37. Систем покарань, класифікація покарань.

Система покарань - це визначені у кримінальному законі види покарань, які розташовані відповідно до ступеня їхньої тяжкості (суворості).

В основу побудови системи покарань раніше діючого КК України 1960 року було покладено критерій їх порівняльної тяжкості за традиційним низхідним принципом - від більш суворих до менш суворих видів покарань. Цей принцип деякою мірою орієнтував суд на застосування більш суворих видів покарань.

Інший, більш гуманний принцип (від найменш суворого до найбільш суворого виду покарання) має система Кримінального кодексу України 2001 року. Такий підхід до створення системи покарань свідчить про подальший розвиток принципів гуманізму і справедливості покарання. Така система певною мірою є орієнтиром для судів стосовно того, що суд лише за неможливості (виходячи з обставин справи і особистих властивостей винного) застосувати більш м'який вид покарання має застосовувати більш суворий вид покарання.

Характерними ознаками системи покарань є те, що вона:

а) включає вичерпний перелік видів покарань, і лише ним має керуватися суд при визначенні покарання;

б) визначає розміщення видів покарань залежно від тяжкості кожного з них;

в) допускає в деяких випадках перехід (заміну) від одного виду покарання до іншого, більш м'якого виду покарання (ст. 69 КК);

г) передбачає певне співвідношення видів покарань між собою.

При побудові системи покарань необхідно керуватися наступними відправними положеннями (принципами):

1) Принцип гуманізму, суть якого полягає, перш за все, в тому, що при побудові системи покарань необхідно враховувати чинник сили і періоду часу впливу покарання.

2) Принцип визначеності кожного виду покарань, - істота якого полягає в чіткому встановленні в кримінальному законі для них точних розмірів і строків, а також обсягу позбавлень і обмежень прав і свобод засудженого;

3) Принцип відновлюваність включаються в систему видів покарань, - згідно з яким засуджений міг би розраховувати на відшкодування понесеного матеріального і морального збитку (повернення втраченого, відшкодування матеріальної шкоди) у випадках судової помилки та реабілітації. Цьому принципу в даний час не відповідає включення в систему покарань смертної кари. Ймовірно, тому смертна кара названа на ч.2 ст.20 Конституції РФ і в ст.59 КК винятковою мірою покарання;

4) Принцип доцільною і достатньої репресивності включаються в систему видів покарань, - які повинні бути спрямовані на особу винного, а не на членів її сім'ї чи близьких йому людей. Зміст даного принципу полягає, перш за все, в тому, що покарання, що вводяться в систему покарань, повинні забезпечувати доцільне і досить ефективний вплив саме на особистість засудженого, з урахуванням вчиненого, при цьому по можливості виключати або стримувати моральне і фізичне приниження близькі винного;

5) Принцип неприпустимість включення в систему видів покарань, які не мають ні розміру, ні терміну, що виключає індивідуалізацію покарання судом (ст.48 КК);

6) Принцип економії при побудові системи видів покарань, - істота якого полягає в підборі та закріплення у КК таких видів покарань, які не вимагають великих матеріальних витрат при їх виконанні спеціальними органами держави;

7) Принцип врахування історичних традицій законодавства, моральних та релігійних поглядів народу, - істота якого зводиться до вимоги зберігати історично підтверджені на практиці види покарання, що відповідають очікуванням народу;

8) Принцип справедливості при розташуванні в даній системі окремих видів покарань за ознакою їх тяжкості, - згідно з яким необхідно ретельно зважувати і враховувати уявлення населення про співвідносних їх тяжкості при визначенні місця кожному виду покарання в системі видів покарань;

9) Принцип неприпустимість включення в систему покарань, так званого декларативного характеру (тобто таких, які ні суддями, ні населенням не сприймаються як виду покарання і тому не застосовуються на практиці);