37. Обмеження волі – вид кримінального покарання, умови застосування.

Новий вид покарання у кримінальному законодавстві України (ст. 61 КК), який полягає в утриманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням її до праці, як правило, на виробництві виправних центрів з виплатою їй не менш як 50 відсотків загальної суми заробітку.

Покаранню у вигляді обмеження волі властиві такі ознаки:

1) є основним видом покарання;

2) встановлено на строк від одного до п'яти років;

3) може бути застосовано, якщо передбачене санкцією статті Особливої частини Кодексу;

4) засуджені до такого виду покарання відбувають його в кримінально виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства і без постійної охорони і, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження;

5) особи, засуджені до обмеження волі, зобов'язані постійно перебувати в межах виправного центру під наглядом і сумлінно працювати. Строк покарання таких осіб обчислюється з дня прибуття їх до місця відбування покарання і постановки на облік у виправному центрі.

Засуджені до покарання у вигляді обмеження волі користуються вільним пересуванням в межах території виправної установи. З дозволу адміністрації виправного центру засуджені можуть пересуватися без нагляду поза територією такої установи, якщо це пов'язане з характером роботи або у зв'язку з навчанням засудженого. Засуджені до обмеження волі можуть користуватися грошима, отримувати листи, посилки, мати можливість побачення з рідними без обмежень. Мешкають засуджені до обмеження волі, як правило, в спеціально призначених для таких засуджених гуртожитках. У засудженого до обмеження волі має бути документ, що посвідчує його особу.

Якщо засуджений до позбавлення волі вчинить новий злочин, то йому має бути призначене покарання за правилами про сукупність вироків (ст. 71), маючи на увазі, що двом дням обмеження волі відповідає один день позбавлення волі та одному дню обмеження волі відповідає три дні службового обмеження для військовослужбовців або три дні виправних робіт (ч. 1 ст. 72).

Самовільне залишення місця обмеження волі або злісне ухилення від робіт, або систематичне порушення громадського порядку чи встановлених правил проживання, вчинені особою, засудженою до обмеження волі, визнаються злочином, відповідальність за який встановлено ч. 1 ст. 390 КК, а неповернення до місця відбування покарання особи, засудженої до обмеження волі, якій було дозволено короткочасний виїзд, після закінчення строку виїзду вважається злочином, виписаним у ч. 2 ст. 390 КК.

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14-ти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої груп.

Під обмеженням волі (ст. 61 КК) є покарання, що чинить подвійний вплив на засудженого і його змістом є:

а) тримання засудженого в кримінально-виконавчій установі відкритого типу (виправному центрі), як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідного до його постійного місця проживання до засудження, без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за ним нагляду і проведення з ним виховної роботи;

б) обов'язкове залучення засудженого до праці. Особи, яким обмеження волі призначено у порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК), можуть відбувати це покарання у дільницях соціальної реабілітації при виправно-трудових колоніях.

Засуджені до обмеження волі залучаються до праці, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на державних або інших форм власності підприємствах.

Відповідно до встановленого законом (ст. 107 ВТК) режиму відбування цього виду покарання засуджені до обмеження волі мають право, зокрема: носити цивільний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмежень; відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі, одержувати короткострокові побачення без обмежень, а тривалі побачення – до трьох діб один раз на місяць; у певних випадках на короткочасні виїзди за межі виправного центру.

До осіб, які відбувають обмеження волі, можуть застосовуватися звільнення від відбування покарання з випробуванням, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, а також заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням (ст.ст. 75, 81-83 КК).

Відповідно до даних судової статистики, покарання у вигляді обмеження волі в 2009 році призначене 3603 особам, що становить 2,46 % від загальної кількості засуджених в Україні.

Особи, засуджені до обмеження волі, визнаються такими, що не мають судимості, якщо вони потягом 2 років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.