39. Поняття та законодавче регулювання робочого часу на підприємстві.

Робочий час — це встановлений законом, КД чи угодою сторін період, протягом якого працівники зобов'язані виконувати роботу, обумовлену трудовим договором.

Норма робочого часу визначається робочими днями або робочими тижнями. Робочий тиждень — це встановлена законом чи на його підставі тривалість робочого часу в межах календарного тижня. На практиці застосовується два види робочого тижня: п'ятиденний або шестиденний. Робочий день — це тривалість роботи працівника протягом доби відповідно до графіка чи розпорядку роботи.

КЗПП визначає максимально допустимі норми робочого часу для всіх працівників. Разом з тим законодавець надає право роботодавцям при укладенні колективного договору встановлювати меншу норму тривалості робочого часу.

Розрізняють основний та неосновний робочий час. Основний — це встановлена законом або трудовим договором тривалість робочого часу, яку безумовно повинен відпрацювати працівник. До цього виду робочого часу належить: нормальний, скорочений та неповний робочий час. Неосновним робочим часом вважається законодавчо закріплене відхилення від основного робочого часу. Це передусім — надурочні роботи, тривалість робочого часу у вихідні, святкові та неробочі дні.

В Україні присутнє законодавче і договірне встановлення робочого часу. Законодавче – коли регулюється КЗПП (40 год. роб. тиждень). Договірне – коли встановлюється договором (може встановлюватись менше 40 год. У КД чи ТД).

На скорочену тривалість робочого часу мають право:

1) працівники віком 16-18 років - 36 год. на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14-15 років, які працюють в період канікул ) - 24 год. на тиждень.

2) працівники, зайняті на роботах зі шкідливим умовами праці - не більше 36 год. на тиждень.

3) Жінки, які мають дітей до 14 років або дитину інваліда.

40. Законодавче регулювання часу відпочинку працівників на підрпиємстві.

Основними видами часу відпочинку є: перерви протягом робочого дня, щоденний відпочинок, вихідні дні, святкові і неробочі дні та щорічні відпустки.

Перерва протягом робочого дня. За чинним законодавством працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Ця перерва не включається до робочого часу, а тому працівники можуть використовувати час перерви на свій розсуд.

Щоденний відпочинок визначається виходячи з тривалості робочого дня. Тобто все, що лежить за межами робочого часу протягом доби, складає час щоденного відпочинку.

Наступний вид часу відпочинку - це щотижневий відпочинок, тобто вільні від роботи дні календарного тижня. Мінімальна тривалість безперервного щотижневого відпочинку не може бути меншою 42 годин.

До щотижневого відпочинку належать також вихідні дні.

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надається два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному - один вихідний день. Законом визначено, що загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, визначається графіком роботи підприємства, він має надаватися підряд із загальним вихідним днем. Тобто ним може бути субота або понеділок.

Види відпусток:

1. Щорічна основна відпустка

2. Додаткова відпустка за роботу в шкідливих умовах праці

3. Творча відпустка для творчої діяльності (написання книг, дисертацій)

4. Соціальні відпустки по догляду за дитиною інвалідом, у зв’язку з вагітністю та пологами.

Щорічну основну відпустку можна ділити на частини при умові, що її основна безперервна частина становитиме не менше 14 календарні дні.