3. Призначаючи покарання, суд бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом’якшу­ють чи обтяжують покарання.

Ступінь тяжкості злочину визначається характером конкретного злочину. Ось чому суд повинен брати до уваги цінність тих суспільних відносин, на які посягає винний, тобто цінність об’єкта злочину.

Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди мають виходи­ти з класифікації злочинів (ст. 12), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, які настали, тощо).

Так, якщо винний заподіяв тяжкі тілесні ушкодження не одній, а двом особам, то в межах санкції ч. 1 ст. 121 КК (від п’яти до восьми років позбавлення волі) йому може бути призначено покарання, наближене до максимуму чи навіть рівне максимуму санкції. Ступінь тяжкості злочину визначається й характером наслідків: що тяжчі наслідки, заподіяні злочином, що більший розмір шкоди, то більш суворе покаран­ня буде призначене винному. При визначенні ступеня тяжкості злочину великого значення набуває спосіб скоєння злочину, мотиви вчиненого й інші конкретні обставини справи.

Згідно з п. 2 ППВСУ “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7, зважаючи на ступінь тяжкості, обставини цього злочину, його наслідки та дані про особу, судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп або за більш складних форм спів­участі (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворо­го – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували в стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку й тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Відповідно до п. 18 “Прикінцевих та перехідних положень” КК, при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених КК 1960 р., які були вчинені до набрання чинності КК 2001 р., до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких потрібно керуватися ст. 12 КК 2001 р., якщо це пом’якшує кримінальну відповідальність осіб і не обтяжує ступінь тяжкості злочину, скоєного до набрання чинності КК 2001 р. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення КК 1960 р.

37. Поняття та види обставин, що пом’якшують покарання.

Пом’якшуючі обставини – це встановлені судом різні відомості, що свідчать про менший ступінь небезпечності особи винного та вчине­ного ним злочину й дають підстави для застосування до нього менш суворого покарання.

Пом’якшення покарання може відбуватися в межах одного виду покарання чи ж у обранні іншого, більш м’якого виду покарання за альтернативної санкції. За певних умов ці обставини можуть бути під­ставою для призначення покарання в розмірі, нижчому від найнижчої межі санкції статті Особливої частини КК (ч. 1 ст. 69), для не призначення додаткового покарання, якщо воно передбачене санкцією статті як обов’язкове (ч. 2ст. 69) або як факультативне.

За наявності інших, передбачених законом обставин, пом’якшуючі обставини можуть упливати на вирішення питання про можливість звільнення особи від відбування призначеного покарання з випробуванням (ст. 75).

Перелік обставин, які пом’якшують покарання, міститься в ч. 1 ст. 66 КК. Передбачені ч. 1 ст. 66 КК пом’якшуючі обставини за змістом характеризують: подію злочину чи особу винного.

До них належать:

1) з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину. Вирішуючи питання про наявність такої пом’якшуючої обставини, як з’явлення із зізнанням, суди повинні перевіряти, чи були подані до органів розслідування, інших державних органів заява або зроблене посадовій особі повідомлення про злочин (у будь-якій формі) добровільними та чи не пов’язано це з тим, що особа була затримана як підозрюваний і, будучи викритою, підтвердила свою участь у вчиненні злочину. Якщо у справі, порушеній за фактом вчинен­ня злочину, не встановлено, хто його вчинив, добровільні заява чи повідом­лення особи про вчинене нею мають розглядатись як з’явлення із зі­знан­ням. Аналогічно розцінюється заява особи, притягнутої до кримінальної відповідальності, про вчинення нею іншого злочину, про який не було відомо органам розслідування.

За сукупності вчинених злочинів з’явлення із зізнанням має роз­глядатись як обставина, що пом’якшує покарання при призначенні остан­нього за злочин, у зв’язку з яким зроблено це зізнання;

2) добровільне відшкодування завданого збитку чи усунення заподіяної шкоди;

2-1) надання медичної або іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину

3) скоєння злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою у стані вагітності;

5) скоєння злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних або інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову або іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними чи аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину в передбачених КК випадках.

Згідно з п. 5 ППВСУ “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 24 жовтня 2003 р. № 7, судам треба мати на увазі, що наведений у ч. 1 ст. 66 КК перелік обставин, які пом’якшують по­карання, не є вичерпним. При призначенні покарання суд може ви­знати пом’якшуючими й інші обставини, не зазначені в ч. 1 цієї статті (наприклад, вчинення злочину внаслідок збігу випадкових обставин або неправильної поведінки потерпілого, відвернення підсудним шкідливих наслідків злочину, часткове відшкодування шкоди, відшкоду­вання моральної шкоди). Визнання обставини такою, що пом’якшує покарання, має бути вмотивовано у вироку.

Якщо будь-яка з обставин, які пом’якшують покарання, передбачена у статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз узяти її до уваги при призначенні покарання як таку, що його пом’якшує (ч. 3 с. 66). Наприклад, у разі кваліфікації дій обвинуваченого за ст. 116 КК як умисне вбивство, вчине­не в стані сильного душевного хвилювання, суд при призначенні покаран­ня не може посилатися на наявність обставини, що пом’якшує покарання та передбачена в п. 7 ч. 1 ст. 66 КК – учинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними чи аморальними діями потерпілого.

Водночас при призначенні покарання деякі суди припускаються помилок, не беручи до уваги обставини, що пом’якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

Також зазначимо, що, що ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винного, обставини, які пом’якшують покарання, та обставини, які обтяжують покарання, є самостійними складовими загальної засади призначення покарання, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, які, однак, нерозривно пов’язані між собою і повинні враховуватися судом при призначенні покарання в сукупності. Обставини, які пом’якшують покарання, не є частиною даних, що характеризують ступінь тяжкості вчиненого злочину або особу винного. Їх врахування при призначенні покарання особі, яка вчинила злочин, можна пояснити наявними у нашому суспільстві морально-етичними нормами, виходячи з яких особа, яка вчинила злочин, за наявності тих чи інших обставин заслуговує поблажливого ставлення до себе з боку суду при призначенні покарання. Також обґрунтовано, що обставини, які пом’якшують покарання, у контексті, в якому вони закріплені в п. 3 ч. 1 ст. 65 та в ч. 1 ст. 66 КК України, виступають засобами індивідуалізації покарання, а отже, їх назва повинна відповідати тому змісту, який вкладається в них у цьому випадку. Такою є назва, закріплена в чинному КК України - обставини, які пом’якшують покарання.

Кримінально-правове значення обставин, які пом’якшують покарання, у КК України повною мірою не визначено. У кримінально-правовій доктрині також немає єдиного підходу до вирішення цього питання. Дискусійними є питання про те, обов’язком чи правом суду є врахування обставин, які пом’якшують покарання, а також конкретизації впливу цих обставин на покарання. У результаті дослідження аргументовано, що врахування обставин, які пом’якшують покарання, є обов’язком суду, адже в п.3 ч. 1 ст. 65 КК України встановлено, що суд призначає покарання враховуючи (а не „має право врахувати” чи „може врахувати”) ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Обґрунтовано доцільність закріплення в КК України формалізованих критеріїв впливу обставин, які пом’якшують покарання, на строк (розмір) покарання, а також обов’язку суду мотивувати призначення покарання у вироку.

Аналізуючи зміст і практику застосування ст. 69 КК України та, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року, згідно з яким положення ч. 1 ст. 69 КК України були визнані неконституційними в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, а також самостійне значення складових загальної засади призначення покарання, передбаченої п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, досить доречними визнаємо зміни до ч. 1 ст. 69 КК України.

Зазначимо, що кожна із обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 66 КК України „з’явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину” має самостійне кримінально-правове значення і навіть якщо вони поєднуються у справі, слід визнавати наявність не однієї, а трьох обставин, які пом’якшують покарання, що значно впливає на ступінь пом’якшення призначеного покарання. Враховуючи те, що поняття „шкода” включає в себе як матеріальну (майнову та фізичну), так і нематеріальну (моральну) шкоду, але для оцінки розмірів моральної шкоди не може бути застосовано еквівалентний принцип, як для обчислення матеріальної шкоди, тому при заподіянні моральної шкоди не можна вести мову про її відшкодування чи усунення, а лише про компенсацію за неї.

Коли особа вчиняє злочин унаслідок неправомірних або аморальних дій потерпілого, її свідомість і воля певним чином обмежуються, тому така особа заслуговує поблажливого ставлення до себе, а отже, - і пом’якшення покарання. Така обставина за своїм змістом охоплює вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого, співвідноситься з ним як загальне та конкретне поняття. Виходячи з цього, обставину, передбачену п. 7 ч. 1 ст. 66 КК України.

Аналізуючи зміст обставин, які пом’якшують покарання, не передбачених КК України, але які враховуються судами при призначенні покарання на підставі ч. 2 ст. 66 КК України. Встановлено, що найчастіше суди як обставини, які пом’якшують покарання, враховують такі обставини: „вчинення винним злочину вперше”, „позитивна характеристика винного у вчиненні злочину”, „молодий або похилий вік винного у вчиненні злочину”, „хворобливий стан винного у вчиненні злочину”, „наявність на утриманні винного у вчиненні злочину дитини або іншої непрацездатної особи”, „визнання особою своєї вини у вчиненні злочину”, „відвернення винним у вчиненні злочину шкідливих наслідків вчиненого злочину”. Також, що „позитивна характеристика винного у вчиненні злочину”, „молодий або похилий вік винного у вчиненні злочину”, „хворобливий стан винного у вчиненні злочину” належать до характеристик особи винного, а тому не можуть враховуватися як обставини, які пом’якшують покарання. Зазначимо, що „вчинення винним злочину вперше” не може визнаватися обставиною, яка пом’якшує покарання, а також враховуватися при призначенні покарання для характеристики особи винного, оскільки є не винятком із правила, а скоріш правилом, винятком з якого, обтяжуючим покарання, є вчинення злочину повторно або рецидив злочинів. „Наявність на утриманні винного у вчиненні злочину дитини або іншої непрацездатної особи” не можна визнавати обставиною, яка пом’якшує покарання, оскільки обставиною, яка пом’якшує покарання, може бути визнано лише таку обставину, за наявності якої особа, яка вчинила злочин, заслуговує поблажливого ставлення до себе. Обґрунтовано, що „визнання особою своєї вини у вчиненні злочину” не може враховуватися при призначенні покарання як самостійна обставина, яка пом’якшує покарання, оскільки є складовою таких обставин, як щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину.