14. Об'єкт злочину та його види.

У сучасній вітчизняній кримінально-правовій доктрині домінує позиція, згідно з якою об’єктом злочину визнаються суспільні відносини, яким злочином завдається шкода або створюється загроза заподіяння такої шкоди. Такий погляд на об’єкт злочину висвітлений у переважній більшості підручників і навчальних посібників з кримінального права та коментарів КК України.

Однак не можна ставити знак рівності між категоріями “суспільні відносини” та “об’єкт злочину”. Об’єкт злочину не може бути зведеним лише до певних відносин у суспільстві (суто соціальної категорії), – він характеризує також певні об’єктивні ознаки злочину, що не можуть належати до жодного з елементів складу злочину, окрім об’єкта посягання. Такими об’єктивними ознаками є предмет злочину та потерпілий від злочину.

Попри деякі спроби окремих правників розглядати ці ознаки в структурі суспільних відносин чи в складі об’єктивної сторони, – предмет злочину і потерпілий від злочину завжди були притаманними об’єкту злочину як його факультативні ознаки. Саме поняття потерпілого від злочину використовується для позначення особи, на яку впливає злочинець, чим безпосередньо завдає шкоди або створює загрозу її заподіяння; і саме поняття предмета злочину потрібне для визначення того, з приводу чого (або впливаючи на що) вчиняється суспільно небезпечне діяння.

Ми вважаємо, що об’єкт злочину доцільно розглядати одночасно у двох площинах – у вузькому розумінні, що відображає його зміст, і в широкому – розкриває, окрім того, форму (структуру) цього поняття.

У вузькому розумінні об’єктом злочину є суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння.

У широкому розумінні об’єкт злочину – це елемент складу злочину, що утворений суспільними відносинами, які охороняються кримінальним законом та у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння (обов’язкова ознака), а також включає в себе предмет злочину і потерпілого від злочину (факультативні ознаки).

Об’єкт злочину слід відрізняти від об’єкта кримінально-правової охорони.

Об’єктом кримінально-правової охорони є будь-які суспільні відносини, що забезпечуються кримінально-правовою охороною. Про об’єкти кримінально-правової охорони, зокрема, йдеться у ст. 1 КК: права і свободи людини та громадянина, власність, громадський порядок і громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України, мир та безпека людства.

До структури об’єкта злочину належать такі ознаки:

1. Суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом та у сфері яких завдається шкода чи створюється загроза її заподіяння (обов’язкова ознака).

2. Предмет злочину (факультативна ознака).

3. Потерпілий від злочину (факультативна ознака).

Категорія суспільних відносин достатньо висвітлена у працях, зокрема, В.К. Глістіна, М.Й. Коржанського,

С.Ф. Кравцова, Б.С. Нікіфорова, В.Я. Тація, присвяченим проблемам об’єкта і предмета злочину.

Суспільні відносини як обов’язкова ознака об’єкта злочину характеризуються наявністю таких ознак: 1) вони перебувають під кримінально-правовою охороною; 2) у сфері цих відносин злочином завдається істотна шкода (чи створення загрози її заподіяння).

Обов’язкова ознака об’єкта злочину має власну структуру. В теорії кримінального права, як правило, використовується трьохчленна структура суспільних відносин. До її елементів належать: 1) суб’єкти (учасники) суспільних відносин; 2) предмет суспільних відносин; 3) соціальний зв’язок між учасниками суспільних відносин.

Суб’єктами (учасниками) суспільних відносин можуть бути фізичні та юридичні особи, об’єднання громадян, суспільство, окремі державні органи, держава в цілому тощо.

Соціальний зв’язок виконує роль поєднання між собою двох інших елементів: учасників і предмета суспільних відносин. При цьому сам соціальних зв’язок, окремо від інших елементів суспільних відносин, на нашу думку, існувати не може.

Предметом суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом, справедливо називають те, з приводу чого існують відносини між учасниками (суб’єктами) суспільних відносин.

Усі суспільні відносини залежно від властивостей їх предмета необхідно розділяти на дві групи – матеріальні і нематеріальні. Відносини, до складу яких входить матеріальний предмет (майно, ліс, дикі тварини, водоймища тощо), називають матеріальними. Інший предмет мають нематеріальні відносини. В таких відносинах його місце, а точніше функції предмета, виконують вже інші соціальні відносини (наприклад, державна влада або духовні блага).

До предметів суспільних відносин належать різноманітні матеріальні і нематеріальні блага, зокрема результати дій, продукти духовної творчості, особисті немайнові блага (ім’я, честь, гідність, авторитет тощо), недоторканність особи, здоров’я, свобода слова, тобто такі предмети матеріального і духовного світу, які здатні задовольнити інтереси суб’єктів цих відносин.

Юридичне значення об'єкта злочину полягає насамперед у тому, що він є обов'язковим елементом будь-якого складу злочину. Отже, вирішення питань кваліфікації злочину неможливо без дослідження його об'єкта.

В юридичній літературі об'єкти злочинів поділяються (класифікуються) по вертикалі, як правило, на три групи: загальний об'єкт; родовий (іноді його називають груповим, або спеціальним); безпосередній (у деяких джерелах - видовий).

Загальним об'єктом вважалася вся сукупність суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом (конституційний лад, економічна система, громадська безпека, правопорядок у цілому тощо). Однак практично вся сукупність суспільних відносин не може бути об'єктом як елемент складу злочину. Це, по суті, об'єкт кримінально-правової охорони, який не слід ототожнювати з поняттям об'єкта злочину. Отже, відсутні підстави для включення так званого загального об'єкта до вертикальної класифікації об'єктів злочинів. Ця класифікація, на нашу думку, включає лише два види об'єктів - родовий та безпосередній.

Під родовим об'єктом злочину слід розуміти соціальні цінності, на які посягає певна група злочинів. Родовий об'єкт відображає характер суспільної небезпечності певної групи злочинів, завдяки чому використовується як критерій об'єднання окремих складів злочинів у групи і подальше розміщення таких груп в Особливій частині КК. За таким принципом побудована вся система Особливої частини, за винятком двох глав: XVII "Злочини у сфері службової діяльності" і XIX "Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)", конструкція яких побудована насамперед з урахуванням суб'єкта злочину та родового об'єкта.

Родовий об'єкт злочинів найчастіше зазначається у назві глави Особливої частини КК. Наприклад, главу XVIII названо "Злочини проти правосуддя". Родовим об'єктом тут виступають саме ці соціальні цінності, тобто такий стан суспільних відносин, який забезпечує впорядковані відповідно до чинного законодавства відносини у сфері здійснення правосуддя. Іноді родовий об'єкт злочину вказано в самій нормі кримінального злочину. Так, у ч. 1 ст. 401 як родовий об'єкт військових злочинів зазначений порядок несення або проходження військової служби.

Якщо родовий об'єкт злочину дає можливість встановити групову належність конкретного діяння, індивідуальні його ознаки визначаються безпосереднім об'єктом посягання. Під безпосереднім об'єктом слід розуміти соціальні цінності, на які посягає конкретна злочинна дія або бездіяльність. Від об'єкта як елементу складу злочину безпосередній об'єкт відрізняється тим, що його компонентами є лише суб'єкти та блага. Предмет злочину не входить у безпосередній об'єкт і утворює окремий клас ознак.

Із родовим безпосередній об'єкт найчастіше співвідноситься як частка та ціле. Але іноді вони збігаються за обсягом. Так, і родовим, і безпосереднім об'єктом вбивства є життя людини. У певних випадках кілька злочинів мають один безпосередній об'єкт. Наприклад, безпосереднім об'єктом розкрадань чужого майна шляхом крадіжки, шахрайства, привласнення або розтрати є відносини власності; об'єктом злочинів, передбачених статтями 121, 122, 125 - здоров'я людини.

У деяких статтях КК безпосередній об'єкт зазначається у законі. Так, наприклад, у ст. 111 як безпосередній об'єкт державної зради зазначено суверенітет, територіальну недоторканність, обороноздатність, економічну та інформаційну безпеку України.

Найчастіше безпосередній об'єкт того чи іншого злочину встановлюється шляхом тлумачення закону. Так, у ст. 227 йдеться про випуск або реалізацію недоброякісної продукції. Це дає підстави для висновку, що безпосереднім об'єктом цього злочину є права й інтереси споживачів на отримання доброякісної, тобто такої, що відповідає встановленим стандартам, нормам, правилам та технічним умовам продукції.

Безпосереднім об'єктом злочину можуть бути різні види найважливіших соціальних цінностей. Безпосередній об'єкт злочину є конструктивною (обов'язковою) ознакою будь-якого складу злочину. Ного точне встановлення при кваліфікації діяння обов'язкове.

З урахуванням безпосереднього об'єкта можна розмежовувати й суміжні склади злочинів. Наприклад, схожими є такі злочини, як терористичний акт (ст. 258) та масові заворушення (ст. 294), але безпосередні об'єкти цих злочинів різні. Об'єктом терористичного акту є основи громадської безпеки, а масові заворушення посягають на громадський порядок.

По горизонталі безпосередні об'єкти можна поділити на основні та додаткові, наприклад, основним об'єктом розбою є право власності, а додатковим - життя та здоров'я особи. Деякі вчені вважають за необхідне виділяти, крім основних і додаткових, так звані факультативні об'єкти. Проте ознаки складу конкретного злочину не можуть бути факультативними, вони завжди обов'язкові. Та обставина, що те чи інше конкретне злочинне діяння разом з основним або додатковим об'єктом іноді посягає на якісь інші соціальні блага, не може слугувати підставою для визнання цих благ об'єктом злочину, оскільки вони не відображають специфіку складу злочину і не впливають на його кваліфікацію.