2.3. Соціологічні моделі соціальної роботи

2.3.1. Системно-екологічна модель соціальної роботи

Система і системний підхід є одними з головних у практиці су­часної професійної соціальної роботи. Оскільки вони виявляють, як взаємодіють приватне та суспільне, як могли б бути залучені агенти різноманітних змін для роботи з клієнтом і як самі працівники та їхні агенції могли б бути об'єктами змін.

«Систему» розуміють як ціле, що складається з незалежних частин чи компонентів (елементів), між якими є тісна взаємодія чи стосунки. Зміни в одній частині системи чи компоненті системи призводять до змін в інших складових системи. Наприклад, сім'я та її розвиток тісно пов'язані з розвитком тієї громади, до якої вона належить, а ресурси громади, як-от школа з досвідченими вчителями та досконалим тех­нічним обладнанням, лікувальні заклади, транспортне забезпечення, умови для проведення вільного часу тощо, можуть бути доступними або недоступними цій сім'ї.

У своєму первісному варіанті загальна теорія була розроблена на біологічному матеріалі і засвідчувала, що всі організми - це системи, утворені з підсистем, а вони самі, своєю чергою, є складовими над-системи. Відповідно до цієї теорії соціальна система --це не щось кон­кретне й цілісне, а певний набір взаємозв'язків. Розуміння природи та­ких взаємозв'язків надзвичайно важливе для соціальних працівників, бо соціальні процеси, події чи поведінку можна осягнути лише через їхні стосунки між собою. Систему можна зобразити графічно (рис. 4).

Особливістю будь-якої системи є те, що вона не зводиться до суми її частин чи компонентів, а завжди є чимось більшим. Ця її характе­ристика має назву несумативність. Кожна система має дві характе­ристики, які становлять принципове значення для соціальної роботи: 1) вона складається з менших систем; 2) вона є частиною більшої сис­теми і має свої межі. Система має так звані «вхідні» і «вихідні» дані. Системи виснажаться або розпадуться чи зруйнуються, якщо не будуть отримувати енергії (нею може бути інформація, знання, на­вички, ресурси) ззовні. Це явище називається ентропія і йото часто переживають сім'ї, де є проблеми алкоголізму, сімейного насильства, девіантної поведінки, зловживання щодо дітей.

Рис. 4. Умовне графічне зображення системи

Компоненти системи, які відрізняються один від одного, інтегро­вані не повністю. Система мусить постійно справлятися з цими від­мінностями, які часто спричиняють напругу і призводять до конфлік­тів, що є, так би мовити, природними її характеристиками. Проте важливий не сам факт конфлікту, а те, як у цій системі з конфліктами та напругою справляються. Звільнення від напруги чи її зменшення, розв'язання конфліктів - це важлива мета роботи соціальних праців­ників. Але трапляється й таке, коли практикам доводиться вдаватися до збільшення напруги чи конфронтації, скажімо, щоб сприяти інно­ваціям, соціальним змінам.

Системи мають таку властивість, як гомеостаз (рівновага), пов'я­зану із здатністю підтримувати свою фундаментальну природу, тоб­то рухатися до мети, навіть якщо якісь її елементи змінюються. Так, наприклад, соціальна служба залишатиметься такою ж системою й у випадку зміни її керівництва чи частини персоналу, ліквідації відді­лів, зміни підпорядкування. Знаходження системою нового балансу після порушення наявного порядку чи усталених зразків взаємодії означає досягнення динамічної рівноваги. Це явище має важливе зна­чення для багатьох інших моделей соціальної роботи, зокрема, для кризового втручання, сімейної терапії тощо.

Ще один важливий системний процес має назву реверберації (ефекту доміно), який соціальним працівникам постійно трапляється на практиці. Наприклад, вживання наркотиків, вірогідно, спричинить такі наслідки: втрата роботи —> нестача грошей —» розпад соціальних стосунків —> конфлікти чи розпад сім'ї —» втрата житла —> моральна деградація —» цілковита криза.

Для системного підходу у соціальній роботі важливими є такі по­няття:

1) соціальна система,

2) базисна система,

3) фокусна система.

Соціальна система - особливий тип системи, утвореної з людей, груп людей, котрі взаємодіють і взаємно впливають на поведінку один одного. Соціальні служби, інтернатні заклади, школи, міністерства, державні адміністрації, суд, а також сім'ї чи громади - це приклади соціальних систем.

Прийнято розрізняти неформальні або природні системи (родина, друзі, колеги); формальні системи (групи в співтоваристві, профспіл­ки); суспільні системи (лікарні, школи тощо).

Базисні системи - ті соціальні системи, де людина може отримати підтримку. У соціальній роботі виділяють чотири базисні системи:

- агента змін (соціальні працівники та організації, що покликані надавати підтримку та допомогу клієнтам);

- клієнта (люди, групи, сім'ї, що шукають допомоги);

- цілі (люди, яких система агента змін прагне змінити, щоб досяг­ти цілі);

- дії (люди, з якими система агента змін працює, щоб досягти її цілей).

Люди з проблемами часто не можуть скористатися системами під­тримки, бо:

1) таких систем може не бути в їхньому житті або вони можуть не мати необхідних ресурсів, чи не відповідати їхнім проблемам (на­приклад, літні люди можуть не мати родичів або дружньо налашто­ваних сусідів);

2) люди можуть не знати про них чи не бажати скористатися ними (наприклад, дитина, скривджена батьками, може не знати, куди звернутися за допомогою або може боятися піти до поліції чи со­ціальної служби в разі, якщо вона побоюється розлучення з бать­ками, яких вона любить, незважаючи на скривдження);

3) філософія системи може створювати нові проблеми для тих, хто нею користується (такі як залежність, інтереси, що конфліктують);

4) системи можуть конфліктувати одна з одною.

Ііідтак завдання соціального працівника полягає у сприянні тому, щоб клієнт налагодив раціональні взаємозв'язки із різними системами.

Фокусна система - та система, що отримує першочергову увагу При вивченні соціальним працівником ситуації клієнта. Наприклад, якщо фокусна система - це сім'я, то мають братися до уваги як індиві­ди, що її утворюють, так і характеристики оточення - школи, церкви, сусіди, робочі місця, групи в громаді і розширена сім'я.

Системна модель соціальної роботи ґрунтується на ідеї, що задо­вільне життя людини залежить від систем, які її оточують, а сім'ю можна розглядати як систему, всередині якої є відносини між подруж­жям, дітьми і родичами, а сама вона включена у взаємодію з різно­манітними соціальними інститутами - державою, системою освіти і виховання, економічними та іншими організаціями.

Зацікавленість у застосуванні теорії систем посилилась у 1950-1960-х роках і досягла апогею 1973 року, коли американські фахівці запропонували так званий «унітарний підхід», який спирався на ме­тоди, що давали змогу працювати на різних рівнях - з конкретним ви­падком, з групою, громадою, в резидентних (стаціонарних) закладах.

Системну модель використовують на різних рівнях соціальної ро­боти. Наприклад, в індивідуальній роботі на основі теорії систем со­ціальні працівники виявляють чинники оточення клієнта (від безпосе­реднього побутового рівня до суспільного рівня), фіксують наявність впливу на клієнта цих чинників та інших людей. Далі соціальний пра­цівник разом із клієнтом шукає можливість різними (здебільшого аль­тернативними) засобами допомогти клієнтові досягнути поставленої мети, «оминути» ті обставини, що можуть призвести до негативних наслідків або до «побічних» негативних явищ. Важливою технікою є пошук ресурсів (вхідних даних), визначення очікуваних результатів. При цьому соціальні працівники переважно відіграють роль броке­ра соціальних послуг. Теорію систем широко застосовують у роботі з сім'ями, зокрема, в сімейній терапії.

Поява екологічного підходу в індивідуальній соціальній роботі ви­кликана тим, що в 1960-х роках в окрему сферу знань почала виділя­тись екологія людини або соціальна екологія, яка займалась вивчен­ням закономірностей взаємодії суспільства і навколишнього середо­вища, а також проблемами її збереження й охорони.

Звернення соціальних працівників до нової теорії було виклика­не самим життям, бо постала необхідність врахування взаємодії між людиною і навколишнім середовищем. Якщо раніше особливого зна­чення надавали особистості, а навколишнє середовище було лише як «тло дії», то нова теорія стверджувала, що важливою є не тільки осо­бистість, а й її оточення, а також їхній взаємообмін. При цьому люди змінюють оточення, оточення змінює людей, тобто йдеться про вза­ємне пристосування.

Екологічну модель соціальної роботи застосовують у випадках, коли стоїть завдання зміни ситуації, коли основна мета втручання полягає у поліпшенні взаємовідносин «людина -навколишнє середовище».

Зміст роботи спеціалістів полягає у тому, щоб за допомогою актив­них методів адаптації і соціалізації клієнта досягнути особистісних змін задля досягнення відповідності між станом індивіда й вимогами навколишнього середовища, або у впливі на зміну умов оточення з тим, щоб соціальне і фізичне середовище якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості.

В основі моделі - ідея, що у роботі з клієнтом при здійсненні будь-якої діяльності, а особливо втручання, необхідно зважати на вплив сере­довища. Фізичні і соціальні умови можуть бути джерелами стресу (від­сутність житла, географічна ізоляція), об'єктами змін (зміна місця про­живання), інструментами допомоги (житло, родина, друзі, хатні рослини і тварини). Взаємний обмін у системі «особистість-навколишнє середо­вище» є безперервним процесом, де кожна сторона постійно щось змі­нює (форму, показники тощо). Виникає причинно-наслідковий зв'язок складних ситуацій, з якими переважно й має справу соціальна робота.

Екологічний підхід до соціальної роботи спирається на теорію сис­тем і допомагає зрозуміти, яким чином на функціонування людини впливає її множинна взаємодія з іншими людьми, їхніми сім'ями, гро­мадами, суспільством. Оцінювання становища клієнта, яке здійсню­ється з позицій цього підходу, розглядає баланс між ризиками, стре­совими, підтримувальними та захисними чинниками. Відтак наголос робиться на суб'єктивному осмисленні людьми власного життя, бо індивідуальна інтерпретація своєї ситуації пов'язана з думками інших членів суспільства.

У практичній роботі в рамках екологічного підходу важливе зна­чення мають основні концепції, розуміння взаємодії яких допомагає професіоналу сфокусувати увагу на особистості, навколишньому се­редовищі та їхньому взаємовпливі.

Ключові концепції екологічної моделі:

1)життєвого стресу;

2)протистояння;

3)ніші та ареалу;

4)родинності;

5)навичок тощо.

Концепція життєвого стресу розглядає позитивне або негатив­не співвідношення «людина - навколишнє середовище». Воно є по­ні і іншим, якщо події сприймаються як виклик, що відповідає рівню самооцінки і можливостей людини. І негативним, якщо наявні (або усвідомлювані) вимоги навколишнього середовища (втрати, конфлік­ти) або ризик їхньої появи, перевищують наявні (або усвідомлювані) можливості протистояти їм. Прикладами такого стресу можуть бу­ти сексуальне насилля, втрата житла, діагноз СНІД, смерть близької людини, гомосексуальні стосунки іншого подружжя тощо. Цей стрес пов'язаний із відчуттям небезпеки, яка викликає негативні емоції — неспокій, провину, розлюченість, безпорадність, зневіру, занижену самооцінку.

Концепція протистояння пояснює проблеми соціальної адаптації. При виникненні внутрішнього стресу протистояння виконує функцію розв'язання проблем та управління емоціями. Реалізація кожної із функцій вимагає як внутрішніх, так і зовнішніх ресурсів клієнта. Як­що вони наявні, то протистояння є успішним і клієнт може уникнути впливу стресу або подолати його. За їхньої відсутності протистояння є недостатнім, пережитий стрес призводить до порушень фізичного здоров'я, суспільних функцій, емоційних розладів. Ці чинники, своєю чергою, посилюють стрес і від нього стає все важче позбутися.

Концепції ніші та ареалу корисні при роботі в громаді. Вони ак­центують увагу на тому, що людині, як і будь-якому іншому живо­му організму, для виживання, росту та самореалізації потрібні певні фізичні і соціальні умови - облаштовані міста і села, зручне житло, зайнятість, матеріальний добробут тощо, наявність яких підтримує здоров'я і соціальну діяльність. Проте мільйони людей через бід­ність, бездомність, забруднення довкілля змушені займати ніші, які не відповідають їхнім потребам, що призводить до ізоляції, відчаю, дезорієнтації.

Родинність - підтримувальна система, утворена як родичами, так і друзями, сусідами, колегами і навіть свійськими тваринами. Люди­на, яка має цю систему підтримки, у разі виникнення стресу менше страждає від фізичних, емоційних та соціальних порушень.

Навички є важливими для розвитку і самодостатнього життя лю­дини. А оскільки обставини змінюються, тому їх необхідно набувати упродовж усього життя. Самовдосконалення враховує такі показники, як духовна і фізична сила, становище в суспільстві.

Отже, завдання соціальних працівників, які використовують еко­логічну теорію, полягає в тому, щоб розглянути відповідність потреб та можливостей, цілей та прав клієнта якостям і властивостям соці­ального та фізичного навколишнього середовища. Якщо людина здат­на протистояти тиску зовнішнього середовища, можна говорити про

баланс та позитивне співвідношення між людиною та довкіллям. Під­став для втручання соціального працівника в цьому випадку немає. Інша ситуація - коли наявних ресурсів в людини недостатньо, щоб протистояти зовнішньому тиску чи змінам. Тоді виникає негативне співвідношення, що може викликати життєвий стрес, і часто для його подолання потрібне втручання соціальних працівників.

Екологічну теорію можна застосовувати в багатьох сферах соці­альної роботи, насамперед, у роботі з сім'єю та дітьми, з людьми по­хилого віку, з термінально хворими та деякими групами людей, що мають психічні розлади, з бездомними, безробітними тощо. Наприк­лад, Центр по роботі з сім'єю походить саме з екологічної теорії, на елементи екологічної теорії спиралася і робота соціальної служби підтримки сім'ї, створена в Київські області.

Прикладом застосування такої моделі може слугувати дослід­ження американськими вченими того, як впливає на виявлення фактів жорстокого ставлення дітей наявність чи відсутність підтримуваль-них соціальних мереж у громаді. Отже, важливість цієї моделі для соціальної роботи пов'язана зі здатністю виявляти складну мережу соціальної взаємодії, що позначається на індивідуальній поведінці і яку потрібно брати до уваги при плануванні профілактичного та тера­певтичного втручання.

Для соціальних працівників, які працюють у межах системно-еко­логічного підходу, важливими є кілька форм роботи:

-оцінення мереж підтримки;

-розвиток і налагодження позитивних мереж підтримки.

Для оцінення мереж сім'ї та її підтримки з боку навколишнього се­редовища соціальні працівники використовують так звані екологічні мали (екомапи) та генеалогічне дерево (генограму).

Екомапа - діаграма стосунків у родині. її використовують соціальні працівники, психотерапевти та інші фахівці для виявлення низки взаєм­них впливів між клієнтом та людьми, пов'язаними з клієнтом, відповід­ними соціальними інституціями, оточенням. Інформація, яка відобража­ється в екомапі, стосується таких аспектів: стать та вік; композиція сім'ї (біологічні діти, пасинки, усиновлені діти, батьки тощо); сімейний ста­тус (теперішній статус, розлучений/на, вдівець, вдова); структура сім'ї (хто чия дитина; батько; мати); склад домогосподарства (хто живе в бу­днику/квартирі); ситуація з роботою/безробіттям; використання ресур­сів громади (економічна підтримка, медична допомога, школа, соціаль­ні служби); неформальні ресурси і «природні помічники» (розширена сім'я, родичі, друзі, сусіди, групи самодопомоги); соціальна активність та інтереси (хобі, рекреаційна активність і т.п.); формальні асоціаі (належність до церковної громади, участь у профспілках, членствс клубах, організаціях тощо); джерела підтримки та стресу в соціальн: взаємодіях між людьми та між людьми і системами громади).

Соціальні працівники з досвіду знають, як нелегко буває розібр тися в стосунках членів сімей, де батьки одружені вдруге чи втреї де є інші родичі, які мешкають разом чи в сім'ї, коли в родині бага дітей, найстарші з яких мають власних дітей тощо. В таких випадк генограма та екомапа допомагає в роботі з сім'єю, причому, якщо можливість, варто складати її разом з клієнтом та зображувати на о ному аркуші паперу. Для зображення екомапи використовують спеї альні символи (рис. 5), але можна додавати також свої з поясненю їхнього значення.

тощо. Вони можуть бути позитивними чи негативними відповідно до того, як вони впливають на особу. Наприклад, людина, що вжи­ває наркотики, включена в мережу, яка дає їй змогу знаходити та купувати наркотики, підтримувати стосунки з іншими споживачами наркотиків тощо. Очевидно, що це приклад негативної мережі, час­тина якої існує нелегально. Але коли наркозалежна особа прийме рішення про необхідність лікування та реабілітації, вона має знайти та налагодити стосунки зі складовими елементами іншої системи чи мережі, яка зможе допомогти їй в досягненні мети. Це можуть бути родичі чи друзі, соціальні працівники, лікарі, лікарня чи реабіліта­ційний центр, програма підтримки людей, що мали залежність, гру­па самодопомоги тощо.

Тому завдання соціального працівника полягає у створенні та підсиленні позитивних, підтримувальних мереж, мобілізації їхніх ресурсів на користь клієнта та знаходженні людей чи організацій, які зможуть бути ефективними в допомозі клієнту досягти бажаної мети. Очевидно, також, що клієнти соціальної роботи, більшість з яких належить до бідних прошарків, мають обмежені соціальні ме­режі порівняно, наприклад, з представниками вищих класів, які ма­ють можливість підтримувати тісні стосунки з друзями чи колегами в інших містах та інших країнах, що часто значно збільшує їхню можливість доступу до різноманітних ресурсів, насамперед інфор­маційних, та створює сприятливі можливості для розвитку чи до­сягнення бажаних змін.