64. Громадська політична культура

"Громадянська культура" — ключове поняття політології, фун­даментальна проблема, без якої не можуть бути розв'язані інші центральні політологічні проблеми.

Громадянська культура є відображенням громадянського суспільства, громадянської сфери суспільного життя, грома­дянських прав і статусу громадянина. Поняття "громадянин" і "людина" використовуються як неідентичні в історії сус­пільної думки.

Громадянська культура — різновид політичної культури, її вищий щабель. Вона передбачає, що суб'єкти політичного процесу в своїй діяльності керуються насамперед інтересами всього суспільства і саме йому підпорядковують свої часткові, корпоративні цілі, що дії цих суб'єктів спрямовуються на дотримання громадянського консенсусу і здійснюються в межах правової держави. Можна вважати, що це політична культура громадянського суспільства, яка передбачає єдність громадянських прав і обов'язків. Громадянська культура визначається не тільки правовими, а й етичними (мораль­ними) чинниками політичної діяльності.

65. Політичний символ

Важливою складовою політичної культури є політична символіка. Політичний символ — це чуттєво-наочний, або абстрактний образ, що уособлює націю, державно-політичні інститути, політичні режими. Основними формами політичної символіки є:— предметна (прапор, герб, архітектурні споруди на честь певних політичних подій);— словесна (конституція, гімн, патріотичні пісні, документи історико равового характеру);— поведінкова (паради, демонстрації, святкові церемонії).

66. Політичний міф

Генетично політичний міф пов'язаний з архетипами, він є результатом суспільної творчості, надбанням колек­тивної свідомості. Завдяки цьому він впливає на форму­вання світобачення і світосприйняття, закарбування у пам'яті та свідомості певних психологічних, ідеологічних настанов, які з часом відіграють роль стійких стимулів до дії і жорстких табу, що оберігають прийняту систему цінно­стей і правил, підтримують і санкціонують певні норми поведінки. Поєднуючи в собі діахронічний (грец. dia — пре­фікс, що означає проникнення, завершеність, і chronos — час) аспект — розповідь про минуле, і синхронічний (грец. synchronos — одночасний) — пояснення сьогодення або майбутнього, міф націлює людину на повторення досягну­того, апробованого, засвоєного. Політичний міф — феномен колективної психіки, основою якого є штучно створене, узагальнене, спрощене, контрастне уявлення про дійсність, що, поєднуючи реальність з вигадками, містикою, фантазіями, неадекватно інтерпретує суспільні процеси. Глибинний зміст міфу полягає в ототожненні речі, людини, дії з лаконічним, максимально спрощеним обра­зом, «картинкою», спонтанно створеною колективною уявою або нав'язаною їй ззовні. Тому він підмінює об'єк­тивне суб'єктивним; внутрішнє, змістове — зовнішнім; суттєве — його подібністю. Підсилена емоцією фантазія є причиною того, що у міфі можуть поєднуватися реальність і вигадка, неіснуючі образи, легенди; фігурувати вигадані причинні зв'язки між реальними об'єктами; ідеалізувати­ся лідери, процеси, факти тощо. Як стверджує Р. Соколова, міф заповнює вакуум реального знання, є посередни­ком між справжнім знанням і нерозпізнаною помилкою. Сучасний політичний міф гранично актуальний, кон­кретний, прагматичний, адресний та функціональний. У ньому можуть бути віддзеркалені й одвічні надії, сподіван­ня, вірування. У попередні історичні періоди, за словами С. Кара-Мурзи, у політичному житті домінували методи придушення і примусу за цілковитого ігнорування відчут­тів і думок людей. А вже сучасній політичній міфології притаманні не пряма санкція чи заборона дій, а підготовка умов для них: спочатку змінюють людей, щоб мати змогу регулювати і контролювати їх дії. «Політичні міфи, — стверджує цей автор, — діють так само, як змія, що пара­лізує кролика перш ніж атакувати його. Люди стають жер­твами міфів без серйозного опору. Вони переможені й ско­рені ще до того, як виявляються здатними усвідомити, що ж насправді відбулося». Політичний міф як засіб боротьби за владу, її легітимі-зацію і втримання значно ефективніший за насилля. Адже насильницькі методи спрямовуються ззовні, їм проти­стоять бастіони людської гідності — приватне життя, осо­биста свобода тощо, а політична міфологія, закарбовую­чись у пам'яті своїми простими і яскравими образами, гіп­нотично зомбує свідомість, стимулює дії та поведінку людини, відповідно до задумів політичного маніпулятора. Політичні міфи мають такі особливості: * штучне, свідоме, цілеспрямоване їх створення;

• побудова на основі засвоєних масовою свідомістю, усвідомлених і культивованих політиками колективних сподіваннях;

• поєднання тверезого розрахунку і фанатичної віри, що дає змогу політикам звільнятися від моральних пере­шкод;

• неможливість руйнування їх за допомогою раціо­нальних аргументів. Тому політичні міфи вважають н