3. Наративна роль автора в публіцистиці в. Медведя

Одіозність наративної ролі В. Медведя в публіцистиці пояснюється його чільним місцем в творенні художнього національно-романтичного міфу, його вірою в серйозність розпочатої гри. Власна самовпевненість і однозначність трактувань перспектив української літератури і нації часто викликає спротив, про який автор згадує в своїх есе. Крім того, С. Квіт публіцистику В. Медведя називає «есеїстичною “боротьбою”». Пригадуються і епатажні виступи письменника. Про один такий згадує Г. Штонь, дорікаючи в своїй статті сучасним авторам імітаторством, зокрема, це стосується прози В. Медведя, який на передачі радіо «Свобода» заявив: «Я своїми творами зробив для України більше, ніж Верховна Рада» [8, 34].

Автор в есеях постає як свідок, коментатор подій. Така риса як споглядальність характерна для есе «Яки обри. Доба приниження. Філософія страху, або Проклятий нарід». В цьому творі письменник вступає у діалог з читачам, утворюючи ситуацію фіктивної зустрічі, запрошуючи до діалогу: «Запитано хай буде, чому ж ця праця, темою якої є Українець, його, сказати б, мисленне буття, означена міфологемою «яки обри»…» [4, 25]. Його передмова-пояснення мають сприяти комунікативному порозумінню. Вибір цікавої форми, що тяжіє до афористичності також сприяє актуалізації образного контексту.

Есе «З іменням іншої самотності» містить також вступне слово автора, в якому позначено проблему появи тексту, його щирості, означено «чесну» гру, без претензій на однозначність, остаточність оцінки ролі митця в суспільстві й творенні національного варіанту буття.

Публіцистика В. Медведя спрямована на презентацію авторського мислення-відчуття. Тому манера «потоку свідомості» переноситься й у есеїстику («Із “Книги Мавра”», «З іменням іншої самотності»).

В інтерв’ю, яке письменник дав журналу «Книжковий клуб плюс» (2006), В. Медвідь пояснює активну громадянську позицію письменників дестабілізаційними процесами в українському суспільстві, це змушує авторів цікавитись суспільним і політичним життям і втручатись у нього. Цим, до речі, може бути пояснено і зацікавлення українськими письменниками публіцистикою.

На його думку, український письменник – досить герметичний у своїй творчості, зокрема, мало зрозумілий Європі, бо «досвід українського митця, як і українця взагалі – від початку трагічний» [5, 27]. Крім того, непорозуміння українського автора із власним читачем виникає через те, що сучасним письменникам не вдається написати твір цікавий для усіх: «Українська література могла б стати в один рівень з європейськими, але наші великі твори відійшли – відійшов Гончар, відійшов Загребельний, - вони вже в минулому, а чогось епохального, цікавого для всіх, без винятку, верств населення – не з’являється» [5, 27]. Комунікативна успішність спілкування автора з читачем можлива, на думку В. Медведя, за умови цікавої форми і змісту, що відповідав би духові української культури, бо, як вказує письменник, жанр «супергероя», що популярний у Росії, на українському ґрунті не приживеться, «а от демонологія, жахи – це суто українське, в це стовідсотково віритимуть» [5, 27].

Проблема міфологізації різноманітних станів людської свідомості постає в системі художнього твору органічною потребою, міфологізація ж української свідомості, спроба її позитивного налаштування – це завдання філософських есеїв В. Медведя. Публіцистика письменника поєднує екстремність викладу із чітким окресленням «ми»-групи, що склалася на суто мистецькому рівні («ґрунтовці» Є. Пашковський, С. Квіт та ін.), сповідальність, інтимність оповіді із архаїчними замовляннями (евфемізми в есе «Яки обри. Доба приниження. Філософія страху, або проклятий нарід»).

Публіцистична література є діалогічною, бо передбачає непряме або й пряме спілкування автора з читачем, тому відкритість автора, його постійна присутність у творі накладають на публіциста значну відповідальність. Особистість автора-митця визначається тяжінням до щирості й відкритості, вболівання за проблеми часу, а письменницький публіцистичний текст позначений соціальним, психологічним, науковим і, насамперед, художньо-мистецьким досвідом.