2.4.4. Психосоціальна терапія

Становлення психосоціальної моделі соціальної роботи відбулося у 1960-ті роки. її розвиток пов'язують з ім'ям американки Ф. Хол-ліс. Ця модель ґрунтується переважно на використанні елементів пси-ходинамічних і функціональних підходів, бере до уваги інші сучасні теорії та моделі, як-от: гуманістичну теорію, теорію ролей, сімейну терапію тощо.

Психосціальна терапія - комплексна модель соціальної роботи, яка передбачає тривалий супровід клієнта соціальним працівником і приділяє особливу увагу взаємостосункам клієнта з іншими людьми.

Цю модель ще інколи називають роботою з випадком. «Випадком» може бути індивід або група людей, пов'язаних родинними зв'язками. Проте в кожному разі робота є індивідуально спрямованою. Наприк­лад, у родині, де стався випадок насилля, робота може проводитися окремо з дитиною, матір'ю та батьком. Однак для соціальних праців­ників важливо спиратися на ключове уявлення психосоціальної тера­пії - «особа в ситуації», бо, власне, робота з конкретними випадками зводиться до поліпшення взаємовідносин між людьми в межах ситу­ацій їхнього життя.

Ця модель ґрунтується на прагненні фахівця вичленити проблеми клієнта із середовища, усвідомити зв'язки між соціальними та психо­логічними проблемами, підсилити сильні сторони «Я» клієнта та ме­ханізми, за допомогою яких він може подолати проблеми самостійно за достатньої підтримки соціального працівника.

З'ясувавши причину, сутність і взаємозв'язки проблеми клієнта, соціальні працівники переходять до роботи з конкретним випадком, який охоплює такі ключові процеси:

1)психологічну допомогу (сприяння в психосоціальній стабілізації, посилення здатності клієнта адекватно бачити об'єктивну реаль­ність, розвиток проникливості, щоб дати змогу клієнтам розуміти вплив минулих і наступних емоцій тощо);

2)модифікацію середовища (робота з оточенням клієнта).

При цьому у межах психосоціального підходу більшу увагу приді­ляють структурі особистості, аніж використанню організаційних за­ходів (сприяння в отриманні матеріальної допомоги, доступ до освіти тощо).

Вплив у межах цієї моделі є систематизованим і структурованим. Між клієнтами й соціальними працівниками налагоджуються трива­лі стосунки, котрі можуть інколи тривати роками. Психосоціальна терапія спрямована на зміну особистості клієнта, стосунків та/або соціальної ситуації. На відміну від психотерапії, здійснюваної пси­хологами й спрямованої на виявлення глибоко прихованих почуттів, соціальна робота має справу з балансом сил і модифікує їх, працюю­чи над поведінкою або спогадами.

Наріжним поняттям психосоціальної роботи є повага до особис­тості клієнта. Від соціального працівника очікують контрольоване емоційне залучення, цілеспрямоване висловлення почуттів та неупе-реджене ставлення.

Модель визнає право клієнта на самовизначення. При цьому важ­ливою є вмотивованість клієнта до змін і його згода. Наприклад, у Швеції, людині, затриманій поліцією в нетверезому стані, згідно з чинним законодавством запропонують бесіду в соціальній службі за­для з'ясування, чи не є вона залежною від психоактивних речовин. Визначається соціальний та психічний стан людини, її інформують щодо наявних ресурсів допомоги, правил стосовно посвідчення во­дія тощо. Людина може погодитися на продовження контактів і про­ходження психосоціальної терапії для досягнення певних особистих змін, а може відмовитися від цього. Отже, створення мотивації вважа­ють найбільшою та найскладнішою частиною як на початковій стадії психосоціальної терапії, так і в процесі самого втручання.

Психосоціальна модель використовує передусім такий метод робо­ти, як бесіди, спрямовані на пророблення певних «межових» проблем, актуальних для клієнта. На відміну від класичного психодинамічного підходу, не відбувається занурення в минуле клієнта.

У деяких випадках потрібна безпосередня робота з соціальним оточенням клієнта або створення груп спілкування для самотніх батьків, а не постійна індивідуальна робота з ними.

Інколи психосоціальна робота спрямована на те, щоб ліквідувати виявлену у ході терапії нестачу знань у клієнта, і для цього соціаль­ному працівнику доводиться створювати клієнтові можливості відвід­увати школу, курси або гуртки. Потреба в знання може виявлятися й у життєвих сферах, скажімо, стосовно виховання дітей, налагодження стосунків тощо. Отже, модель передбачає доповнення бесід певною діяльністю, а в деяких випадках і наданням інших соціальних послуг. Хоча ключовою для все ж таки залишається «пояснювальна рефлек­сія», а не дія. За кордоном психосоціальну терапію інколи здійсню­ють у виправних закладах, службах пробації та інших корекційних установах, де вона становить частину плану роботи з людиною, котра скоїла правопорушення.

В Україні ця модель не набула поширення. Адже здійснюваний ба­гатьма соціальними службами супровід клієнтів більше орієнтований на соціальне обслуговування, а не на модифікацію індивідуального сприйняття. Проте елементи психосоціальної терапії застосовують працівники новостворених реабілітаційних центрів для людей із різ­ними типами залежностей.

Психосоціальна терапія виявила свою ефективність при роботі з такими клієнтами, які недостатньо контролюють свою поведінку, ви­хлюпують назовні власну напругу й агресивність, заважають іншим, їхні проблеми, зазвичай, добре помітні для інших, а недоліки в роз­витку морально-етичної свідомості часто призводять до зіткнення з нормами та законами суспільства. Звичним для них є й досвід зло­вживання алкогольними та наркотичними речовинами, що здебільшо­го вкорінений у родинних традиціях.

За кордоном ця модель соціальної роботи дещо втратила популяр­ність у 1980-х роках, коли популярними стали мультидисциплінарний підхід, який передбачає залучення до надання допомоги групи фахів­ців, а також різні види короткострокового втручання (зосереджену на завданні модель та кризове втручання. Однак ці тенденції не здатні применшити значущості психосоціальної терапії, яка ґрунтується на індивідуалізованому й емпатичному підході до роботи з клієнтом.