
- •Питання для самостійної перевірки знань (до іспиту) загальна частина
- •Відповіді:
- •Наука кримінальною права, її зміст та задачі.
- •Поняття та предмет кримінального права.
- •Принципи кримінального права (загальні та спеціальні).
- •Загальна характеристика кримінального законодавства України.
- •Поняття кримінального закону, його риси та значення.
- •Побудова кримінального закону, структура статей кк.
- •Поняття та види диспозицій статей Особливої частини кк.
- •Тлумачення кримінального закону. Його види та прийоми
- •Дія кримінального закону у часі.
- •Зворотна дія кримінального Закону у часі.
- •Дія кримінального закону в просторі.
- •Дія кримінального закону за колом осіб.
- •Поняття і ознаки злочину.
- •Класифікація злочинів в теорії кримінального права та законодавстві.
- •Кримінально-правові відносини (зміст, суб’єкти).
- •Поняття кримінальної відповідальності в теорії кримінального права.
- •Підстави кримінальної відповідальності в теорії кримінального права та за кримінальним законодавством.
- •Поняття складу злочину, його елементи та ознаки.
- •Об'єкт злочину та його види.
- •Поняття предмету злочину та його співвідношення з об’єктом злочину.
- •Поняття та ознаки об’єктивної сторони складу злочину.
- •Поняття суспільно-небезпечного діяння та його ознаки.
- •Поняття кримінально-правової бездіяльності, умови відповідальності.
- •Поняття та види суспільно небезпечних наслідків злочину.
- •5. Заподіяння злочином тяжких наслідків (п.5 ст.67 кк) враховується судом при призначенні покарання як обставина, що обтяжує відповідальність.
- •Поняття причинного зв’язку та його значення в кримінальному праві. Теорії причинного зв’язку.
- •Факультативні ознаки об’єктивної сторони складу злочину, їх значення.
- •Поняття місця скоєння злочину, його значення.
- •Поняття та ознаки суб’єкту злочину.
- •Осудність та обмежена осудність суб’єкта злочину.
- •Вік кримінальної відповідальності.
- •Поняття і види спеціального суб’єкту злочину.
- •Поняття та ознаки суб’єктивної сторони складу злочину.
- •Поняття та зміст вини у кримінальному праві.
- •Поняття та види умислу в кримінальному законодавстві та в теорії кримінального права.
- •Злочинна самовпевненість, її критерії.
- •Необережність та її види.
- •Злочинна недбалість, її критерії.
- •Випадок (казус) та його відмінність від злочинної недбалості.
- •Злочини з двома формами вини.
- •Мотив та мета злочину, їх значення для кваліфікації.
- •Юридична та фактична помилки в кримінальному праві.
- •1) Помилка особи у злочинності власного діяння та його можливих наслідків.
- •2) Помилка особи у незлочинності власного діяння та його можливих наслідків.
- •3) Помилка винної особи в кваліфікації вчиненого злочину.
- •4) Помилка у виді чи розміру покарання.
- •Поняття та види стадій вчинення злочину.
- •Кримінальна відповідальність за готування до вчинення злочину.
- •Поняття та види замаху на вчинення злочину.
- •Поняття та ознаки добровільної відмови від доведення злочину до кінця, його відмінність від дійового каяття.
- •Поняття та ознаки співучасті в кримінальному праві.
- •Види співучасників, критерії їх виділення.
- •Підбурювач, як вид співучасників.
- •Виконавець злочину.
- •Пособник як вид співучасника скоєння злочину.
- •Організатор вчинення злочину.
- •Форми співучасті, критерії їх виділення.
- •Співучасть у злочині з спеціальним суб’єктом.
- •Ексцес виконавця, правові наслідки.
- •Поняття та види причетності до злочину.
- •3) Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.
- •Поняття та види єдиного (одиничного) злочину.
- •Поняття множинності злочинів, їх види.
- •Поняття та види повторності злочинів.
- •2) Повторність злочинів, пов’язана із засудженням винного за раніше вчинений ним злочин.
- •Сукупність злочинів – вид множинності.
- •Рецидив злочину та його види.
- •Поняття необхідної оборони в кримінальному праві.
- •1) Оборона визнається необхідною лише у випадку, якщо дії, що становлять її зміст, вчинено з метою захисту охоронюваних законом:
- •Затримання особи, що вчинила злочин, умови правомірності.
- •Фізичний або психічний примус, їх кримінально-правове значення.
- •Поняття крайньої необхідності, умови правомірності.
- •2) Небезпека є наявною, тобто такою, що безпосередньо загрожує завданням шкоди зазначеним об'єктам або вже її завдає;
- •4) Небезпека у даній обстановці не може бути відвернена чи усунута іншим шляхом, окрім заподіяння шкоди;
- •5) При усуненні небезпеки не допущене перевищення меж крайньої необхідності.
- •Діяння, пов’язане з ризиком, - обставина, що виключає злочинність діяння.
- •Поняття та види звільнення від кримінальної відповідальності.
- •Давність притягнення до кримінальної відповідальності.
- •Поняття покарання та його цілі за кримінальним законодавством України.
- •Систем покарань, класифікація покарань.
- •10) Принцип використання досвіду зарубіжних держав;
- •11) Принцип побудови системи покарань у відповідності (згоди) до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.
- •Штраф як вид покарання.
- •Позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу.
- •Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
- •1) Як основне:
- •Громадські роботи як вид кримінального покарання.
- •Виправні роботи, порядок їх призначення.
- •Конфіскація майна, умови застосування.
- •Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців.
- •Арешт як вид покарання.
- •Обмеження волі – вид кримінального покарання, умови застосування.
- •Поняття та зміст позбавлення волі на певний строк.
- •Довічне позбавлення волі, умови застосування.
- •Загальні засади призначення покарання.
- •3. Призначаючи покарання, суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання.
- •Поняття та види обставин, що пом’якшують покарання.
- •Поняття та види обставин, що обтяжують покарання.
- •Призначення покарання за незакінчений злочин та злочин, вчинений у співучасті.
- •1. Призначення покарання за незакінчений злочин. У цьому випадку суд при призначенні покарання має враховувати такі положення:
- •Призначення більш м’якого покарання, ніж передбачено законом.
- •Призначення покарання за сукупністю злочинів.
- •Призначення покарання за сукупністю вироків.
- •Поняття та види звільнення від покарання.
- •2. Кк передбачає різні види звільнення від покарання, їх частіше за все об'єднують у дві групи:
- •Поняття та види звільнення від відбування покарання.
- •9) Звільнення від покарання за хворобою;
- •Підстави та умови застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням.
- •Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (підстави та умови застосування ).
- •Давність виконання обвинувального вироку.
- •Звільнення від покарання за хворобою.
- •Амністія та помилування (підстави застосування).
- •Поняття судимості, її правові наслідки.
- •Погашення та зняття судимості.
- •Поняття та види примусових заходів медичного характеру.
- •Примусове лікування.
- •Спеціальна конфіскація, її правова природа.
- •Кримінальна відповідальність неповнолітніх.
- •Види покарання, які можуть бути застосовані до неповнолітніх.
- •2) Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
- •Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за злочини, які вчинені у віці до 18 років.
- •Примусові заходи виховного характеру (правова природа та види).
3. Призначаючи покарання, суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання.
Ступінь тяжкості злочину визначається характером конкретного злочину. Ось чому суд повинен брати до уваги цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тобто цінність об’єкта злочину.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди мають виходити з класифікації злочинів (ст. 12), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, які настали, тощо).
Так, якщо винний заподіяв тяжкі тілесні ушкодження не одній, а двом особам, то в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК (від п’яти до восьми років позбавлення волі) йому може бути призначено покарання, наближене до максимуму чи навіть рівне максимуму санкції. Ступінь тяжкості злочину визначається й характером наслідків: що тяжчі наслідки, заподіяні злочином, що більший розмір шкоди, то більш суворе покарання буде призначене винному. При визначенні ступеня тяжкості злочину великого значення набуває спосіб скоєння злочину, мотиви вчиненого й інші конкретні обставини справи.
Згідно з п. 2 ППВСУ “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7, зважаючи на ступінь тяжкості, обставини цього злочину, його наслідки та дані про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп або за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували в стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку й тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Відповідно до п. 18 “Прикінцевих та перехідних положень” КК, при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених КК 1960 р., які були вчинені до набрання чинності КК 2001 р., до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких потрібно керуватися ст. 12 КК 2001 р., якщо це пом’якшує кримінальну відповідальність осіб і не обтяжує ступінь тяжкості злочину, скоєного до набрання чинності КК 2001 р. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення КК 1960 р.
Поняття та види обставин, що пом’якшують покарання.
Пом’якшуючі обставини – це встановлені судом різні відомості, що свідчать про менший ступінь небезпечності особи винного та вчиненого ним злочину й дають підстави для застосування до нього менш суворого покарання.
Пом’якшення покарання може відбуватися в межах одного виду покарання чи ж у обранні іншого, більш м’якого виду покарання за альтернативної санкції. За певних умов ці обставини можуть бути підставою для призначення покарання в розмірі, нижчому від найнижчої межі санкції статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 69), для не призначення додаткового покарання, якщо воно передбачене санкцією статті як обов’язкове (ч. 2ст. 69) або як факультативне.
За наявності інших, передбачених законом обставин, пом’якшуючі обставини можуть упливати на вирішення питання про можливість звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням (ст. 75).
Перелік обставин, які пом’якшують покарання, міститься в ч. 1 ст. 66 КК. Передбачені ч. 1 ст. 66 КК пом’якшуючі обставини за змістом характеризують: подію злочину чи особу винного.
До них належать:
1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину. Вирішуючи питання про наявність такої пом’якшуючої обставини, як з’явлення із зізнанням, суди повинні перевіряти, чи були подані до органів розслідування, інших державних органів заява або зроблене посадовій особі повідомлення про злочин (у будь-якій формі) добровільними та чи не пов’язано це з тим, що особа була затримана як підозрюваний і, будучи викритою, підтвердила свою участь у вчиненні злочину. Якщо у справі, порушеній за фактом вчинення злочину, не встановлено, хто його вчинив, добровільні заява чи повідомлення особи про вчинене нею мають розглядатись як з’явлення із зізнанням. Аналогічно розцінюється заява особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, про вчинення нею іншого злочину, про який не було відомо органам розслідування.
За сукупності вчинених злочинів з’явлення із зізнанням має розглядатись як обставина, що пом’якшує покарання при призначенні останнього за злочин, у зв’язку з яким зроблено це зізнання;
2) добровільне відшкодування завданого збитку чи усунення заподіяної шкоди;
2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину
3) скоєння злочину неповнолітнім;
4) вчинення злочину жінкою у стані вагітності;
5) скоєння злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин;
6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову або іншу залежність;
7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними чи аморальними діями потерпілого;
8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;
9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину в передбачених КК випадках.
Згідно з п. 5 ППВСУ “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7, судам треба мати на увазі, що наведений у ч. 1 ст. 66 КК перелік обставин, які пом’якшують покарання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може визнати пом’якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин або неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом’якшує покарання, має бути вмотивовано у вироку.
Якщо будь-яка з обставин, які пом’якшують покарання, передбачена у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз узяти її до уваги при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує (ч. 3 с. 66). Наприклад, у разі кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 116 КК як умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, суд при призначенні покарання не може посилатися на наявність обставини, що пом’якшує покарання та передбачена в п. 7 ч. 1 ст. 66 КК – учинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними чи аморальними діями потерпілого.
Водночас при призначенні покарання деякі суди припускаються помилок, не беручи до уваги обставини, що пом’якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Також зазначимо, що, що ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного, обставини, які пом’якшують покарання, та обставини, які обтяжують покарання, є самостійними складовими загальної засади призначення покарання, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, які, однак, нерозривно пов’язані між собою і повинні враховуватися судом при призначенні покарання в сукупності. Обставини, які пом’якшують покарання, не є частиною даних, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину або особу винного. Їх врахування при призначенні покарання особі, яка вчинила злочин, можна пояснити наявними у нашому суспільстві морально-етичними нормами, виходячи з яких особа, яка вчинила злочин, за наявності тих чи інших обставин заслуговує поблажливого ставлення до себе з боку суду при призначенні покарання. Також обґрунтовано, що обставини, які пом’якшують покарання, у контексті, в якому вони закріплені в п. 3 ч. 1 ст. 65 та в ч. 1 ст. 66 КК України, виступають засобами індивідуалізації покарання, а отже, їх назва повинна відповідати тому змісту, який вкладається в них у цьому випадку. Такою є назва, закріплена в чинному КК України - обставини, які пом’якшують покарання.
Кримінально-правове значення обставин, які пом’якшують покарання, у КК України повною мірою не визначено. У кримінально-правовій доктрині також немає єдиного підходу до вирішення цього питання. Дискусійними є питання про те, обов’язком чи правом суду є врахування обставин, які пом’якшують покарання, а також конкретизації впливу цих обставин на покарання. У результаті дослідження аргументовано, що врахування обставин, які пом’якшують покарання, є обов’язком суду, адже в п.3 ч. 1 ст. 65 КК України встановлено, що суд призначає покарання враховуючи (а не „має право врахувати” чи „може врахувати”) ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Обґрунтовано доцільність закріплення в КК України формалізованих критеріїв впливу обставин, які пом’якшують покарання, на строк (розмір) покарання, а також обов’язку суду мотивувати призначення покарання у вироку.
Аналізуючи зміст і практику застосування ст. 69 КК України та, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року, згідно з яким положення ч. 1 ст. 69 КК України були визнані неконституційними в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, а також самостійне значення складових загальної засади призначення покарання, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, досить доречними визнаємо зміни до ч. 1 ст. 69 КК України.
Зазначимо, що кожна із обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України „з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину” має самостійне кримінально-правове значення і навіть якщо вони поєднуються у справі, слід визнавати наявність не однієї, а трьох обставин, які пом’якшують покарання, що значно впливає на ступінь пом’якшення призначеного покарання. Враховуючи те, що поняття „шкода” включає в себе як матеріальну (майнову та фізичну), так і нематеріальну (моральну) шкоду, але для оцінки розмірів моральної шкоди не може бути застосовано еквівалентний принцип, як для обчислення матеріальної шкоди, тому при заподіянні моральної шкоди не можна вести мову про її відшкодування чи усунення, а лише про компенсацію за неї.
Коли особа вчиняє злочин унаслідок неправомірних або аморальних дій потерпілого, її свідомість і воля певним чином обмежуються, тому така особа заслуговує поблажливого ставлення до себе, а отже, - і пом’якшення покарання. Така обставина за своїм змістом охоплює вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, співвідноситься з ним як загальне та конкретне поняття. Виходячи з цього, обставину, передбачену п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України.
Аналізуючи зміст обставин, які пом’якшують покарання, не передбачених КК України, але які враховуються судами при призначенні покарання на підставі ч. 2 ст. 66 КК України. Встановлено, що найчастіше суди як обставини, які пом’якшують покарання, враховують такі обставини: „вчинення винним злочину вперше”, „позитивна характеристика винного у вчиненні злочину”, „молодий або похилий вік винного у вчиненні злочину”, „хворобливий стан винного у вчиненні злочину”, „наявність на утриманні винного у вчиненні злочину дитини або іншої непрацездатної особи”, „визнання особою своєї вини у вчиненні злочину”, „відвернення винним у вчиненні злочину шкідливих наслідків вчиненого злочину”. Також, що „позитивна характеристика винного у вчиненні злочину”, „молодий або похилий вік винного у вчиненні злочину”, „хворобливий стан винного у вчиненні злочину” належать до характеристик особи винного, а тому не можуть враховуватися як обставини, які пом’якшують покарання. Зазначимо, що „вчинення винним злочину вперше” не може визнаватися обставиною, яка пом’якшує покарання, а також враховуватися при призначенні покарання для характеристики особи винного, оскільки є не винятком із правила, а скоріш правилом, винятком з якого, обтяжуючим покарання, є вчинення злочину повторно або рецидив злочинів. „Наявність на утриманні винного у вчиненні злочину дитини або іншої непрацездатної особи” не можна визнавати обставиною, яка пом’якшує покарання, оскільки обставиною, яка пом’якшує покарання, може бути визнано лише таку обставину, за наявності якої особа, яка вчинила злочин, заслуговує поблажливого ставлення до себе. Обґрунтовано, що „визнання особою своєї вини у вчиненні злочину” не може враховуватися при призначенні покарання як самостійна обставина, яка пом’якшує покарання, оскільки є складовою таких обставин, як щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину.