7. Соціологія як генералізуюча наука.

Відомий американський вчений П. Сорокін вважає, що основною рисою соціології, яка відрізняє її від інших суспільних наук, є та, що вона становить собою генералізуючу науку. Соціологія називається генералізуючою наукою, тому що вона вивчає всі виміри науки з боку людини. Досліджує властивості, спільні для всіх релігій, всіх держав, всіх націй, всіх війн та революцій, виникнення інституту президентства.

Однак, існують інші генералізуючі соціальні науки, такі як економіка, політологія, право. Кожна з цих наук має справу лише з однією сферою соціокультурного простору: економіка — з економічними відносинами, досліджуючи господарську структуру; політологія — з політичними відносинами, аналізуючи державу та інші політичні інститути; правові науки з правовими відносинами, з’ясовуючи систему встановлених державою загальнообов’язкових правил і норм поведінки.

8. Зв’язок соціології з іншими науками.

Соціологія виникла з філософії, точніше, з соціальної філософії.

Соціологія активно співпрацює з іншими сферами наукових знань про соціум та людину, спираючись на досягнення статистики, демографії, психології, економічних, політичних, правових наук і дисциплін. Нині соціологія дедалі успішніше кооперує свою діяльність також з природничими і технічними науками, утворюючи спеціальні відгалуження знань на стику наук. Відбувається своєрідна «соціологізація» наук, з’являються такі незнані досі напрями, як біосоціологія, соціологія населення, соціологія епідемій, соціологія інфаркту, соціологія злочинності, соціологія менеджменту, соціологія

підприємницької діяльності тощо.

2. Виникнення і становлення соціології як самостійної науки.

1. Соціальна статика та динаміка за о. Контом.

Він розрізняє в соціології соціальну статику (теорія соціального порядку, яка вивчає закони функціонування суспільства, його структуру і елементи) і соціальну динаміку (теорія суспільного прогресу, яка досліджує зміни і розвиток соціальних систем).

Аналіз соціальної статики Конт починав з сім'ї. Згідно з його концепцією - сім'я є найстабільнішою клітиною соціального організму: стабільна сім'я - стабільний соціум, тому що сім'я - джерело морального виховання наступних поколінь; передає досвід і культурні традиції наступним поколінням; заперечує рівноправність жінки і чоловіка (підкреслювалась влада і авторитет чоловіка, жінка нижче чоловіка в інтелектуальному плані). Завдання жінки — робити благородними грубі чоловічі натури, пробуджувати в них суспільні почуття, засновані на солідарності. За переконаннями О. Конта, саме сім’я є тією «позитивною» силою, яка цементує суспільство. Розпад сім’ї означає розпад і загибель суспільства.

2. Суспільство «всезагального консенсусу» за о. Контом.

Аналогом сімейних відносин у ширшому суспільному плані є кооперація, що ґрунтується на розподілі праці. Тут кожен робить те, до чого він має найбільшу схильність, тому всі зацікавлені одне в одному. Так виникає «всезагальна згода» (або всезагальний консенсус), який забезпечує рівновагу суспільства як соціальної системи та збереження її цілісності.

На основі розподілу праці формується й постійно ускладнюється структура соціальних груп і спільнот, створюється зв’язок між окремими індивідами, сім’ями, соціальними групами та спільнотами. Але самі по собі економічні зв’язки, вважає О. Конт, ще не забезпечують сталої рівноваги і стабільності суспільства, бо людина за своєю природою є егоїстичною і агресивною. Тому ці зв’язки мають бути доповнені політичним примусом. Не може бути гармонії там, де панує конкуренція й експлуатація — наслідки розподілу праці. Надмірний розподіл праці призводить до звуження світогляду людини, виникнення почуттів ворожості до осіб іншої професії, до розкладу суспільства на окремі корпорації та до руйнації його єдності. Тому, власне, і необхідна сильна політична влада, щоб вгамовувати різноспрямовані інтереси й забезпечувати стан рівноваги. Держава, таким чином, є у О.Конта органом соціальної солідарності й гарантом суспільного порядку. Однак і цього недостатньо для нормального функціонування суспільства, бо сталий соціальний зв’язок вимагає не лише примусу, а й певної духовної єдності — вірувань, переконань і соціальних почуттів, моральних принципів та норм поведінки. Це абсолютно необхідне погодження між людьми забезпечується релігією і церквою. О.Конт виходить із того, що людина — це егоїстична істота, схильна до руйнації та агресії, яка керується швидше почуттями, ніж розумом. Саме ця обставина робить необхідним збереження релігії і церкви, які виконують функцію регуляторів соціальної поведінки, забезпечують єдність

вірувань і почуттів, без чого, на думку О. Конта, не може існувати жодне суспільство. Основний принцип «соціальної статики» Конта - взаємозалежність індивіда і суспільства; для їх оптимального співвідношення потрібні загальна згода, консенсус, що і є основою рівноваги соціальної системи.