29 Диспансерний метод

активне виявлення контингентів, які підлягають диспансеризації, тавзяття їх на облік;

повне комплексне обстеження осіб, які цього потребують;

активне лікування;

динамічне спостереження за станом здоров'я;

надання рекомендацій щодо працевлаштування;

розробка та проведення заходів профілактики захворювань і запобіганняускладнень.

Завдання диспансеризації:

збереження здоров'я здорових;

раннє виявлення факторів ризику та початкових форм захворювань;

повноцінне обстеження та лікування хворих, оздоровлення осіб групиризику;

зниження захворюваності з тимчасовою втратою працездатності таінвалідності;

підвищення продуктивності праці.

Контингенти диспансеризованих поділяються на 2 групи: перша – здоровіі особи з факторами ризику, друга –хворі

Відбір осіб для диспансерного спостереження проводиться як за медичними, так і соціальними показаннями.

До контингентів дорослого населення, що підлягають диспансерному спо- стереженню за медичними показаннями, відносяться:

особи, що мають фактори ризику;

хворі на окремі хронічні захворювання;

особи, які часто і тривало хворіють.

За соціальними показаннями диспансерному спостереженню підлягають:

особи, які працюють в шкідливих і небезпечних умовах праці;

працівники харчових, комунальних і дитячих закладів;

вчителі загальноосвітніх шкіл;

особи з факторами ризику соціального характеру.

Етапи диспансеризації

Виявлення та формування контингентів для диспансерного спостереження

Облік контингентів диспансеризованих

Комплексне обстеження осіб, що підлягають диспансеризації

Диспансерне спостереження та оздоровлення відповідних контингентів

Оцінка ефективності диспансеризації та проведення організаційно-методичних заходів покращання її організації та якості

30.Зміна змісту та організації роботи поліклінік за умови розвитку сімейної медицини.

Організація надання первинної мед-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини передбачена основними напрямками реформування системи ОЗ України в умовах розвитку ринкових відносин. Згідно з розробленоюМОЗ Державною програмою "Сімейна медицина" передбачене поетапне реформування ПМСД з випробуванням в окремих регіонах і містах різних моделейта схем її організації.

Перший етап, підготовчий, що розпочався у 90-х роках, включає розробку нормативно-правової документації, підготовку та створення матеріально-технічної, організаційної бази.

На другому етапі проводиться реформа, метою якої є впровадженнязагально-лікарських практик в амбулаторно-поліклінічну мережу. Спочаткурекомендується об'єднати дільничних терапевтів, педіатрів і акушерів-гінекологів. В сучасних умовах вони, працюють в різних ЛПЗ. Тому основна проблема полягає в забезпеченні узгодженості їх дій.

Вивчення світового досвіду надання ПМСД на засадах сімейної медицинита досвіду її розвитку в нашій державі дозволилозапропонувати три організаційні моделіреформування дільнично-територіальної системи:

групова практика медичної допомоги у вигляді комплексних бригад(терапевти, педіатри, акушери-гінекологи);

лікар загальної практики, який надає багатопрофільну медичну допомогузакріпленому за ним населенню (дорослому чи дитячому);

сімейний лікар, який обслуговує всю родину.

Становлення сімейної медицини потребує вирішення комплексу юридичних, економічних, організаційних питань з врахуванням психологічногофактора — готовності до сприйняття такої системи лікувально-профілактичноїдопомоги медичними працівниками і пацієнтами.

Вільний вибір лікаря може бути реалізований на таких умовах:

• можливості того чи іншого лікаря забезпечити медичну допомогу опти-

мальній кількості пацієнтів;

• відстань від місця проживання до місця роботи сімейного лікаря;

• можливість або зручність одержання медичної допомоги лікарів окремих

спеціальностей.