37. Спеціальна конфіскація, її правова природа.

У науці кримінального права сформувались дві діаметрально протилежні позиції стосовно правової природи “спеціальної конфіскації”: одні вчені вважають, що спеціальна конфіскація має кримінально-правову природу, інші вчені обстоюють кримінально-процесуальну природу спеціальної конфіскації і пропонують вилучити її з КК України.

Прихильники теорії кримінально-правової природи “спеціальної конфіскації” вказують на те, що спеціальна конфіскація за своєю суттю є правообмеженням, що застосовується до особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, має на меті не допустити повторне використання певних предметів в антисуспільних цілях, попередити новий злочин, впливати на свідомість особи для того, щоб переконати її в “невигідності” подальшого заняття злочинною діяльністю, крім того, спеціальна конфіскація є правовим наслідком вчиненого злочинного діяння, а положення КПК України не повинні визначати санкції кримінально-правових норм.

Вважаю, що у разі з’ясування правової природи спеціальної конфіскації передусім слід звернутись до завдань, які поставлені перед відповідними нормативно-правовими актами цих галузей права.

У ст. 1 КК України зазначено, що Кримінальний кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, гарантії миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам. Для здійснення цього завдання Кримінальний кодекс України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.

Тобто, законодавець визначає правову охорону основним завданням кримінально-правових інститутів, а здійснюється це завдання за допомогою конструювання кримінально-правових норм, які передбачають склади злочинів та покарання за їх вчинення.

Спробуємо зіставити вищевказане завдання і положення стосовно “спеціальної конфіскації”, які містяться у кримінально-правових санкціях. При цьому, зазначимо, що правова охорона передбачає неможливість або значне ускладнення порушення тих чи інших охоронюваних правом прав і свобод. Аналіз санкцій Особливої частини КК України, які містять поняття “спеціальної конфіскації”, наукової доктрини та положень судової практики дає змогу зробити декілька висновків:

• “спеціальна конфіскація” може бути застосована лише після скоєння злочину, тобто після того, як вже була завдана шкода об’єкту кримінально-правової охорони;

• “спеціальна конфіскація” може бути застосована і у разі звільнення від кримінальної відповідальності і покарання, тобто є незалежною від інших заходів кримінально-правового впливу;

• “спеціальна конфіскація” в абсолютній більшості пов’язана з такою ознакою об’єктивної сторони складу злочину, як знаряддя та засоби, тобто зв’язок з об’єктом має непрямий, а опосередкований.

Все це свідчить, що “спеціальна конфіскація” не може виконувати завдання кримінально-правової охорони, оскільки вона настає лише постфактум і лише за спеціальних умов наявності певних речей матеріального світу, якими завдається шкода об’єкту. Сам об’єкт кримінально-правової охорони “спеціальна конфіскація” охороняти не може, вона слугує для виконання двох основних завдань:

• не дати збагатитися за рахунок незаконно здобутого майна, яким було завдано шкоди об’єкту (конфіскація незаконно впольованих тварин тощо);

• вилучити з володіння майно, яке взагалі не може перебувати у володінні на загальних підставах (конфіскація наркотичних засобів, їх аналогів чи прекурсорів)

Відповідно до ст. 1 КПК України призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах. Тобто, КПК України, призначений у правовому порядку врегулювати те, як ведеться провадження у кримінальній справі. Логічно, що будь-якому процесуальному регулювання доцільно виділяти певні етапи і встановлювати деталізоване регулювання окремих дій в межах цих етапів. Саме так структурований КПК України. Керуючись тим, що “спеціальна конфіскація” є заходом на певному етапі провадження у кримінальній справі: заходи для її забезпечення визначаються на досудовому слідстві, рішення про її застосування - при вирішенні справи по суті, то, на мою думку, це свідчить лише про те, що порядок застосування спеціальної конфіскації визначається, зокрема, КПК України, але не більше. Вважати саму наявність правового регулювання “спеціальної конфіскації” у КПК України (зрештою як і КК України) достатньою підставою для вирішення питання про її правову природу методологічно неправильно і ненауково, бо це всього лише рефлексії над законодавством.

Спеціальна конфіскація не має зв’язку з розкриттям злочину і притягненням до кримінальної відповідальності, оскільки останні можуть реалізуватись і без неї. Проте в окремих випадках “спеціальна конфіскація” може слугувати охороні прав та інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі, наприклад у випадку конфіскації майна, яке було об’єктом злочинних дій і повернення його потерпілому. Отож, спеціальна конфіскація не забезпечує реалізації основного завдання кримінального судочинства (розкриття злочину і притягнення до кримінальної відповідальності), але може частково виконувати допоміжні завдання (правова охорона прав та інтересів учасників кримінального судочинства).