49. Сторони, суб’єкти і принципи соціально-трудових відносин.

І сторонами, і суб’єктами СТВ є наймані працівники, роботодавці і держава.

Ці поняття близькі, але не ідентичні. Відмінність полягає у тому, що сторони СТВ є носіями первинного права у цих відносинах, а суб’єкти можуть володіти як первинними, так і делегованими первинними носіями правами.

Кількість сторін СТВ не може бути більшою 3 (наймані працівники, роботодавці і держава), тоді як число суб’єктів цих відносин може бути великим за рахунок носіїв делегованих прав (об’єднань найманих працівників і роботодавців, їхніх представницьких органів (профспілки), різних державних органів тощо).

Найманий працівник – це громадянин, що уклав індивідуальну трудову угоду з роботодавцем, і відповідно до цієї угоди набув відповідних прав і обов’язків у трудовій сфері. Представляють інтереси найманих працівників та виступають від їх імені професійні спілки – масові організації, що об’єднують найманих працівників, пов’язаних спільними соціально-економічними інтересами.

Роботодавець як суб’єкт СТВ відповідно до міжнародної класифікації – це людина, що працює самостійно і постійно наймає для роботи певну кількість осіб, він, як правило, є власником засобів виробництва.

Роботодавець – юридична особа, яка використовує працю найманих працівників, про що укладає відповідний трудовий договір. Інтереси роботодавці можуть також представляти певні інститути чи об’єднання для вирішення їх питань на територіальному, галузевому і національному рівнях.

Значення держави у СТВ проявляється у тих функціях, які вона традиційно виконує, зокрема:

1) Законотворення, встановлення норм і правил;

2) Гарантія і захист прав;

3) Створення робочих місць;

4) Арбітраж і регулювання;

5) Примирення сторін, забезпечення злагоди.

МОП вироблені принципи, які мають складати основу концепції соціально-трудового партнерства на будь-якому рівні: законність, рівноцінність та рівноправність сторін, свобода вибору та обговорення питань із сфери соціального партнерства, сприяння держави розвиткові соціального партнерства на демократичних засадах та ін.

50. Рівні та предмет соціально-трудових відносин.

Виділяють такі рівні СТВ:

1. Індивідуальний (працівник-роботодавець, працівник-працівник, роботодавець-роботодавець);

2. Мікроекономічний (рівень підприємства);

3. Мезоекономічний (рівень окремих адміністративних територій і галузей);

4. Макроекономічний (національний рівень, який представляють крім держави об’єднання працівників і роботодавців);

5. Мегаекономічний (глобальний, міжнародний рівень, який представляє ООН).

Для кожного рівня СТВ характерні свої специфічні предмети цих відносин і взаємозв’язки між ними.

Предметом СТВ на індивідуальному рівні є конкретні аспекти трудового життя людини, зміст яких залежить від її індивідуальних характеристик (освіта, стать, здоров’я), так і від специфіки етапів життєвого циклу працівника (професійне становлення, активне трудове життя, пенсія). Відповідно предметом СТВ можуть бути: профорієнтація, освіта; процедури наймання і звільнення; розвиток і кар’єрне просування; трудова винагорода; система пільг і компенсацій тощо.

На мікроекономічному рівні предметом СТВ може бути кадрова політика підприємства в цілому чи окремі її елементи.

На територіальному рівні предметом СТВ є спільні для економічно активного населення адміністративної одиниці трудові проблеми: створення нових робочих місць, стан соціальної інфраструктури, покращення екологічної ситуації, рівень профпідготовки тощо.

Предметом СТВ на галузевому рівні є питання, специфічні для конкретної галузі. Це може бути нормування праці, встановлення мінімальних гарантій заробітної плати по галузі; умови і охорона праці тощо.

Предметом СТВ на національному рівні є основні принципи і норми реалізації соціально-економічної політики і трудових відносин.

На міжнародному рівні предметом СТВ є гарантії та захист прав людини у сфері праці (як працівника, так і роботодавця), сприяння колективно-договірному процесу,запобігання соціальним потрясінням тощо.