58. Липинський про політичну культуру

В. Липинський визначав політичну культуру як включення наукових знань у політичний процес. В українській політичній думці проблема сутності політичної культури вперше сформульована та розв'язана В. Липинським у праці "Листи до братів-хліборобів". На його думку, сутність політичної культури полягає у "рівновазі" між "політичною творчістю" і "політичною наукою", що забезпечує високу "політичну цінність" провідної верстви нації та всього народу.

61. Місце політичної культури в політичній системі

Політична культура є складовою політичної системи і відіграє надзвичайно важливу роль у її функціонуванні. Вона впливає на форми, функціонування і розвиток політичних інститутів, зумовлює політичну поведінку широких мас. Стійкість і життєздатність будь-якої політичної системи залежить від ступеня відповідності її цінностей цінностям політичної культури більшості громадян. Ставлення людей до інститутів політичної системи, правлячої еліти, політичних лідерів, взагалі до всіх політичних явищ і процесів відбувається під впливом їхньої політичної культури. Цим пояснюється, зокрема, те, що один і той самий тип політичної системи виявляється прийнятним в одному суспільстві і неприйнятним в іншому. Особливо важливу роль у функціонуванні політичної системи відіграє єдність, або однорідність, політичної культури, з якою безпосередньо пов'язана стабільність суспільства. Внаслідок соціальної різнорідності суспільства його політична культура складається з багатьох різних часткових культур або субкультур — класових, етнічних, демографічних, професійних, регіональних, релігійних. Наявність різних, а тим більше — протилежних політичних культур, тобто фрагментарність політичної культури суспільства, містить у собі загрозу втрати спільних ідеалів і Цілей, переважання часткових інтересів над загальнонаціональними, дестабілізує політичну систему. Оскільки наявність у суспільстві політичних субкультур є звичайним явищем, то для правлячих кіл важливо узгоджувати ці субкультури на базі спільних інтересів і цінностей і тим самим забезпечувати стабільність усієї суспільної системи. Фрагментарність політичної культури особливо виразно проявляється в переломні періоди суспільного розвитку, коли руйнуються звичні уявлення, переривається наступність норм політичної культури, утворюється розрив між політичною культурою старшого й молодшого поколінь.

63. Субкультура, види політичних субкультур

Політична субкультура (від лат. sub— під, і cultura— культура) визначається як сукупність політичних орієнта­цій і моделей поведінки, що суттєво відрізняються від домінуючих у суспільстві.Національні, етнічні, мовні, релігійні розходження мо­жуть по-різному поєднуватися між собою. Субкультурнірозходження, що систематично впливають на політичні пе­реваги та політичні курси, отримали назву культурних роз­ломів. Згідно з теорією Г. Алмонда і Дж. Пауелла, існують по­перечні та кумулятивні культурні розломи. Розломи ку­мулятивного характеру характеризують зіткнення людей або соціальних груп одночасно з цілої низки питань, тоді як поперечні розломи визначають протистояння груп з по­дібними культурними показниками тільки з одного питан­ня. Якщо лінії розломів у країні мають кумулятивний ха­рактер (об'єднуючи, наприклад, мову, расову або етнічну приналежність, релігію та історію), особливо, при співпадінні з економічною нерівністю, то вони утворюють під­ґрунтя для насильства та безкомпромісної політичної бо­ротьби. В ситуації, коли окремі соціально-культурні роз­ходження посилюють інші, політичне напруження різко зростає, що може призводити до розгортання політичних конфронтацій. Відродження, особливо в посттоталітарних державах, етнічності (етнічної ідентичності), розвиток місцевих, ре­гіональних культур, безумовно, збагачує все світове спів­товариство, сприяє формуванню толерантного ставлення до представників інших культур, до носіїв інших цінностей і культурних норм. Однак, з іншого боку, зіткнення з нор­мами і цінностями інших культур (та субкультур) може стати причиною виникнення політичних конфліктів і криз, призводити до посилення зворотних тенденцій — зростан­ню фундаменталізму та екстремізму.

• Екстремізм (лат. extremus— крайній) може бути визна­чений як схильність тих або інших політичних сил докрайніх поглядів, використання нелегальних форм полі­тичної участі (бунти, погроми, тероризм) для досягненняполітичних цілей.

• Фундаменталізм (лат.fundamentum— підстава) пред­ставляє собою суспільно-політичну течію, ідеологію, що характеризується радикальним неприйняттям змін, модер­нізації соціальної та політичної систем, прихильністю до традицій, відстоювання релігійних, етичних, національних принципів.