
- •2. Форми інвестицій. Класифікація інвестицій, їх взаємозв’язок
- •5. Інвестори та учасники інвестування в інвестиційній діяльності
- •7. Ринок цінних паперів та його учасники
- •8. Оцінка цінних паперів. Рейтингова оцінка цінних паперів
- •9. Фондова біржа. Принципи діяльності фондової біржі. Біржові індекси.
- •Стратегії інвесторів на ринку цінних паперів.
- •Фондовий ринок України та напрями його розвитку.
- •Сутність реальних інвестицій та їх структура
- •Капітальні вкладення та джерела їх фінансування.
- •Інноваційна форма інвестицій. Інноваційна діяльність. Напрями процесу управління інноваційними інвестиціями.
- •Венчурне підприємництво та його сутність. Венчурний бізнес в Україні.
- •17. Інститути міжнародної інвестиційної діяльності та їх вплив на економіку України.
- •18.Сутність інвестиційного проекту. Види інвестиційних проектів. Життєвий цикл інвестиційного проекту.
- •24.Інвестиційна стратегія компанії. Передінвестиційні дослідження.
- •35. Зміст і структура страхування від нещасних випадків
- •36. Значення, стан та перспективи розвитку ринку страхування життя.
- •37. Зміст і структура страхування від нещасних випадків
- •38.Обов’язкове державне страхування від нещасних випадків.
- •39.Добровільне страхування від нещасних випадків.
- •40. Страхування від нещасних випадків пасажирів
- •41.Необхідність, зміст та структура медичного страхування.
- •42. Обов’язкове медичне страхування
- •43. Добровільне медичне страхування.
- •44. Сутність страхування додаткової пенсії.
- •45. Зміст та структура майнового страхування.
- •46. Особливості автотранспортного страхування.
- •47. Сутність та особливості авіаційного страхування.
- •48. Страхування вантажів та різних видів транспортних засобів.
- •49. Різновиди страхування підприємницьких ризиків.
- •50. Сутність та форми страхування кредитних ризиків.
- •59. Ліцензування страхової діяльності.
- •60. Зміст і характерні риси страхового ринку.
- •61. Сутність та роль фактурних розрахунків.
- •62. Сутність та структура страхового тарифу.
- •63. Особливості побудови страхового тарифу в особовому страхуванні.
- •64. Страхові та нестрахові посередники на страховому ринку.
- •65. Роль страхових брокерів на страховому ринку.
- •66. Сутність фінансового ринку, функції та роль в економіці.
- •Суб’єкти фінансовому ринку та їх класифікація.
- •68. Характеристика основних суб`єктів фінансового ринку
- •69.Домогосподарство як суб’єкт фінансового ринку.
- •70.Держава як суб’єкт фінансового ринку
- •71.Структура фінансового ринку за основними групами фінансових активів
- •72. Структуризація та сегментація фінансового ринку за основними ознаками
- •73.Поняття фінансових активів та їх класифікація.
- •74. Фінансові інструменти: сутність, властивості та класифікація
- •83. Концепція зміни вартості грошей у часі.
- •84. Фінансовий ризик та його види.
- •85. Грошовий ринок: сутність, інструменти, суб’єкти.
- •86. Основи функціонування ринку капіталів.
- •87. Валютний ринок та його суб’єкти.
- •88. Сутність ринку цінних паперів, функції та роль в економіці.
- •89. Професійна діяльність на ринку цінних паперів.
- •90. Характеристика акцій та механізм їх функціонування.
- •Облігації, їх види та роль в економіці.
- •92.Вексель. Вексельний обіг в Україні.
- •93.Похідні фінансові інструменти: сутність та види.
- •94.Ф’ючерси та форварди: сутність та відмінності.
- •95. Сутність фондової біржі та її місце на ринку цінних паперів.
- •Осн. Поняття, терміни та визначення в галузі охорони праці.
- •97. Характеристика основних законодавчих, нормативно-правових актів з питань охорони праці в Україні.
- •98.Обов’язки роботодавців щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці.
- •107. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці.
- •108. Державний нагляд і громадський контроль в системі охорони праці.
- •109. Охорона праці жінок, інвалідів та неповнолітніх.
- •110. Забезпечення працівників спецхарчуванням та засобами індивідуального захисту.
- •111. Поняття важкості та напруженості трудового процесу. Класифікація трудових процесів за ступенем важкості.
- •113. Чинники виробничого середовища та їх класифікація.
- •114. Вплив параметрів мікроклімату на організм людини. Заходи щодо нормалізації мікроклімату службових приміщень.
- •Вентиляція виробничих приміщень. Вимоги до виробничої вентиляції. Кондиціювання повітря.
- •Фактори, що впливають на тяжкість ураження людини електричним струмом.
- •126. Надання першої долікарняної допомоги при ураженні електрострумом
- •127. Основні правила пожежної безпеки на підприємствах та в установах.
- •128. Поняття про горіння, пожежі та вибухи
- •129. Способи та засоби гасіння пожеж.
72. Структуризація та сегментація фінансового ринку за основними ознаками
Єдиного методу структуризації фінансового ринку не існує, розглянемо сегментацію фінансового ринку за такими ознаками.
За терміном обігу фінансових активів: - Ринок грошей; - Ринок капіталів.
За видами фінансових активів, що обертаються на ринку:
Валютний ринок
Ринок цінних паперів
Страховий ринок
Ринок дорогоцінних металів і каменів
Ринок нерухомості
За характером руху фінансових інструментів:
первинний;
вторинний.
За ступенем організованості:
організований;
неорганізований.
За швидкістю реалізації угод:
ринок спот;
ринок своп.
За умовами передачі фінансових активів у користування:
ринок позикового капіталу;
ринок акціонерного капіталу.
За регіональною ознакою:
місцевий;
регіональний;
національний;
світовий.
73.Поняття фінансових активів та їх класифікація.
Фінансові активи є специфічними неречовими активами, які являють собою законні вимоги власників цих активів на отримання певного, як правило, грошового доходу в майбутньому.
За допомогою фінансових активів здійснюється передавання фінансових ресурсів від тих, хто має їх надлишок, тобто від інвесторів, до тих, хто потребує інвестицій. Ціна на будь-який фінансовий актив встановлюється на рівні, що характеризує зрівноваження попиту й пропозиції на цей актив.
Тих, хто від свого імені випускає (емітує) фінансові активи і зобов'язується виконувати обов'язки, що випливають з умов їх випуску, називають емітентами фінансових активів. Власників фінансових актинів називають інвесторами. Емітентами та власниками фінансових активів виступають суб'єкти фінансового ринку: держава в особі центральних, місцевих органів влади та управління, юридичні особи і рідше фізичні особи. Існує дві основні категорії фінансових інструментів, які суттєво відрізняються надійністю щодо отримання доходу — інструменти позики (облігації, векселі, казначейські зобов'язання тощо) та інструменти власності (акції). Інструменти власності є безстроковими інструментами і засвідчують пайову участь інвестора в статутному фонді емітента, тобто характеризують відносини співввласності між даним інвестором та інтими учасниками акціонерного товариства; дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів, право на частку майна товариства при його ліквідації.
Характерною рисою інструментів позики є те, що вони відображають відносини позики між емітентом та інвестором і, як правило, пов'язані з виплатою доходу інвестору за надану емітентові позику. Крім того, вони характеризуються визначеним терміном обігу. До інструментів позики належать як кредитні інструменти, так і боргові цінні папери — облігації, векселі, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати тощо.
74. Фінансові інструменти: сутність, властивості та класифікація
Фінансові інструменти (за Ходаківською В.П.) - це різноманітні фінансові документи, які обертаються на ринку, мають грошову вартість і за допомогою яких здійснюються операції на фінансовому ринку.
Існує дві основні категорії фінансових інструментів, які суттєво відрізняються надійністю щодо отримання доходу - інструменти власності (акції) та інструменти позики. Інструменти власності - це безстрокові інструменти, що засвідчують пайову участь інвестора в статутному фонді емітента, тобто характеризують відносини співвласності між даним інвестором та іншими учасниками акціонерного товариства; дають право їх власнику на отримання доходу у вигляді дивідендів, право на частку майна товариства при його ліквідації (прості та привілейовані акції).
Інструменти позики - відображають відносини позики між емітентом та інвестором і, як правило, пов'язані з виплатою доходу інвестору за надану емітентові позику, характеризуються визначеним терміном обігу. До інструментів позики належать як кредитні інструменти, так і боргові цінні папери - облігації, векселі, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати тощо. Зобов'язання за інструментами позики виконуються емітентом у першу чергу, а після цього, якщо є можливість, виконуються зобов'язання за інструментами власності.
Характерними властивостями фінансових інструментів є: 1. Термін обігу – відтинок часу до кінцевого платежу або вимоги ліквідації фінансового інструменту. 2. Ліквідність – можливість швидкого перетворення на готівку без значних втрат. 3. Дохідність. 4. Номінальна ставка доходу відображає в грошовому вираженні дохід, отриманий від інвестування коштів у фінансовий актив, абсолютну плату за використання коштів. Реальна ставка доходу дорівнює номінальній ставці доходу за вирахуванням темпів інфляції.
5. Ризиковість - відображає невизначеність, пов’язану з величиною та терміном отримання доходу в майбутньому. 6. Подільність характеризується мінімальним його обсягом, який можна купити або продати на ринку.7. Конвертованість – це можливість обміну фінансового інструменту на інші фінансові активи.
8. Механізм оподаткування. 9. Валюта платежу – це валюта, в якій здійснюється виплата за фінансовим інструментом.
75. Фінансові посередники: сутність, функції.Фінансові посередники – інститути, що спеціалізуються на наданні фінансових послуг та опосередковують у своїй діяльності рух фінансових ресурсів шляхом їх залучення та вкладення мобілізованих ресурсів у різноманітні фінансові активи. Фінансове посередництво полягає в залученні фінансових ресурсів з метою їх подальшого розміщення у фінансові активи.Суть та роль фінансового посередництва в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях.
Функції фінансових посередників:
приведення активів та зобов'язань (пасивів) у відповідність до потреб клієнтів;
зменшення ризику шляхом диверсифікації. Суть цього полягає в придбанні фінансовими посередниками великої кількості фінансових активів різних емітентів;
зменшення витрат обігу (витрат на здійснення операцій). Це досягається шляхом спеціалізації фінансових посередників на здійсненні визначеного виду діяльності на фінансовому ринку та компенсації додаткових витрат шляхом нарощування обсягу операцій для клієнтів.
Отже, фінансові посередники є неодмінними суб'єктами фінансового ринку, їх діяльність сприяє підвищенню ефективності функціонування різних сегментів цього ринку. В той же час професійна діяльність фінансових посередників зазвичай є високоприбутковим бізнесом, що потребує найвищої фінансової кваліфікації.
76. Класифікація фінансових посередників. Найпоширенішим є поділ фін. посередників на 2 групи:а) банки;б) небанківські фінансово-кредитні установи.Класифікація фін. посередників:
-За видами фін. установ: •суб'єкти банк. системи •небанківські фін. та кредитні інститути •контрактні фінансові інститути •суб'єкти депозитарно-клірингової системи;-Залежно від обслуговування учасників ринку: •спеціалізовані•універсальні;-Залежно від укладання та виконання угод з фін. інструментами: •прямі (безпосередні учасники) •побічні (формують інфраструктуру);-За сегментами фін. ринку: •посередники фонд. ринку •посередники ринку позичкових капіталів •посередники ринку фін. послуг •посередникигрош. ринку •посередники валют. ринку та інших сегментів.
Спеціалізовані — фін. посередники, що займаються на ринку одним видом діяльності (страхові компанії, ІСІ, брокерські фірми, пенсійні фонди тощо). До універсальних відносять фін. посередників, що надають своїм клієнтам широкий спектр фін. послуг і діють на розвинених фін. ринках. До цієї групи належать банки.Залежно від укладання і виконання угод з фін. інструментами фін. посередників поділяють на дві групи. Перша група — це безпосередні фінансові посередники: банки, торгівці ЦП, КУА, інвестиційні фонди, довірчі товариства; друга — фін.і посередники, які забезпечують формування інфраструктури фін. ринку, тобто його функ-ння. Це депозитарії, фондові біржі, торгово-інформаційні системи, зберігачі, реєстратори та інші СРО.
Посередники поділяються на договірних фінансових посередників, які залучають кошти на підставі договору з кредитором, та на інвестиційних фін. посередників, які залучають кошти через продаж кредиторам своїх акцій, облігацій, паїв тощо. Фін. посередники класиф. за видами послуг, що їх вони надають своїм кредиторам понад доходи на залучені кошти. Усередині групи договірних посередників за цим критерієм можна виокремити:- страхові компанії;- пенсійні фонди; - ломбарди, лізингові та факторингові компанії. Усередині групи інцест. посередників за цим критерієм можна виокремити: - інвестиційні фонди; - фінансові компанії; - кредитні товариства, спілки тощо.
Фінансові посередники мають можливість одержувати прибуток завдяки економії, що обумовлена зростанням масштабу операцій. їхня діяльність спрямована на допомогу приватним особам, що мають заощадження, перетворити їх на капітал і вкласти в різні підприємства, диверсифікуючи при цьому ризик.
77. Інститути спільного інвестування та їх типи.ІСІ- організація, що залучає кошти інвесторів з метою їхнього подальшого вкладення в цінні папери, корпоративні права, нерухомість та інші активи.До інститутів спільного інвестування відносяться корпоративний інвестиційний фонд та пайовий інвестиційний. Класифікація ІСІ:1. ІСІзалежно від порядку провадження діяльності може бути відкритого, інтервального та закритого типу.ІСІ належить до відкритого типу, якщо інститут бере на себе зобов’язання здійснювати у будь-який час на вимогу учасників цього інституту викуп цінних паперів, емітованих таким інститутом (КУА).Інститут спільного інвестування належить до інтервального типу, якщо інститут бере на себе зобов’язання здійснювати на вимогу учасників цього інституту викуп цінних паперів, емітованих таким інститутом, протягом обумовленого у проспекті емісії строку (інтервалу).ІСІ належить до закритого типу, якщо інститут не бере на себе зобов’язань щодо викупу цінних паперів, емітованих таким інститутом, до моменту його припинення.2. ІСІможе бути строковим або безстроковим.Строковий ІСІ створюється на певний строк, встановлений у його регламенті, після закінчення якого зазначений ІСІ припиняється.Безстроковий ІСІстворюється на невизначений строк.3. ІСІможуть бути диверсифікованого, недиверсифікованого, спеціалізованого або кваліфікаційного виду.4. ІСІвважається диверсифікованим, якщо він одночасно відповідає таким вимогам:1) сумарна вартість ЦП одного емітента в активах ІСІне перевищує 10 % загального обсягу ЦП відповідного випуску ЦП такого емітента;2) сумарна вартість ЦП, які становлять активи ІСІ в обсязі, що перевищує 5 % загального обсягу випуску ЦП, на момент їх придбання не перевищує 40 % вартості чистих активів;3) не менш як 80 % загальної вартості активів ІСІ становлять кошти, в т.ч. на банк. депозитних рахунках, ощадні сертифікати, банк. метали, облігації підп.-в та облігації місцевих позик, державні ЦП, а також ЦП, що допущені до торгів на фонд. біржі.5. ІСІвважається спеціалізованим, якщо він інвестує активи виключно у визначені законодавством активи.6. ІСІвважається кваліфікаційним, якщо він інвестує активи виключно в один із кваліфікаційних класів активів та кошти, а також не має будь-яких вимог до структури активів. 7. Недиверсифікований інститут спільного інвестування закритого типу, який здійснює виключно приватне розміщення цінних паперів ІСІ серед юридичних та фізичних осіб, є венчурним фондом.
78. Недержавні пенсійні фонди та їх типи. Недержавний пенсійний фонд (НПФ) — це юр. особа, яка має статус неприбуткової організації, функціонує та здійснює свою діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників ПФ з подальшим управлінням пенс. активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду.
НПФ у багатьох країнах світу є одним з основних інструментів для підвищення рівня пенсійного забезпечення населення.
Недержавний пенсійний фонд – це фінансова установа, призначена для накопичення коштів на додаткову недержавну пенсію та здійснення пенсійних виплат учасникам фонду.
Учасники НПФ – це люди, на користь яких сплачуються пенсійні внески до НПФ, а вкладники – це особи, які здійснюють такі внески (самі учасники, їх роботодавці, професійне об'єднання або члени сім'ї).
Недержавні пенсійні фонди можуть бути трьох видів: Корпоративний НПФ створюється юридичною особою-роботодавцем або кількома юридичними особами-роботодавцями, до яких можуть приєднуватися роботодавці-платники. Учасниками такого фонду можуть бути виключно фізичні особи, які перебувають (перебували) у трудових відносинах з роботодавцями-засновниками чи роботодавцями-платниками такого фонду.
Професійний НПФ можуть створювати об'єднання юридичних осіб-роботодавців, об'єднання фізичних осіб, включаючи професійні спілки, чи фізичні особи, пов'язані за родом їх професійної діяльності. Учасниками такого фонду можуть бути тільки фізичні особи, у яких ознаки їх професійної діяльності співпадають з ознаками, визначеними в статуті фонду.
Відкритий НПФ створюється будь-якими юридичними особами, крім тих, діяльність яких фінансується за рахунок державного або місцевих бюджетів. Учасниками відкритого фонду можуть бути будь-які фізичні особи незалежно від місця та характеру їх роботи.
Питання щодо участі в НПФ як для громадян, так і для роботодавців є справою добровільною. З часом, після прийняття відповідного закону, для роботодавців буде запроваджено обов'язкову сплату пенсійних внесків до НПФ на користь тих працівників, які працюють у шкідливих та важких умовах праці. Такі обов'язкові пенсійні відрахування сплачуватимуться до професійних та корпоративних фондів.
79. Факторингові послуги. Факторинг - діяльність спеціалізованої установи (факторингової компанії чи факторингового відділу банку), пов'язану з переуступленням цій установі клієнтом-постачальником несплачених платежів-вимог (рахунків-фактур) за поставлені товари. виконані роботи чи надані послуги. Банк (факт. компанія) за певну плату одержує від підприємства право стягувати і зараховувати на його рахунок належні йому від покупців суми грошей. Разом з цим банк кредитує оборотний капітал клієнта і бере на себе його кредитний і валютний ризики. Метою факторингового обслуговування є своєчасне інкасування боргів для скорочення втрат від прострочення платежу, запобігання появі сумнівних боргів, надання допомоги підп.-вам в управлінні кредитом, веденні бухг. обліку й збільшенні їхнього обігу та прибутковості.В операції факторингу звичайно беруть участь три особи: фактор (банк) - покупець вимоги, перший кредитор і боржник, що одержав від клієнта товари з відстроченням платежу. Основу факторингової операції становить облік рахунків-фактур. Банк на основі договору з постачальником товару купує в нього рахунок-фактуру з негайною оплатою приблизно 80 % вартості постачання і виплатою частини, що залишилася, до призначеного терміну. Вартість факторингового обслуговування залежить від виду послуг і фін. становища клієнта. Для клієнта-постачальника факторинг вигідний, тим, що основну частину грош. виторгу він одержує відразу, заощаджує на розрахунках зі своїми постачальниками.Отже, використання підприємствами факторингових послуг дозволяє банку прискорити оборотність коштів у розрахунках, знизити неплатежі, зміцнити фінансовий стан, створити передумови для роботи в умовах ринку.Факторингові операції можуть бути внутрішніми, коли постачальник і його контрагенти, а також факторингова компанія перебувають в одній країні, і міжнародними.Розрізняють конвенційний і конфіденційний види факторингу. При конвенційному факторингу, що виник першим, постачальник указує на своїх рахунках, що вимога продана банку, що при цьому практично всі функції, крім виробничих здійснює факторинговий відділ. При конфіденційному факторингу контрагенти постачальника не довідуються про кредитування його продажу факторинговою фірмою; підприємство-постачальник не втрачає самостійного зв'язку з ринком; факторинговий відділ обмежується виконанням тільки деяких операцій - покупкою права на одержання грошей від покупців, оплатою боргів і т.д.
80. Національна депозитарна система: структура та сфера діяльності. Національна депозитарна система складається з двох рівнів.Нижній рівень - це зберігачі, які ведуть рахунки власників ЦП, та реєстратори власників іменних ЦП. Верхній рівень - це Національний депозитарій України і депозитарії, що ведуть рахунки для зберігачів та здійснюють кліринг і розрах. за угодами щодо ЦП, встановлюють договірні двосторонні повнофункціональні кореспондентські відносини щодо ЦП між собою, а також зобов'язані мати спеціальний рахунок у ЦП у кожному іншому депозитарії та відкривати такі рахунки всім іншим депозитаріям. Обслуговування обігу державних ЦП, у т. ч. депозитарну діяльність щодо цих паперів, здійснює НБУ. Особливості здійснення депозитарної діяльності з держ.ЦП встановлюються НКЦПФР спільно з НБУ. У разі одержання ліцензії депозитарії та зберігачі можуть вести реєстри власників іменних ЦП. Ведення реєстрів власників іменних ЦП є виключною діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності і не може поєднуватися з іншими видами діяльності, крім депозитарної. Сферою діяльності Національної депозитарної системи є:
- стандартизація обліку ЦПзгідно з міжнародними стандартами;
-уніфікація документообігу щодо операцій з ЦП і нумерація ЦП, випущених в Україні, згідно з міжнародними стандартами; -відповідальне зберігання всіх видів ЦП як у документарній, так і в бездок. формах; - реальна поставка чи переміщення з рахунку в ЦП з одночасною оплатою грошових коштів відповідно до розпоряджень клієнтів; -акумулювання доходів щодо ЦП, взятих на обслуговування системою, та їх розподіл за рахунками; - регламентація та обслуговування механізмів позики та застави для ЦП, що беруться на обслуговування системою; -надання послуг щодо виконання обов'язків номінального утримувача іменних ЦП, що беруться на обслуговування системою; - розробка, впровадження, обслуговування і підтримка комп'ютеризованих систем обслуговування обігу рахунків у ЦП і здійснення грошових виплат, пов'язаних з банк. та/або з іншими системами грошового клірингу на щоденній чи іншій регулярній основі. Для забезпечення функціонування єдиної системи депозитарного обліку у формі відкритого акціонерного товариства створюється Національний депозитарій. Уповноваженим органом управління часткою держави у статутному капіталі Національного депозитарію є НКЦПФР
81. Лізингові операції.Лізингова операція — це:довгострокова оренда матеріальних цінностей, придбаних лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди;специфічна форма фінансування вкладень в основні фонди при посередництві спеціалізованої компанії, яка купує майно для третіх осіб та передає його в довгострокову оренду.
Лізингові операції поділяються на:а) опер. лізинг–госп. операція фіз. або юр. особи, що передбачає передачу орендарю осн. фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фін. лізингом. Мета оперативного лізингу — задовольнити тимчасові потреби орендаря в орендному майні (одноразове або сезонне користування суднами, літаками, будівельною технікою). У поточному лізингу орендні ставки зазвичай вищі, ніж у лізингу, що фінансується. ;б) фін. лізинг–госп. операція, що здійснюється фіз. або юр. особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є осн. засобом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.Лізинг вважається фін., якщо лізинговий договір містить одну з таких умов: -об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75 % його первісної вартості;-балансовавартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії ліз. договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 % первісної вартості ціни такого об'єкта лізингу;-сума лізингових платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її;-майно, що передається у фін. лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача.
Об’єкт лізингової операції — будь-яка форма матеріальних цінностей, яка не знищується у виробничому циклі. Суб’єкти лізингової операції — сторони угоди: -прямі — лізингові фірми або компанії;виробничі, торговельні, транспортні підприємства та населення;постачальники об’єкта угоди (виробничі та торговельні компанії); -непрямі — банки;інвестиційні банки;страхові компанії;брокерські компанії;інші посередницькі фірми.
82.Діяльність кредитних спілок.КС - це неприбуткова організація, заснована фіз. особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фін. послуг за рахунок об'єднаних грош. внесків членів КС.КС є фін. установою, виключним видом діяльності якої є надання фін. послуг.
Діяльність КСґрунтується на таких основних принципах: – добровільності вступу до КС та свободи виходу з неї; – рівноправності членів КС;– самоврядування;– гласності. Відповідно до цих принципів:– ніхто не може бути примушений вступати до КС, а виключення з членів КСздійснюється лише у разі порушення членом КС її статуту;– усі члени КСмають рівні права, у тому числі під час голосування на загальних зборах, незалежно від розміру пайового та інших внесків;– забороняється будь-яке втручання у діяльність КС, за винятком випадків, передбачених законодавством; – КСзобов'язана забезпечити повне та своєчасне інформування своїх членів з питань власної діяльності, а також на їх прохання ознайомлювати з протоколами загальних зборів і засідань інших органів управління КС, надавати копії документів або витяги з них.КСє юр. особою, має самостійний баланс, банківські рахунки, які відкриває і використовує згідно із законодавством у самостійно обраних банк. установах, а також печатку, штамп та бланки зі своїм найменуванням, власну символіку. КСнабуває статусу юр. особи з моменту її держ. реєстрації.КСможе укладати від свого імені договори та інші угоди, які не суперечать нормативно-правовим актам і статуту КС, набувати майнових та немайнових прав, мати обов'язки, що випливають із законодавства України та укладених КСугод, бути позивачем і відповідачем у судах. КСне може бути засновником або співзасновником суб'єкта підприємницької діяльності. КСстворюється на підставі рішення установчих зборів, на яких присутні не менше 50 осіб. Рішенням про створення КСє протокол установчих зборів, який підписують голова та секретар зборів. КСдіє на основі статуту, який не має суперечити законодавству України.