47. Порядок і організація процесу ведення трудових книжок працівників, основні елементи записів у трудових книжках.

Основною нормативною базою, яка регулює питання трудових книжок є: КЗПП України, Постанов Кабміну України «Про трудові книжки працівників», наказ Міністерства праці України, Міністерства юстиції України.

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві. Установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п’яти днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств.

При влаштуванні на роботу працівники зобов’язані подати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Особи, які вперше шукають роботу і не мають трудової книжки, повинні пред’явити паспорт, диплом або інших документ про освіту чи професійну підготовку.

До трудової книжки вносяться:

- відомості про працівника: прізвище, ім’я, по батькові, дата народження;

- відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення;

- відомості про нагородження і заохочення: на нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства;

- відомості про відкриття на які видані дипломи.

Стягнення до трудової книжки не заносяться.

Усі записи у трудовій книжці про прийняття на роботу, переведенні на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) і чинному законодавству.

48. Поняття та складові елементи системи соціально-трудових відносин.

Соціально-трудові відносини є ключовим елементом будь-якої економічної систем, серцевиною всього комплексу суспільних відносин. За рівнем розвитку соціально-трудових відносин можна судити про міру соціалізації відносин між працею та капіталом, рівень демократизації суспільства і соціальної орієнтованості економічної системи.

Соціально-трудові відносини (СТВ) – це комплекс взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями за участі держави, які пов’язані з наймом працівників, використанням та оплатою їхньої праці, відтворенням робочої сили і спрямовані на забезпечення соціальної злагоди, високого рівня та якості життя працівників, високої ефективності роботи підприємств.

В сучасному розумінні СТВ є сферою не класового протистояння, а взаємних погоджень, компромісів, угод і договорів між покупцями і продавцями трудових послуг на ринку праці за участю держави. Головними гарантами трудових відносин у країнах з соціально орієнтованою ринковою економікою стали профспілкові свободи та колективні переговори.

СТВ як система виявляються у двох формах:

- Фактичні соціально-трудові відносини, які функціонують на об’єктивному і суб’єктивному рівнях;

- Соціально-трудові правовідносини, що відображають фактичні соціально-трудові відносини на інституціональному, законодавчому та нормотворчому рівнях.

Система СТВ характеризується такими складовими:

1) Сторони соціально-трудових відносин;

2) Суб’єкти соціально-трудових відносин;

3) Механізм соціально-трудових відносин;

4) Рівні соціально-трудових відносин;

5) Предмет соціально-трудових відносин;0

6) Принципи соціально-трудових відносин;

7) Типи соціально-трудових відносин.