2.2.2. Когнітивно-біхевіористська модель соціальної роботи

Основою біхевіористських (поведінкових) та когнітивних (пізна­вальних) моделей соціальної роботи є відповідні психологічні теорії, які описують поведінку людини і методи впливу на її зміни.

Насамперед спробуємо зрозуміти головне поняття цих теорій - по­ведінку, адже непорозуміння часто виникають через хибне тлумачен­ня базових термінів, особливо тих, до яких ми звикли й над якими не замислюємося.

Термін «поведінка» застосовують до різноманітних дій і реакцій, які виявляють люди. У соціальній роботі використовують низку пси­хологічних концепцій і моделей, що пропонують різні тлумачення по­ведінки і, відповідно, - різні техніки впливу.

Модель практики соціальної роботи, що отримала назву біхевіо-ристської (поведінкової), передбачає здійснення втручань, що поси­люють поведінку, визнану клієнтом і соціальним працівником як де­фіцитну, бажану, та зменшують, притлумлюють поведінку, визнану небажаною. Це досягається, узгальнено кажучи, завдяки винагороді (позитивному) підкріпленню за поведінку, яка є дефіцитною.

Біхевіористська модель спирається на розгляд поведінки люди­ни як такої, що детермінована впливами зовнішнього середовища, та спрямована на те, щоб сприяти згасанню небажаних форм поведінки і підсилювати бажану поведінку людей за допомогою різних форм під­кріплення і соціального навчання.

Біхевіористська теорія наголошує на сильному впливі навколишньо­го середовища, що формує поведінку людини і сприяє тривалому її збе­реженню. Батьком біхевіоризму вважають Д. Уотеона, він сформулював основні теоретичні позиції (1914), спираючись на висновки і експери­менти Е. Торндайка та І. Павлова, проведені на тваринах (як і більшість інших досліджень цієї теорії) й адаптовані до людської поведінки.

Біхевіористська модель, яку вважають зібранням взаємопов'язаних концепцій і принципів, складається з низки основних підходів:

1)класичне зумовлювання;

2)оперантне зумовлювання;

3)соціальне научіння (навчання).

Класичне зумовлювання (Д. Уотсон) здійснюється за схемою «стимул-реакція» (8-К) і полягає в конструюванні специфічного на­пору стимулів для отримання потрібної поведінки або створення умов дня згасання небажаної поведінки (контрозумовлювання) (рис. 2).

Оперантне зумовлення (Б. Скіннер) ґрунтується на переконанні, що поведінка оперує в навколишньому середовищі, приводячи до певних наслідків, і тому вона зумовлюється не стільки попередніми стимулами, скільки самими її наслідками. Виділяють наслідки, що посилюють певну реакцію і роблять її стійкою, та ті, що послаблюють або руйнують її: вони мають назву «підкріплення» (рис. 3). Позитивне підкріплення - це отримання індивідом внаслідок дії певного заохо­чування (наприклад, схвалення) або покарання (наприклад, штрафу). Негативне підкріплення полягає в тому, що певний стимул внаслідок дії вилучається (наприклад, каральний або заохочувальний).

Соціальне научіння (А. Бандура) - люди навчаються, імітуючи по­ведінку інших завдяки спостереженню та отриманню винагород за певні дії. Воно розглядає поведінку за формулою (8-О-К), де

8 - стимул,

О - опосередковані організмом когнітивні реакції,

К - реакція, вияв поведінки людини.

Автор цієї моделі вважав, що люди мають соціально-когнітивні здібності (до символізації, передбачування, опосередкування, са­морегуляції і самоаналізу), які допомагають їм навчатися поведінці і модифікувати її. Два головні засоби навчання - це навчання через спостереження-наслідування (вікарне) і навчання в дії.

Загалом вважають, що біхевіористський підхід більше фокусуєть­ся на цілях консультування, ніж на процесі. Цілі визначають разом з клієнтом після вивчення в ході попередніх інтерв'ю його основних проблем та поведінки, що потребує корекції, а також його мотивації до змін. У ході такого дослідження та в подальшій роботі важливу

роль відіграють записи: плани, контракти, програми, облікові щоден­ники, в яких фіксують певні ситуації, реакції на них і зміни, що відбу­ваються; використовують картки, які наклеюють у колонки для фікса­ції фактів певної поведінки, застосовують з тією ж метою автоматичні чи умовні лічильники.

Як і при застосуванні інших концепцій, у біхевіористичній соці­альній роботі важливим є налагодження теплих взаємин між соціаль­ним працівником і клієнтом. При цьому соціальному працівникові ре­комендується спиратися також на інтуїтивне проникнення в проблеми клієнта. Недоліки й обмеження біхевіористського підходу - недостат­ня увагу до внутрішніх мотивів поведінки, історії життя клієнта, не­хтування інтрапсихічними процесами.

Найпоширенішими техніками у межах біхевіористського підхо­ду є:

-принцип реципрокного (поступового) гальмування;

-поведінковий контракт;

-соціальне моделювання;

-тренінги вмінь;

-символічна економіка.

Принцип реципрокного (поступового) гальмування полягає у фор­муванні в індивіда такої реакції, що пригнічує небажану реакцію. Галь­мування має відбуватися за наявності тих стимулів, що викликають небажану реакцію. Небажаними реакціями можуть бути будь-які тички до неадаптивної поведінки, що формуються впродовж життя. Основою більшості з них вважають тривогу та страх. Для згасання небажаної реакції необхідно викликати таку несумісну зі страхом ре­акцію, яка є найефективнішою для клієнта. Такими реакціями можуть бути: асертивні, сексуальні, релаксаційні, дихальні, «полегшення три­ноги», змагально-зумовлені моторні реакції, емоційні, що викликані процесом інтерв'ю, абреакції - вивільнення напруги, що викликана пригніченими емоціями тощо.

1 Іаприклад, спочатку клієнта навчають прийомам релаксації, а по­тім поступово під час стану релаксації пропонують його уяві стимули, ЩО викликають страх або тривогу в різних ситуаціях його життя, по­минаючи з найменшого за силою стимулу.

Поведінковий контракт є самостійною технікою роботи з клієн-іпм. У ньому узгоджено з клієнтом викладають зміни поведінки, що миють відбутися, і дії, які має виконувати для цього клієнт. Важливим ІТйіюм цієї техніки є переговори з клієнтом та досягнення його свідо­мої її оди виконувати контракт. Ця техніка, в якій визначають спільну відповідальність працівника і клієнта у досгненні бажаних результа­тів, широко застосовується в соціальній роботі.

Інша техніка - соціального моделювання - ґрунтується на теорії со­ціального научіння. У ній використовують здатність людей навчатися, спостерігаючи поведінку інших. Це відбувається шляхом спостере­ження і розумового кодування (запам'ятовування) поведінки іншого та її обставин і наслідків, а також подальшого її відтворення у до­речній ситуації. Зразки або моделі поведінки у вигляді відео-, аудіо-записів, життєвих ситуацій пропонуються консультантом а потім їхнє застосування підтримується і закріплюється в процесі взаємодії між клієнтом і консультантом. Прикладами використання цієї техніки в соціальній роботі може слугувати навчання клієнтів здоровій адап­тивній поведінці в різних спільнотах, де вони можуть спостерігати поведінку людей, що позбавилися від алкогольної або наркотичної за­лежності і ведуть тверезе життя, перестали дозволяти застосовувати насильство щодо себе тощо.

Найпоширеніший приклад застосування біхевіористського підхо-ДУ - так звані тренінги вмінь, тобто навчання доцільній поведінці, вмін­ням, необхідним для вирішення побутових проблем клієнта, а також для підвищення його професійної ефективності. До «груп умінь» належать групи зниження тривожності й набуття впевненості в собі (асертивнос-ті); групи комунікативних умінь (для осіб з труднощами або помилка­ми у спілкуванні); групи прийняття рішень; групи планування кар'єри тощо. Такі біхевіористські процедури, як тренінг ведення переговорів, тренінг управління гнівом, можна використовувати для розв'язання проблем жорстокого поводження з дітьми та їхньої занедбаності.

Розробляючи програму навчання клієнтів соціальним вмінням, со­ціальні працівники повинні визначити:

1)середовище навчання (виявлення тих варіантів та умов, з якими стикнеться людина);

2)низку прийнятних варіантів ланцюга «стимул-реакція» (варто ви­вчити, чого слід очікувати і навчати як можливим моделям пове­дінки, так і вірогідним реакціям на них);

3)приклади для навчання, зокрема ті, що є типовими для цілої низки реакцій, і ті, які небажані для копіювання;

4)послідовність вивчення прикладів.

У деяких соціальних закладах (скажімо, для підлітків із проблема­ми в поведінці, правопорушників, людей із проблемами психічного здоров'я чи розумовою відсталістю, в реабілітаційних центрах для за­лежних) застосовують так звану «символічну економіку», тобто систему

оперантного навчання, яка використовує з певними інтервалами заохо­чення бажаної поведінки.

Персонал визначає, яка саме поведінка й у який спосіб повинна за­охочуватися, про що повідомляють мешканцям закладу. За демонстра­цію такої поведінки клієнти отримують якісь «символи» (бали, фішки, жетони абощо), котрі накопичують і згодом можуть обміняти на якусь винагороду - товари чи привілеї. Зазвичай складають перелік винаго­род, для отримання кожної з яких потрібно надати визначену кількість символів. Звичайно, не всі клієнти можуть вірити в таку символічну економіку, і прагнення персоналу досягти змін поведінки клієнтів у бажаному напрямі може спричинити надмірну суворість працівників та стимулювати насильство. Актуальною вважається також проблема уповільнення бажаних реакцій з часом, тому для збереження пове-дінкових досягнень після усунення матеріальних винагород (жетонів) клієнтів спонукають використовувати самопідкріплення залежно від ступеня здійснення бажаної поведінки.

Когнітивна психологія, на відміну від поведінкового і психодина-мічного підходів, основну увагу приділяє пізнавальним структурам психіки. Згідно з когнітивним підходом, інформація надходить до нас через наші сенсорні органи, інтелект її сприймає, опрацьовує й кладе в пам'ять, аби у відповідний час за відповідних обставин перенести її на терен мовлення і поведінки. Людська психіка досліджується пред­ставниками когнітивної психології з погляду пізнавальних і орієнта-ційних здатностей - відчуттів, сприймання, мислення, уяви, пам'яті. Невротичні й поведінкові проблеми вважають наслідками помилково­го сприйняття, хибних уявлень, узагальнень та інших порушень мис­лення. Наприклад, страх і тривога можуть бути результатами хибного перенесення цих почуттів з минулої травмувальної ситуації на інші, що насправді є безпечними.

Когнітивна модель соціальної роботи - більшість людських емоцій і форм поведінки зумовлені тим, що люди думають, уявляють, у що ві­рять, тобто когнітивними процесами («мислення формує поведінку»).

Консультування у межах цієї моделі полягає у виправленні помил­кових і формуванні адекватних до реальності форм мислення.

У сучасній психології когнітивний напрям об'єднує:

-раціонально-емотивну терапію (РЕТ) Альберта Елліса,

-когнітивну терапію Аарона Бека;

-реальнісну терапію Вільяма Глассера.

У концепції А. Елліса вважається, що джерело психологічних по­рушень полягає в системі індивідуальних ірраціональних уявлень, засвоєних у дитинстві від значущих дорослих, зокрема, з метою до­годити й подобатися їм. Елліс запропонував так звану, абеткову тео­рію особистості. В цій концептуальній схемі, яку може використову­вати для самокорекції і сам клієнт, фіксуються етапи процесу форму­вання розумового висновку людини у відповідь на якусь подію, що сприяє досягненню мети або блокує її.

Абеткова теорія особистості (за Еллісом):

А (асtion) - активізувальна подія,

.В (belief) - думка про подію,

С (соnsequence) - наслідок події (емоційний або поведінковий),

В (disqput)ing) - подальша реакція на подію внаслідок мисленнєвої переробки (дискутування раціональних та ірраціональних установок),Е (еffect) - завершальний ціннісний розумовий висновок (кон­структивний або деструктивний).

Деструктивний розумовий висновок може сформуватися унаслідок перемоги ірраціональних переконань на етапі мисленнєвої перероб­ки. Такі ірраціональні переконання Елліс поділяв на первинні жорсткі примусові переконання, їхні похідні, а також вторинні примусові на­станови. У цьому розподілі відбивається здатність мислення унаслі­док жорстких переконань породжувати інші їм подібні, що змушує людину ще далі порушувати власну рівновагу. Ось типовий приклад такого патологічного нагнітання тривоги: «Я мушу добитися успіху і схвалення іншими всіх моїх дій...», «Якщо я цього не зможу досягти, це буде жахливо...», «Я цього не витримаю...», «Я нікчема...», «Так бу­де зі мною завжди...», «Я не повинен так себе почувати - це жахливо, я винен в цьому», «Тепер я тривожуся ще більше..». Так люди часто хвилюються з приводу своєї тривоги, відчувають депресію у зв'язку з депресією, відчувають почуття провини через почуття провини. «Еле­гантна ціль» терапії, за Еллісом, полягає не тільки у видаленні симп­томів, а й у значному зниженні самої здібності клієнтів порушувати власну душевну рівновагу.

Позиція соціального працівника, що використовує РЕТ (та інші когнітивно-поведінкові підходи), є безумовно директивною, клієнту відводиться роль учня, який має переживати інсайти у процесі усві­домлення власної проблеми.

У ході РЕТ використовують такі психотехніки:

• обговорення і спростовування ірраціональних переконань - у ви­гляді дискусії з клієнтом;

•когнітивне домашнє завдання - самоаналіз власних реакцій за АВС моделлю;

•раціонально-емотивна уява - уявлення важких ситуацій зі спро­бою змінити самовідчуття, що вони викликають;

•рольова гра - програвання ситуацій, які турбують;

•«атака на страх» - домашнє завдання виконати дію, що зазвичай викликає страх.

Когнітивна терапія А. Бека є близькою до РЕТ і спрямована на лі­кування емоційних порушень, переважно депресій, які вважають когні-тивними розладами. До типових когнітивних помилок, що спричиняють когнітивну вразливість людей, Бек відносив: необгрунтовані довільні висновки, що насправді не відповідають реальності; вибіркову абстрак­цію - зосередження на деталях поза контекстом; супер-генералізацію -виведення загального правила з окремих випадків; дихотомічне мис­лення - за принципом «чорне-біле»; «читання думок» та ін.

Основою когнітивної терапії є сократівський діалог з клієнтом, в якому піддають сумніву його хворобливі переконання, застосовують також іронію та гумор, що мають велику руйнівну силу.

До специфічних технік, запропонованих А. Беком, належать усві­домлення і реєстрація автоматичних хворобливих думок, їхній що­денний запис, узагальнення, аналіз та інші.

Реальнісна терапія У. Глассера ґрунтується на тому, що людина зу­мовлює свою поведінку власними рішеннями, тобто є самодетерміно-ваною істотою - це наближає метод до екзистенційного підходу. Люди­на сама обирає власну позицію - жертви або діяча, бажаний світ і пове­дінку. В цій концепції, спершу спрямованій на психокорекцію молодих правопорушниць, підкреслюють особисту відповідальність людини за своє життя, успішну персоналізацію і позитивну особисту спрямова­ність, які вважають необхідними умовами психічного здоров'я. Голо­вна мета терапії - допомогти клієнтові стати розсудливим та емоційно стабільним, а також досягти особистісної незалежності, підвищення самосвідомості і розробити план особистісного вдосконалення.

Реальнісна терапія пропонує проходження з клієнтом семи кроків:

1.Встановити стосунки з клієнтом - подружитися, виявити турботу.

2.Забути про минуле, зосередитися на теперішній поведінці.

3.Схвалювати клієнта до оцінювання його поведінки.

4.Допомогти у пошуку альтернатив і створенні реалістичного пла­ну вдосконалення.

5.Взяти зобов'язання про виконання плану.

6.Відмовляти у прийнятті вибачень за порушення плану.

7.Бути жорстким, але не вдаватися до покарань; у жодному разі не підмовлятися від роботи з клієнтом.

Ці кроки забезпечують досягнення психопедагогічних цілей - роз­виток відповідальності, самоконтролю і позитивної поведінки.

Когнітивна терапія має основу для асиміляції з біхевіористським підходом, оскільки їм властиві близькі принципи: позиція клієнта як учня і консультанта як вчителя, тобто директивність; велика кількість технічних прийомів і жорстка послідовність кроків; маніпулятив-ність; прагматичність, реалістичність і конкретність цілей. Це може приваблювати ті категорії клієнтів і соціальних працівників, яким по­добається бачити впорядкований, чіткий підхід до проблем, але деко­му з працівників такий підхід може здаватися негуманним і викликати етичні заперечення, оскільки він може провокувати зловживання.

Прихильників когнітивно-біхевіористського підходу цікавить яв­на, зовнішня поведінка, але одночасно вони хочуть досліджувати процеси, що відбуваються в її основі (або у «внутрішній мові»), які контролюють та керують такою поведінкою.

Когнітивно-біхевіористська модель соціальної роботи спрямовує клієнтів до конкретних видів діяльності задля зміни або перероблення послідовності думок і значення, що вони надають окремим подіям.

Наприклад, у роботі з людьми, залежними від вживання алкоголю, ефективними вважають такі когнітивно-біхевіористські техніки, як ко­роткострокове втручання, тренінг навичок, контракт щодо зміни пове­дінки, мотиваційна терапія, управління негативними емоціями. Все це має комбінуватися з відповідною медикаментозною допомогою та за­лученням спільноти, підвищенням підтримки клієнта його оточенням. Таку допомогу надають у стаціонарних реабілітаційних центрах.

В Україні на сьогодні можна говорити про застосування лише окремих елементів, технік та методів когнітивно-поведінкового під­ходу, що найчастіше простежуються у соціальній роботі з нарко- та алкозалежними, психічно хворими, людьми похилого віку та дітьми, що перебувають в закладах інтернатного типу.

Деякі прості когнітивно-біхевіористські методичні прийоми вико­ристовують у роботі з дітьми, а також дорослими з незначними від­ставаннями у розвитку.

Когнітивно-біхевіористичні методи обмежено використовують в спеціалізованих закладах зі специфічними групами клієнтів: діти з фо­біями та віковими проблемами, психіатричні хворі у випадках когні-тивних розладів з легкими формами тривоги та депресії тощо. Адже саме у таких закладах клієнти перебувають під постійною увагою і опі­кою соціальних працівників. Ці підходи також використовують у реабі­літаційних центрах для людей, залежних від психоактивних речовин.

Незважаючи на постійну дискусійність їхнього використання, когнітивно-біхевіористські методи продовжують далі розвиватися і застосовуватися в практиці соціальної роботи, зокрема це стосується різних видів і процедур підкріплення, форм та процесів модельовано­го навчання (емпатичне, когнітивно-репрезентоване), технік керуван­ня непередбаченими обставинами у поведінці клієнта, пошуків більш ефективного поєднання когнітивних і поведінкових методів та їхньо­го застосування в груповій та резидентній роботі, розроблення й ви­користання спеціальних опитувальників і оцінних шкал тощо.

Серед застережень до використання когнітивно-біхевіористського підходу в соціальній роботі, зокрема, називають те, що, по-перше, со­ціальні працівники беруть на себе основну відповідальність за ті змі­ни особистості, які вони прогнозують і задля яких надають допомогу клієнтам; а, по-друге, зміни емоційного стану клієнтів відбуваються ефективніше за умови розв'язаних соціальних проблем - наявності житла, хоча б мінімальних засобів до існування, гарантування особис­тої безпеки тощо. Тому когнітивно-біхевіористський підхід зазвичай застосовують у комплексі з іншими моделями соціальної роботи.