37. Фізичний або психічний примус, їх кримінально-правове значення.

У ч. 1 ст. 40 КК України передбачено ситуацію, коли під безпосереднім впливом фізичного примусу особа фактично діє не із власної волі, а кориться волі інших осіб і вимушено заподіює шкоду певним інтересам, які охороняються законом. Для того, щоб у такій ситуації діяння особи не розглядалось як злочин, необхідна сукупність певних умов:

а) діяння, що заподіяли шкоду, здійснено під впливом фізичного примусу. Фізичний примус - це фізичний уплив на організм особи, що здійснюється без її згоди й у результаті якого їй завдаються больові відчуття чи створюється загроза для її здоров'я або життя, щоб примусити особу вчинити певні злочинні діяння. Призначення фізичного примусу полягає в пригніченні волі особи та підкоренні волі суб'єктів, які його застосовують, у сприянні формуванню бажання виконати волю суб'єктів (заподіяти шкоду), щоби припинити больові відчуття. Біль може викликатися різними способами: побоями, впливом на тіло людини вогню, електричного струму, обмеженням можливостей дихати, введенням ін'єкцій тощо;

б) вплив фізичного примусу має бути безпосереднім. Це означає: по-перше, больові відчуття завдавались особі, що під їх впливом заподіяла шкоду. Заподіяння шкоди однією особою для припинення больових відчуттів, які завдаються іншій особі, не охоплюються ч. 1 ст. 40 КК України та за наявності відповідних умов мають розглядатись як крайня необхідність (ст. 39 КК України); по-друге, заподіяння шкоди особою є умовою припинення завдання їй больових відчуттів, і вона заподіює шкоду під час здійснення на неї відповідного впливу чи одразу ж після його припинення;

в) рівень фізичного примусу на особу має бути настільки сильним, що вона втрачає можливість керувати своїми вчинками та заради його припинення вчиняє діяння, яке від неї вимагають. Оцінюючи цю умову, слід мати на увазі, що рівень больових відчуттів, які може витримувати людина, - явище абсолютно суб'єктивне: біль, що його може довго терпіти одна особа, для іншої є абсолютно нестерпним. Випадки, коли особа заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам під впливом фізичного примусу, рівень якого дозволяв їй не втрачати можливості керувати своїми діями, або під впливом лише психічного примусу, тобто погроз настання для неї певних негативних наслідків, не охоплюються ч. 1 ст. 40 КК України. У цих ситуаціях питання про кримінальну відповідальність особи вирішується відповідно до положень ст. 39 КК України.

Під фізичним примусом у цій ст. 40 розуміється застосування щодо особи фізичного насильства з метою примушення її до вчинення або невчинення певних протиправних дій всупереч її волі. Дії, які є фізичним примусом, можуть бути двох видів. Так, вони:

1) або позбавляють особу, щодо якої застосовані, фізичної можливості діяти (внаслідок зв'язування, позбавлення волі із замкненням У приміщенні, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості тощо);

2) або спрямовані на те, щоб зламати психологічний опір особи і змусити її вчинити заборонене законом діяння (при мордуванні, катуванні тощо). У першому випадку кримінальна відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам повністю виключається на підставі ч. 1 ст. 40. У Другому ж, як випливає із ч. 2 ст. 40, особа не підлягає такій відповідальності за тих самих умов, що і при крайній необхідності.

Під психічним примусом розуміється вплив на психіку особи з метою змусити її всупереч її волі вчинити або утриматись від вчинення певних протиправних дій.

Психічним примусом, зокрема, є:

а) погроза застосування відповідного фізичного насильства, у т. ч. за допомогою зброї;

б) застосування або погроза застосування насильства щодо рідних, близьких, інших осіб, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають певних дій чи бездіяльності;

в) знищення або погроза знищення майна, що належить потерпілому, його рідним, близьким, іншим особам, доля яких є важливою для особи, від якої вимагають певних дій чи бездіяльності;

г) погроза розголошення відомостей, які особа бажає зберегти в таємниці;

д) вплив на психіку особи за допомогою гіпнозу або інших подібних засобів.

Відповідальність особи за заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у цих випадках, як і у випадках застосування фізичного примусу, внаслідок якого особа зберігала можливість керувати своїми діями, відповідно до ч. 2 ст. 40 вирішується за правилами крайньої необхідності, а фізичний чи психічний примус у даному разі є виразом небезпеки. Зазначене стосується і випадків умисного заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам в ситуації фізичного або психічного примусу, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена.

Якщо особа визнається винною у вчиненні злочину, застосування щодо неї фізичного чи психічного примусу з метою змусити їй вчинити цей злочин є обставиною, що пом'якшує відповідальність (п.6 ч. 1 ст. 66).