37. Поняття судимості, її правові наслідки.

Судимість - це правове становище особи, яке виникає внаслідок засудження за вчинений злочин з дня набрання законної сили обвинувальним вироком суду і триває визначений законом термін, тягнучи при цьому несприятливі для засудженого кримінально-правові та загальноправові наслідки. Закінчується судимість її погашенням чи зняттям.

Із сказаного випливає, що судимість:

1) виникає, коли особу засуджено за діяння, передбачене КК;

2) з моменту набрання обвинувальним вироком суду законної сили;

3) стосується лише засудженої особи;

4) породжує правове становище, результатом якого є несприятливі для особи кримінально-правові та загальноправові наслідки;

5) триває визначений законом термін;

6) погашається через визначений у КК строк або знімається в установленому законом порядку.

Передумовою виникнення судимості є вчинення особою діяння, що містить склад злочину, передбачений КК. Правовою підставою судимості особи є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили. Судимість стосується лише особи, яку засуджено, і вирок щодо якої набрав законної сили. При цьому слід зазначити, що поняття судимості можна розглядати у двох значеннях: як кримінально-правовий інститут (норми, що регламентують судимість, вміщені у розділ XIII Загальної частини КК) і як кримінально-правове явище. Ці дві сторони судимості органічно поєднані між собою, але не тотожні.

1. Є особливим правовим статусом, який означає наявність взаємних прав та обов’язків між державою в особі компетентних органів та особою, що має судимість.

2. Є наслідком засудження за вчинений злочин, який продовжується і після відбуття покарання. Правовою підставою виникнення судимості є обвинувальний вирок суду України, що набрав законної сили. Що стосується вироку суду іноземної держави, то такий вирок може бути врахований, якщо особу було засуджено за злочин, скоєний за межами України, та знову вчинила злочин на території України. Кримінальний Кодекс України від 1вересня 2001 року. Проте судимість, що виникла внаслідок засудження судом іноземної держави, в Україні тягне тільки кримінально-правові наслідки, прямо передбачені ч. 2 ст. 9 КК України.

3. Виникає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком. Вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляцій, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги Кримінально- процесуальний кодекс України затверджений Законом. Набрання вироком законної сили означає, що він є обов’язковим для всіх установ, підприємств, організацій, посадових осіб та громадян.

4. Завжди є результатом призначеного покарання. Судимість супроводжує кримінальне покарання і має з ним тісний зв’язок, тому особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.

5. Має чітко визначені часові межі, встановлені кримінальним законом. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК України особа визнається такою, що має судимість з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості Кримінальний Кодекс України від 1 вересня 2001 р.

6. Має особистий характер і пов’язана тільки з конкретною особою. Судимість не впливає на правовий статус інших громадян, у тому числі її родичів. Також судимість конкретної особи не впливає на притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб при здійсненні злочину в співучасті. Це безпосередньо випливає з положень ч.3 ст. 29 КК України.

7. Полягає у настанні для засудженої особи різноманітних правових наслідків, що носять позитивний та негативний характер.

8. Судимість погашається по закінченні строку, встановленого КК України або знімається у встановленому законом порядку. Погашення чи зняття судимості означає припинення всіх негативних правових наслідків.

Отже, судимість виступає самостійним правовим явищем, у якого є своя підстава (обвинувальний вирок суду), свої форми реалізації(кримінально-правові та загально правові обмеження) та свої межі.

В КК України чітко не визначені цілі судимості. Проте тісний зв’язок між судимістю та покаранням дозволяє підняти питання про ідентичність цих цілей. За змістом закону судимість дійсно призначена для виправлення засудженого, запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також кари особи. Вказана послідовність не випадкова. Саме кара для судимості є найменш значущою, але реально існуючою ціллю. При цьому притаманні судимості соціальні обмеження та кримінально-правові негативні наслідки не означають в повній мірі карального впливу держави. Доцільніше говорити про погрозу карального впливу, який втілюється в життя у випадку скоєння особою в період строку дії судимості нового злочину.

Досягнення цілі виправлення засудженого має найбільше значення. На сьогоднішній день факти рецидиву не рідкісні. Це вказує на те, що ціль виправлення реалізується не ефективно, тому необхідно продовжувати виправлення засуджених осіб та залучати до цього процесу органи місцевого самоуправління, колективи підприємств, організації, об’єднання громадян. Держава зобов’язана виконувати контроль за поведінкою осіб, що мають судимість, що буде сприяти відчуженню негативних і формуванню позитивних рис особистості.

Ціль запобігання вчиненню нових злочинів досягається встановленою законом погрозою Більш суворої відповідальності за вчинення нового злочину судимою особою, може бути підставою для відмови у звільненні від відбування покарання з випробуванням та настання інших негативних правових наслідків кримінального характеру. Погроза невідворотності настання комплексу негативних правових наслідків для окремо взятої особи, так як і реалізація цієї погрози, є способами підвищення правосвідомості для всіх громадян, застережуючи їх від вчинення злочинів.

На думку деяких вчених, цілі покарання не варто переносити на період після його відбування, так як законодавцем ставиться задача їх реалізації під час виконання покарання Орешкина Т.Ю. Але варто зазначити, що цілі покарання та судимості не є рівнозначними. Окрім цілей, що притаманні покаранню, судимість також призначена для соціальної адаптації засудженого, котрий відбув покарання. Особа, що має судимість, повинна розраховувати не лише на настання негативних наслідків, а й на підтримку держави, завдяки якій буде здійснюватись процес ресоціалізації засудженого, його становлення на шлях правомірної поведінки.

Проте судимість та покарання є взаємопов’язаними елементами кримінальної відповідальності, тому не випадково їх функціональні установки перетинаються. Безпосередньо в період відбування покарання судимість та покарання доповнюють одне одного, здійснюючи вплив на засудженого.

Тож не можна стверджувати про наявність у судимості самостійних чи відокремлених цілей, скоріше судимість слугує засобом закріплення і кінцевої реалізації цілей кримінальної відповідальності в цілому, і покарання, зокрема. Як показує практика, після відбуття покарання особі не вдається повністю виправитися, необхідний час для її адаптації в суспільстві. В цьому сенсі судимість слугує благополучному завершенню досягнення цілей покарання.