Структура діяльності:

1. Мета- це уявний кінцевий результат діяльності (те, чого людина прагне досягнути)

2. Мотиви –це повязані із задоволенням певних потреб спонукання до діяльності.

3. Операційний компонент:

• Знання – це сукупність відомостей про навколишній світ, здатність людей орієнтуватися у системі соціальних взаємин, діяти відповідно до обставин у різних життєвих орієнтаціях.

• Уміння – здатність людини усвідомлено застосовувати набуті знання адекватно новим обставинам діяльності.

• Навички – це опанування до автоматизму способами використання певних засобів діяльності.

4. Оцінка - виявлення ступеня збігу результатів і мети. В основі оцінки покладений заключний контроль. Якщо досягнення збігаються чи перевищують очікування людина оцінює діяльність позитивно. У випадку отримання результатів, нижчих за заплановані, оцінка є негативною.

15. Характеристика видів діяльності (гра, навчання, праця).

Діяльність – усвідомлена й цілеспрямована активність людини, зумовлена потребами і спрямована на пізнання та перетворення світу. Діяльність має такі види: гра, навчання, праця. Без вольової активності здійснювати жодний вид дія-ті неможливо.

1. Гра – вид дія-ті, спрямований на відтворення та засвоєння суспільного досвіду, зафіксованого в соціально закріплених способах виконання предметних дій – у предметах науки і культури, кінцевим результатом якого є емоційне освоєння досвіду людини.

2. Навчання – вид практичної чи теоретичної дія-ті, який за своєю сутністю є пізнавальним процесом засвоєння людиною соціального досвіду.

3. Праця – соціально обумовлений вид дія-ті, який має своєю метою створення суспільно значущого продукту.

16. Поняття про увагу. Фізіологічна основа уваги. Стр. 256.

Увага – це зосередженість і спрямованість на певних об’єктах або дія-ті. Фізіологічною основою уваги є осередок оптимального збудження. За своєю силою він може бути від слабкого до сильного.

Мимовільна увага – зосередженість на об’єкті в силу особливостей його як подразника. Довільна увага – свідомо регульована зосередженість на певній дія-ті. Фізіологічні механізми уваги з погляду взаємодії основних нервових процесів – гальмування і збудження, що протікають у корі головного мозку.

17. Класифікація та види уваги. Стр 263.

Класифікують по 3м основам:

1. За активністю.

• Мимовільна - зосередженість на об’єкті в силу особливостей його як подразника

• Довільна увага – свідомо регульована зосередженість на певній дія-ті

• Після довільна це зосередженість на об’єкті в силу зацікавленості ним.

2. За контингентом

• Особистісна (індивіддуальна) - вид уваги, який полягає у зосередженості суб’єкта на своєму завданні.

• Групова – зосередження уваги групи в умовах роботи в колективі.

• Колективна – зосередження уваги певної групи індивідуально на певному суб’єкті.

3. За об’єктом

• Зовнішня увага – це вид уваги, яка спрямована і викликається зовнішніми подразниками.

• Внутрішня увага – увага суб’єкта, пов’язана з його внутрішніми розумовими діями і спрямована на потреби, мотиви, плани.(думки,мрії)

Види уваги:

Зовнішня (сенсорна) увага відіграє провідну роль у спостереженні за предметами і явищами навколишньої дійсності, виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об'єкт сприйняття. Зовнішня увага яскраво виявляється у своєрідних рухах очей голови, виразах обличчя, у мімічних і пантомімічних виразах і рухах людини. Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості, тобто сенсибілізації органів чуття - зору, слуху, нюху, смаку, дотику, а також станів організму та його органів.

Внутрішня (інтелектуальна) увага спрямована на власні думки, переживання. Залежно від вольової регуляції увага поділяється на мимовільну, довільну та після довільну. Досить часто людині буває складно змусити себе бути уважною до чого-небудь. Буває й так, що існують предмети і явища, які ніби привертають до себе увагу, іноді навіть всупереч нашому бажанню. Отже, в одному випадку необхідно примусити себе бути уважним, а в іншому - предмет "сам" забезпечує увагу, змушує на себе дивитися, слухати тощо. Фактично тут мова йде про два різні види уваги - довільну і мимовільну.

18.Властивості уваги. Стр.261-2

1. Обсяг – це та кількість предметів, яку можемо зосередити увагу не за певним відрізком часу. Обсяг уваги залежить від досвіду та практичної дія-ті людини впливає суть поставленого завдання.

2. Розподіл – це одночасне зосередження на двох або більше видах діяльності. Уміння розподіляти увагу виробляється в практичній дія-ті. Розподіл уваги залежить від ступеня її зосередженості.

3. Переключення – вміння переносити своє зосередження з одного виду дія-ті на іншу. Людина свідомо переходить від одного завдання до іншого, саме спрямовує свою увагу на нові об’єкти відповідно до змінених умов її роботи.

4. Стійкість – довготривала зосередженість на певних об’єктах характерним коливанням уваги. Стійкість уваги залежить від особливостей об’єктів, на які вона спрямована. Також від активності особистості. Може зберігатися впродовж 10-15 хв.

5. Концентрація – це довготривале зосередження на об’єкт при повному відстороненні від іншого.

19. Поняття про мову та мовлення. Види мови.

Найбільш загальними і необхідними умовами продуктивної психічної діяльності особистості є мова і мовлення. Мова - це специфічно людський засіб спілкування, який являє собою систему знаків, що має соціальну природу і є створеною та закріпленою у процесі історичного розвитку діяльності членів суспільства. Мова виникла в процесі становлення самої людини як суспільної істоти, в процесі спільної трудової діяльності людей. Передумовами виникнення мови були здатності видавати звуки та здійснювати рухи, які виступали способом спілкування, засобом задоволення потреби обмінюватися думками, пізнавати властивості предметів і явищ. Мова є засобом обміну думками за умови, що відбувається процес мовлення між людьми. Володіючи однією і тією самою мовою, мовлення людей буде різнитися залежно від віку, характеру діяльності, середовища тощо. Так, мовлення однієї людини образне, яскраве, переконливе, іншої - навпаки: обмежене, бідне, сухе, малозрозуміле. У цьому й виявляється відмінність мовлення одних людей від мовлення інших. Мовлення не існує і не може існувати поза мовою. Разом з тим, сама вона існує як жива лише за умови активного використання людьми. Мова розвивається і вдосконалюється у процесі мовного спілкування. Мовлення - це процес використання мови в спілкуванні. Іншими словами, це - мова в дії. Види мови:

1. Зовнішня - система використовуваних людиною звукових сигналів, письмових знаків та символів для передачі інформації, процес матеріалізації думки.

• Вербальна- передачі інформації при використанні звукового каналу. (слова, інтонація,звук, тон голосу)

• Навербальна - Засобами невербальної комунікації є жести, міміка, інтонації, паузи, пози, сміх, сльози і т.д., які створюють знакову систему, доповнює і підсилює, а іноді і замінює засоби вербальної комунікації.

2. Егоцентрична

• Письмова - графічно оформлена мова, організована на основі буквених зображень. вміння логічно та граматично правильно передавати свої думки, аналізувати написане й удосконалювати форму вираження.

• Усна - це спілкування між людьми за допомогою проголошення слів вголос, з одного боку, і сприйняття їх людьми на слух - з іншого.

3. Внутрішня - це мова, що не виконує функції спілкування, а лише обслуговує процес мислення конкретної людини.

• Монологічна - вид мовлення, що має одного суб'єкта і представляє собою складне синтаксичне ціле, в структурному відношенні зовсім не пов'язаний з промовою співрозмовника.

• Діалогічна - обмін знаковою інформацією двох і більше суб'єктів.

20. Поняття про відчуття. Стр. 110.

Відчуття – це відображення в мозку людини окремих властивостей та якостей предметів при їх дії на органи чуття. Про навкол. світ, про кольори, запахи, музичні тони, про спрагу та голод ми дізнаємосся завдяки органам чуття. За допомогою органів чуття людський організм отримує у вигляді відчуттів різноманітну інформ про стан зовн і внутр серед. У відчуттях інтегрують пізнавальні, емоційні та регулятивні аспекти психічного. Вони є первинною формою відображення обєктивної дійсності в мозку людини.

21. Види відчуттів, їх характерстика. Стр 113-120

Зорові відчуття: Зорові відчуття відіграють важливу роль у дія-ті людини та пізнанні нею навкол світу. Апаратом зору є око - орган чуття зі складною анатомічною будовою. Світлові хвилі, які відображає предмет, переломлюючись, проходять через кришталик ока і фокусуються на сітківці у вигляді зображення. Найважливішою частиною ока є сітківка, яка з'єднується за допомогою зорового нерва з великими півкулями головного мозку. Слухові вдчуття: Слухові відчуття також мають велике значення в житті людини. Вони допомагають людині правильно орієнтуватися в навколишньому середовищі і регулювати свої дії. Чутливі закінчення слухового нерва розташовані у внутрішньому вусі (завитку зі слуховою мембраною і чутливими волокнами). Зовнішнє вухо (вушна раковина) вловлює звукові коливання, а механізм середнього вуха передає їх завитку.

Вібраційне відчуття: Цей вид відчуттів називають "контактним слухом". Спеціально вібраційних рецепторів людина не має, а відображати вібрацію зовнішнього і внутрішнього середовища можуть усі тканини організму. У житті людини вібраційна чутливість підкорена слуховій та зоровій. Пізнавальне значення вібраційної чутливості зростає у тих видах діяльності, де вібрація є сигналом несправності в роботі якоїсь машини. Для глухих і сліпоглухих вібраційна чутливість компенсує втрату зору та слуху. Організм здорової людини короткочасна вібрація може тонізувати, і навпаки - тривала й інтенсивна вібрація втомлює людину і здатна викликати больові явища.

Нюхові відчуття: Подразниками, що викликають нюхові відчуття, є мікроскопічні частини речовини, яка потрапляє в носову порожнину разом з повітрям, розчиняється в носовій рідині і діє на рецептор. Нюхова чутливість тісно пов'язана зі смаковою, допомагає розпізнати якість їжі. Нюх попереджає про несвіжість їжі, про небезпеку для організму повітряного середовища, даїє змогу розрізняти в окремих випадках хімічний склад речовини.

Смакові відчуття: Смакові відчуття, як і нюхові, підвищують апетит людини, звідси й анатомічне сусідство їхніх органів: периферичні кінці смакового і нюхового аналізаторів знаходяться поруч і поєднуються один з одним. Аналізуючи якість їжі, смакові відчуття виконують також і захисну функцію. Органом смаку є язик. Виділяють чотири основні якості смакових подразників: кисле, солодке, гірке, солоне. Як вважають дослідники, із комбінації цих чотирьох відчуттів, до яких приєднуються мускульні рухи язика, і виникає гама смакових відчуттів.

Шкіряні відчуття: Тактильна чутливість нерівномірно розподілена по всьому тілу. Найбільшою вона є на слизовій оболонці язика, губ, на долонях і кінчиках пальців. У взаємодії людини з навколишнім середовищем тактильні відчуття відіграють велику роль, оскільки сигналізують про наявність того чи іншого подразника, який стикається з поверхнею тіла. Життєва роль тактильних відчуттів особливо зростає у людей, позбавлених зору.

Коли натиснути на поверхню тіла, то цей тиск може викликати больові відчуття. Рецепторні закінчення больової чутливості розташовані під шкірою дещо глибше, ніж тактильні. В місцях великого скупчення тактильних рецепторів больових рецепторів менше. Якщо тактильна чутливість дає знання про якості предмету, то больові відчуття сигналізують організму про необхідність відірватися від подразника і мають яскраво виражений негативний емоційний тон.

Ще один вид шкіряної чутливості - температурні відчуття: відчуття тепла та холоду. Температурна чутливість регулює теплообмін між організмом і навколишнім середовищем. Розташування рецепторів тепла та холоду по шкірі нерівномірне. Найбільш чутлива до холоду спина, найменш - груди. Температурні відчуття дають людині перші відомості про термічні властивості навколишніх предметів і явищ.

Органічні відчуття: До них належать відчуття голоду, спраги, ситості, нудоти, змін у діяльності серця, легень тощо. Органічні відчуття є складовими інтероцептивних безумовних і умовних рефлексів. Органічні відчуття спричиняються імпульсами, що йдуть від внутрішніх органів. Це стосується відчуттів голоду, спраги, пов'язаних із задоволенням потреби в їжі і питті. Виникнення органічних відчуттів супроводжується переживаннями негативних емоцій, а зняття їх пов'язане з позитивним емоційним станом людини.

Статичні відчуття: відображають статику тіла, його рівновагу, положення тіла в просторі. їхні рецептори розташовані у вестибулярному апараті внутрішнього вуха.

Кінестетичні відчуття: Кінестезичними відчуттями називають відчуття рухів і положення окремих частин власного тіла. Кінестезичні відчуття виникають через скорочення і розслаблення м'язів, розтягування зв'язок, тертя суглобів. Периферична частина є низкою вільних нервових закінчень, кінцевих утворень, розміщених в суглобово-м'язовому апараті. В результаті цих відчуттів складається знання про силу, швидкість, траєкторію рухів частин тіла. Велика кількість рухових рецепторів розташована в пальцях рук, язику, губах, оскільки цими органами необхідно здійснювати точні і тонкі робочі і мовні рухи.

22. Класифікація відчуттів.

1. За наявності контакту з подразником.

• Дистантні - зір, слух, нюх. Ці види відчуттів забезпечують орієнтування в навколишньому середовищі.

• Контактні - Смакові, больові, тактильні відчуття

2. За розташуванням рецепторів.

• екстероцептивні (від лат. - зовнішній) - відображають якості предметів і явищ навколишнього світу, рецептори знаходяться зовні тіла, до них належать: зорові, слухові, нюхові, смакові, тактильні та інші відчуття;

• інтероцептивні (від лат. - всередині) - рецептори розташовані на внутрішніх органах і відображають їхній стан, до них належать органічні відчуття;

• пропріоцептивні (від лат. - власний) - рецептори розташовані в рухових апаратах нашого організму, вони дають нам інформацію про рух і положення тіла в просторі. Це кінестезичні та статичні відчуття.

У межах кожної з цих груп відчуття поділяють на види залежно від аналізаторів і адекватних (відповідних) їм подразників. Адекватними називають ті подразники, до сприймання яких певний орган пристосований і які в звичайних умовах його збуджують (наприклад, світло - для ока, звукові коливання - для вуха). Неадекватними (невідповідними) називають такі подразники, до сприймання яких орган не пристосований і які, звичайно, його не збуджують (наприклад, світло - для вуха, механічна дія - для ока і т.д.).

23. Основні закономірності відчуттів, їх характеристика.

1. Чутливість та її виміри.

2. Адаптація.

3. Взаємодія

4. Сенсибілізація

5. Контраст

6. Синестезія

1. Чутливість та її виміри: Чутливість – це здатність мати відчуття, вимір. порогами.

Пороги: 1. Та найменша сила подразника при якій вперше виникають наші відчуття назив нижчим порогом чутливості.

2. Та найбільша сила подразника при яких ще існують наші відчуття назив. Верхнім абсолютним порогом чутливості.

3. Та прибавка до сили подразника яку ми вперше відчуваємо назив. порогом чутливості до розрізнення.

2. Адаптація – пристосування органу чуття до постійного діючого подразника.

3. Взаємодія – підвищення або пониження однієї чутливості за рахунок іншої. Загальна закономірність взаємодії відчуттів така: слабкі подразники в одній аналізаторній системі підвищують чутливість іншої системи, сильні - понижують. Наприклад, слабкі смакові відчуття (кисле) підвищують зорову чутливість. Слабкі звукові подразники підвищують кольорову чутливість зорового аналізатора.Зорова чутливість підвищується також під впливом деяких нюхових подразників: однак при різко вираженому негативному емоційному забарвленні запаху спостерігається пониження зорової чутливості.

4. Сенсибілізація – це заміна одніє чутливості на іншу при постійному вправлянні.

Втрата зору або слуху компенсується розвитком інших видів чутливості. Відомі випадки, коли люди, які втратили зір, опанували скульптуру, у них добре розвинені дотикові відчуття, вібраційна чутливість

5. Контраст – це зміна інтенсивності і якості подразника під впливом попереднього.

За одночасної дії двох подразників виникає одночасний контраст. Такий контраст добре можна простежити в зорових відчуттях. Одна і та ж фігура на чорному тлі здається світлішою, на білому - темніє. Зелений предмет на червоному тлі здається більш насиченим. Фізіологічний механізм виникнення послідовного образу пов'язаний з явищем післядії подразника на нервову систему.

6. Синестезія – коли одна чутливість викликає іншу чутливість.

Найчастіше трапляється зорово-слухова синестезія, коли при дії звукових подразників у людини виникають зорові образи.

24. Поняття про сприймання. Особливості сприймання і їх характеристика.

Сприймання- відображення в мозку людини предметів та явищ в сукупності властивостей, якостей та частин при їх дії на органи чуття. Без відчуттів сприймання неможливе. Але, крім відчуттів, сприймання включає досвід людини у вигляді уявлень та знань. Усяке сприймання є залежним від попереднього досвіду людини. Предмет, діючи на аналізатори людини, завжди якоюсь мірою активізує раніше утворені тимчасові нервові зв'язки, що є здобутком її життєвого досвіду. Попередній досвід прискорює процес виділення об'єкта, розпізнання його особливостей, збагачує зміст сприймання, підвищує його повноту і точність. Процес сприймання тісно пов'язаний з іншими психічними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі довільно організуємо цей процес. Сприймання формується в процесі діяльності людини як необхідна умова орієнтування в навколишній дійсності. Людина відображає різні предмети та явища в умовах своєї діяльності. Відповідність сприймання явищам об'єктивної реальності перевіряється на практиці.

Особливості спрймання:

1. Предметність – особливість сприйманя, коли виділяємо певні особливості.

2. Цілісність- це сукупність властивостей, якостей та часин.

при сприйманні нового навчального матеріалу школяр стежить за змістом пояснень учителя. Для осмисленого цілісного сприймання матеріалу учневі важливо збагнути зв'язок між словами і фразами. Цілісне сприймання відповіді учня теж виникає після того, як він висловив свої знання в мові. Пояснення вчителя і відповідь учня мають певне смислове значення, не притаманне окремим звукам і словам, з яких складається їхня мова.

3. Структурність- виділення предметів, всіх його частин якостей стркутур та властивостей.

4. Константність – відносна постійність сприймання величини, форми, коліру, предмета незалежно від віддаленості ракурсу освітленності. Якщо предмет, який сприймають на деякій відстані, віддалений від того, хто сприймає, то відображення предмета на сітківці зменшується як у довжину, так і в ширину, тобто зменшується і його площа, а тим часом у сприйнятті образ збереже в певних межах приблизно ту саму, властиву предметові величину.

5. Аперцепція – це залежність наших сприймань від інтересів, установок, знань, цілісних орієнтацій. Сприймає не саме собою око, не ізольоване вухо чує звук, не окремо язик розрізняє смакові якості. Усі види сприймання здійснює конкретна жива людина. У сприйманні завжди виявляються індивідуальні особливості, бажання, інтереси, ставлення людини до предмета чи явища.

6. Вибірковість – це зміна дія-ті органів чуття під впливом інтересів та установок моралі. Кожний фахівець намагається сприйняти в предметах і явищах головним чином те, що його цікавить, а тому він не помічає тих деталей, які не стосуються його фаху. Це створює індивідуальний підхід до сприймання. Тому й говорять про професійне сприймання у людей різних спеціальностей: художник-живописець бачить у навколишньому світі насамперед красу людей, природи, форм, ліній, кольорів; композитор визначає гармонію звуків, а ботанік - особливості будови рослин тощо.

7. Ілюзія – це спотворене сприймання предметів та обєктів навкольшній дійсності. Загальна причина ілюзії – виробленні життєвою практикою прийому зорового сприймання. Існує чимало ілюзій, зумовлених різницею в яскравості предмета та фону сприйняття. На темнішому тлі фігури здаються світлішими, аніж на менш темному. Ілюзії породжує діяльність різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Так, у білій сукні жінка здається повнішою, ніж у темному одязі. Тканина в горизонтальну смугу повнить фігуру, а у вертикальну - подовжує. Дзеркальна стіна розширює приміщення, створює ілюзію простору.

25. Класифікація та види сприймань.

Сприймання поділяються на види по 3м основам.

1. По ведучему аналізатору. В основі лежить аналізатор – апарат, який сприймає, проводить та аналізує сенсорну інформацію.

• Нюхові

• Cмакові

• Зорові - коли зоровий аналізатор є провідним, потребує участі рухового аналізатора, без якого неможливі рухи очей.

• Шкірові

2. По 3-м формами існування матерії.

• Сприймання простору – відображення в мозку людини величину,форму, віддаленністі предмету. Сприймання форми і величини предмета здійснюється за допомогою зорового, тактильного і кінестезичного аналізаторів. Однак основну роль відіграє зоровий аналізатор. Сприймання величини та форми залежить від попереднього досвіду людини. Що краще людина обізнана з конкретною формою, то легше вона вирізняє її серед інших форм. За віддаленості предметів велике значення в сприйманні простору має взаємо розташування світлотіней, яке залежить від розташування предметів. Людина підмічає ці особливості й навчається, користуючись світлотінями, правильно визначати розташування предметів у просторі.

Сприймання часу –відображення тривалості, швидкості, послідовності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються в навколишньому світі. Фізіологічною основою процесу сприймання часу є умовні рефлекси на час, які людина виробляє постійно. Серед них велике значення у сприйманні часу належить кінестезичному аналізаторові. Особливу роль виконує він у сприйнятті ритму.

• Сприймання руху – відображення змінів положення обєктів. Воно дає можливість людям і тваринам орієнтуватися у відносних змінах взаємо розташування та взаємовідношення предметів навколишньої дійсності. Сприймання руху здійснюється зоровим, слуховим і кінестезичним аналізаторами. Сприйманню руху допомагає осмислення змін у навколишньому середовищі на основі індивідуального досвіду і знань особистості.

3. За активністю:

• Мимовільне(ненавмисне)- не існує заздалегідь поставленої мети. Відсутнє в ньому й вольове зусилля. сприймання викликається особливостями навколишніх предметів: їхньою яскравістю, розташуванням, незвичністю; інтересом до них людини.

• Довільне (навмисне) – це сприймання яке має мету і докладання вольових зусиль до досягнення мети.

26. Спостереження, як вид сприймання. Умови його ефективності.

Спостереження - це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Воно є найрозвиненішою формою навмисного сприймання. Спостереження характеризується великою активністю. З того, що впадає їй в око, людина вирізняє найважливіше і найцікавіше для неї. Спостереження розпочинається з постановки завдання, яке може складатися з низки питань, які розв'язують поступово. Відповідно до завдань спостереження складають план його проведення. Спостереження передбачає також попередню підготовку спостерігача, наявність у нього певних знань, навичок оволодіння методикою роботи. Систематичний характер спостереження дає змогу розглядати об'єкт, що вивчають, у різних умовах, фіксувати зміни, які відбуваються. Доцільно спостереження супроводжувати записами, збиранням документальних матеріалів, які згодом піддають ретельному аналізу.