних якостей особистості відповідно до суспільно значущих цінностей, обмежувати або активізувати вплив різних чинників.

Запитання для самоперевірки

1.Які ознаки кризи можна назвати?

2.Від чого залежить здатність особи і родини протистояти кризі?

3.Які різновиди допомоги надають у межах кризового втручання?

4.У чому, на Вашу думку, полягають особливості зосередженої на завданні моделі?

5.Охарактеризуйте зміст діяльності соціального працівника на різ­них етапах роботи у зосередженій на завданні моделі.

6.Яка різниця між тим, щоб працювати з сім'єю, як з системою, і тим, щоб працювати з окремими індивідами, котрі є членами сім'ї?

7.Які напрями сімейної терапії Вам відомі? У чому полягає відмін­ність між ними?

8.Які техніки втручання пропонує психосоціальна терапія?

9. У чому полягає відмінність між психодинамічною та психосоці-альною моделлю соціальної роботи?

10.Що дає адаптивно-соціалізаційна теорія практиці соціальної ро­боти?

11.Яким чином відбувається ресоціалізація?

12.Визначте спільні та відмінні риси підходів, описаних у цьому роз­ділі.

Література

1.Бурлака В. Сімейна терапія: підходи та процес // Соціальна полі­тика і соціальна робота. - 2004. - № 3.

2.Введення у соціальну роботу: Навч. посібник / Т.В. Семигіна, І.М. Грига та ін. - К.: Фенікс, 2000.

3. Доузл М, Марш П. Ориентированная на решение задач социаль-ная работа. - Киев; Амстердам: Ассоциация психаитров Украйни, 1997.

4.Леннеер-Аксельсон Б., Тюлефорс И. Психосоциальная помощь на­селенню: Пер. со швед. - М.: Ин-т социальной работьі, 1998.

5.Лоренц У. Социальная работа в изменяющейся Европе: Пер. с англ. - Киев; Амстердам: Ассоциация психиатров Украиньї, 1997.

6.Лукашевич М.П., Мигович 1.1. Теорія і методи соціальної роботи. -К.:МАУП,2002.

7.Пепн М. Сучасна теорія соціальної роботи: Пер. з англ. - К., 2000.

8.Практика социальной работьі І Под ред. К. Ханвея, Т.Филпота. -Киев; Амстердам, 1996.

9.Сатир В. Психотерапия семьи. - СПб.: Речь, 2000.

10.Соціальна педагогіка: Навч. посібн. / За ред. А.И. Капської. - К., 2000.

11.Соціальна педагогіка: теорія і технології / За заг. ред. І.Д. Звєрє-вої. - К.: Науковий світ, 2006.

12.Соціальна робота. В 3 ч. - 4.2. Теорії та методи соціальної робо­ти / За ред. Т.В. Семигіної, І.М. Григи. - К.: Києво-Могилянська академія, 2004.

13.Соціальна робота: Короткий енциклопедичний словник. - К.: УДЦССМ, 2002.

14.Соціальна робота з людьми, які живуть із ВІЛ/СНІДом: Методич­ний посібник для проведення курсів підвищення кваліфікації / За ред. Т.В. Семигіної. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська акаде­мія», 2006.

75. Соціальні служби -родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред. І.М. Григи, Т.В. Семигіної. - К., 2002.

16.Теорії та методи соціальної роботи І За ред. Т.В. Семигіної, І.І. Миговича. - К.: Академвидав, 2005.

17.Трубавіна І.М. Понятгя кризового втручання в соціальній роботі // Соціальна робота в Україні: теорія і практика. - 2003. - № 4. -С. 81-82.

18.Зниклопедия социальной работьі: Пер. с анг. - В 3 т. - М.: Центр общечеловеческих ценностей, 1993.