37. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання за злочини, які вчинені у віці до 18 років.

Сутність інституту умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, передбаченого ст.107, полягає в тому, що суд звільняє особу від подальшого відбування покарання у виді позбавлення волі під умовою невчинення нею нового злочину впродовж невідбутої частини покарання.

Особливістю умовно-дострокового звільнення неповнолітніх порівняно із загальною нормою про умовно-дострокове звільнення (ст. 81) є те, що його підставами є:

1) виправлення засудженого, доведене сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання (ч.2 ст. 107);

2) відбуття засудженим визначеної КК частини призначеного судом строку покарання (позбавлення волі).

Особливості правових умов застосування ст. 107:

• умовно-дострокове звільнення застосовується до осіб, які вчинили злочин до досягнення 18 років, незалежно від віку на момент умовно-дострокового звільнення;

• дане звільнення застосовується до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі (тоді як до осіб, які вчинили злочин дорослими, це можуть бути також виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців – ч.1 ст. 81);

• воно застосовується незалежно від тяжкості вчиненого злочину.

Сумлінна поведінка характеризується точним виконанням вимог режиму спеціалізованої виховної установи (для неповнолітніх) чи кримінально-виховної установи (для дорослих, які відбувають покарання за злочин, вчинений ними до досягнення вісімнадцятирічного віку), в яких відбувається позбавлення волі, свідомим додержанням дисципліни, дотриманням правил людського співжиття і моралі, наявністю заохочень, відсутністю стягнень, участю в роботі самодіяльних організацій засуджених тощо.

Сумлінне ставлення до праці та навчання характеризується постійною старанністю у праці та навчанні, прагненням до підвищення своєї професійної кваліфікації та рівня успішності у навчанні, виконання правил техніки безпеки, тощо.

В основі висновку про виправлення засудженого має лежати аналіз даних про його поведінку та ставлення до праці та навчання за весь період відбування покарання, а не лише той, що безпосередньо передує вирішенню питання щодо умовно-дострокового звільнення.

В п.14 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» зазначає: «Щодо осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, суду необхідно з’ясовувати, де вони проживатимуть, працюватимуть або навчатимуться, якщо до них буде застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання».

Для осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, в КК встановлені пільгові показники щодо мінімальної частини фактично відбутого покарання – третина, половина та дві третини (тоді як для дорослих злочинців – половина, дві третини та три чверті). Вони обумовлені фактом вчинення особою злочину до досягнення повноліття.

Так, відповідно до ч.3 ст. 107 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до засуджених за злочин, вчинений у віці до вісімнадцяти років, після фактичного відбуття:

• не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

• не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

• не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання та до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі.

Питання про мінімальну частину відбутого покарання як передумову можливого умовно-дострокового звільнення від відбування позбавлення волі у випадку, коли воно було призначене судом за сукупністю злочинів чи вироків, якщо один злочин був вчинений до досягнення засудженим вісімнадцятирічного віку, а інший – після цього, в КК не врегульоване. При його вирішенні, очевидно, треба орієнтуватись на більш сувору передумову застосування розглядуваного інституту (треба виходити з частки покарання, яке слід відбути за найбільш небезпечний із вчинених злочинів). Якщо більш сувора (менш сприятлива для засудженого) передумова пов’язана з вчиненням злочину до досягнення особою вісімнадцятирічного віку, мають застосовуватись положення ст.107, якщо після досягнення цього віку – положення ст.81.

Фактичне відбуття обов’язкової частини покарання необхідне для того, щоб:

1) забезпечити хоча б частковий каральний вплив на неповнолітнього і позбавити його ілюзії про повне прощення, безкарність вчиненого посягання (особливо це потрібно тоді, коли неповнолітній раніше відбував покарання у виді позбавлення волі, тим більше, коли до нього вже застосовувалося умовно-дострокове звільнення від покарання);

2) протягом періоду відбування покарання адміністрація установи з виконання покарання мала можливість переконатися у його виправленні. Враховуючи, що неповнолітні легше піддаються виховному впливу, обов’язкова частина покарання, яку вони повинні відбути, є значно меншою, ніж встановлена для дорослих.

Звільнення від відбування покарання в рамках розглядуваного інституту є не тільки достроковим, але й умовним. У разі вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину будь-якої категорії тяжкості суд призначає їй покарання за сукупністю вироків – за правилами, передбаченими у ст.ст.71, 72 КК (ч. 5 ст.107).

Якщо неповнолітній відбуває покарання, призначене за сукупністю злочинів чи сукупністю вироків, то при визначенні обов’язкової частки покарання слід виходити з частки покарання, яке слід відбути за найбільш небезпечний із вчинених злочинів.

До неповнолітніх не застосовуються передбачені ст.82 положення про заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням.

Якщо особа, умовно-достроково звільнена від покарання, протягом невідбутої частини покарання не вчинить нового злочину, то вона вважається такою, що повністю виконала умову звільнення, - воно стає остаточним і безповоротним: особа ні за яких умов не може бути направлена в місця позбавлення волі для відбування частини покарання, від якої вона була звільнена у встановленому законом порядку.

При вчиненні будь-якого (незалежно від форми вини і ступеня тяжкості) нового злочину протягом невідбутої частини покарання суд до невідбутої частини покарання приєднує покарання за новим вироком за правилами, передбаченими статтями 71 і 72. Якщо обидва злочини вчинено до досягнення вісімнадцятирічного віку, то остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати 15 років.