14. Вік кримінальної відповідальності.

У кримінальному праві України питанню про вік як про певну психофізичну ознаку людини надавалось і надається виключно велике значення. Пояснюється це тим, що вік поряд з такими ознаками суб’єкта складу злочину, як фізична особа і осудність, є тією обов’язковою обставиною, яку необхідно встановлювати в кожному конкретному випадку для визнання особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння, суб’єктом злочину.

У частині 1 ст. 22 КК 2001 р. зазначено, що “кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років”. Цей вік називається загальним віком кримінальної відповідальності. У частині 2 цієї ж статті встановлюється знижений вік кримінальної відповідальності – чотирнадцять років – за окремі, прямо перелічені законом злочини. Серед цих злочинів зазначені, наприклад, такі, як: умисні вбивства (статті 115-117 КК), умисне нанесення тяжких тілесних ушкоджень (ст. 121; частини 3 статей 345, 346, 350, 377, 398); диверсія (ст. 113), бандитизм (ст. 257), згвалтування (ст. 152), крадіжка, грабіж і розбій (статті 185, 186, 187) і деякі інші. Передбачений ч. 2 ст. 22 КК перелік злочинів, за які настає відповідальність з чотирнадцяти років, є вичерпним.

Аналіз цих злочинів дає підставу для висновку, що законодавець знизив вік кримінальної відповідальності за дві групи злочинів:

а) насильницькі злочини;

б) майнові злочини.

В основу зниження віку кримінальної відповідальності за ці злочини покладені такі критерії:

1) рівень розумового розвитку, свідомості особи, який свідчить про можливість уже в чотирнадцять років усвідомити суспільну небезпечність і протиправність злочинів, перерахованих у ч. 2 ст. 21 КК;

2) значну поширеність більшості з цих злочинів серед підлітків;

3) значну суспільну небезпечність (тяжкість) більшості з цих злочинів.

Особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років не відповідає за злочини, за які встановлюється відповідальність з шістнадцяти років, навіть якщо вона брала в них участь як співучасник. У цих випадках особа у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років може нести відповідальність тільки коли в її конкретних діях містяться ознаки іншого злочину, за яке законом встановлена відповідальність з чотирнадцяти років. Наприклад, якщо неповнолітній у віці до шістнадцяти років бере участь разом з іншими особами, що досягли шістнадцяти років, у такому злочині як примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань шляхом насильства, небезпечного для життя і здоров’я (ч. 3 ст. 355), то він може відповідати тільки за вчинення, наприклад, тяжкого тілесного ушкодження за ст. 121 КК України.

У ряді випадків кримінальна відповідальність можлива лише за злочини, вчинені повнолітніми особами, тобто особами, які досягли вісімнадцятирічного віку, бо за характером цих злочинів їх фактично не можуть вчинити неповнолітні. До таких злочинів слід віднести, наприклад, ухилення від призову на строкову військову службу (ст. 335 КК), втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК). В силу специфіки деяких злочинів, наприклад, таких, як розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК).

Оскільки суб’єкт злочину – це особа, що досягла віку, з якого наступає кримінальна відповідальність, то в теоретичному і практичному планах працівникам правоохоронних органів слід вирішувати такі моменти, які мають значення по справі:

- вік вчинення злочину необхідно зв’язувати з часом скоєння злочину;

- розрізняти: загальний вік кримінальної відповідальності; знижений вік кримінальної відповідальності.

Під віком у широкому плані розуміють календарний період, який пройшов від народження до будь-якого іншого хронологічного періоду в житті людини. У вузькому розумінні слова це такий календарний період психофізіологічного розвитку особи, з яким зв’язані біологічні, соціально-психологічні і правові наслідки для юридичного статусу особи.

В залежності від названих критеріїв виділяють такі види віку:

а) біологічний (медичний);

б) календарний (паспортний хронологічний);

в) соціально-правовий.

Біологічний вік характеризується сукупністю показників стану організму індивідуума в порівнянні з відповідними показниками здорових людей цього ж віку (даної епохи), географічних і економічних умов існування.

Календарний вік людини визначається кількістю часу (в роках, місяцях, днях, годинах), який пройшов від дня народження до іншого вікового моменту.

Соціально-правовий вік характеризується соціально-психологічними змінами, рівнем соціалізації особи, обсягом і змістом прав і обов’язків особи, змістом і характером відповідальності. Слід відзначити, що діюче кримінальне законодавство визначає вік кримінальної відповідальності.

Мінімальна вікова межа, з якої настає кримінальна відповідальність, встановлюється з урахуванням сукупності біологічних(рівень психічного і фізичного розвитку, інтелектуальних, вольових властивостей особи), соціологічних (рівень соціалізації особи) критеріїв, а також кримінологічних показників (поширеність певного виду діяння серед осіб цього віку, їх тяжкість і т. ін.), принципів міжнародного і кримінального права.

З техніко-юридичної точки зору мінімальний вік, з якого настає кримінальна відповідальність, може бути регламентований в законі двояко: в якості загальної норми до всіх видів злочинів (ч. 1 ст. 22 КК) або додаткової норми, яка передбачає вікові межі (ч. 2 ст. 22 КК).

Встановлюючи вік, з якого особа може бути притягнута до кримінальної відповідальності, законодавець виходить з того, що досягнувши його, неповнолітній може розуміти суспільну небезпечність свого діяння і в достатній мірі керували ним. Для цього потрібно обов’язково проводити судово-психологічну експертизу. Вона повинна визначати рівень розвитку неповнолітнього, вплив вікових особливостей протікання психічних процесів на його поведінку, виявити індивідуальні особливості психіки. Це робиться за допомогою спеціальних методик і вивчення тих чи інших норм, яким людина слідує в своїй поведінці. Якщо на підставі всіх матеріалів справи суду стане ясно, що рівень розвитку неповнолітнього не відповідає його віку, в силу цього останній не може усвідомлювати фактичного характеру або суспільної небезпечності своєї поведінки або керувати нею, то може йти мова про недосягнення особою певного віку (при відсутності документів).

Логічно, що вік вчинення злочину як ознаку суб’єкта неможливо визначити без з’ясування часу скоєння злочину – факультативної ознаки об’єктивної сторони злочину. Для послідовності у дослідженні проблеми зазначимо, що під часом вчинення злочину закон передбачає певну годину доби, місяця і рік, а також пору року, конкретний період, які можуть обтяжувати чи, навпаки, пом’якшувати кримінальну відповідальність або враховуватись судом при призначенні покарання.

У зв’язку з цим при вирішенні питання про притягнення до відповідальності вік особи (особливо неповнолітніх) повинен бути точно встановлений за документами про народження (число, місяць, рік народження), а при їх відсутності – на підставі висновку медичної експертизи. Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи із наступної доби. У випадках, коли вік неповнолітнього обвинуваченого встановлюється судово-медичною експертизою, днем його народження слід вважати останній день того року, який був названий експертом, а при визначенні мінімальної і максимальної кількості років суд повинен виходити із заданого експертизою мінімального віку такої особи.

Суб’єкта злочину, в якого є такі загальні ознаки, як фізична осудна особа, яка досягла встановленого законом віку кримінальної відповідальності, називають загальним суб’єктом злочину. Відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає суб’єкта як елемент складу, а отже, виключає склад злочину і кримінальну відповідальність.