§ 35. Діалог

Діалог - це дослівно відтворена розмова двох або кількох осіб. Окремі висловлювання, повідомлення чи запитання, з яких складається діалог, називаються репліками.

Діалог може вводитися словами автора, а може виступати й без них. Пунктуаційно діалог оформляється своєрідно: кожну репліку пишуть з нового рядка й перед нею ставиться тире:

Верес стояв високий, зграбний. Він привіз із Теплої балки усмішку, і вона усе ж так цвіла на його виду.

- Чого це ви так сяєте, Савичу, з самого ранку?

-А оце напився води із Ядиної криниці, і на мене напала якась дика веселість.

- Мені привезли б, може, і я засяяв бияк нова копійка.

- їздив я туди, звісно, не по воду. Ідея з 'явилася, Михайле Васильовичу.

- Знову ідея!

- Колись на хуторі стояли два вітряки. Ще іяіх пам 'ятаю. -Ну і що? Вже років до двадцяти як їх знесли.

- Знаю. От і подумав, що поруч із криницею можна поставити вітряк. Буде і схованка для людей, і гарно, й оригінально (К. Мотрич).

§ 36. Цитата

Цитата це дослівний уривок з якогось тексту, твору або дослівно наведені чиїсь слова, що використовуються як авторитетне підтвердження чи заперечення власних думок, суджень.

Цитати у вигляді завершеного висловлення, що супроводжуються посиланням на автора зі словами говорити, казати, писати тощо, нічим не відрізняються за своїм оформленням від прямої мови, беруться в лапки, виділяються розділовими знаками, яких вимагає місце розташування прямої мови і слів автора: "Дорожить людина тим, - писав В. О. Сухомлинський,-у чому вона залишила часточку свого життя, крихітку серця свого, крапельку крові".

Цитату можна скорочувати. На місці пропуску слів або словосполучень ставляться крапки: О. Т. Гончар писав про Т.Г. Шевченка: "Для нас Шевченко-це самосвідомість української нації, слава, гідність і честь України. Шевченко для нас - це народність і гуманізм нашої літератури...".

Цитати обов'язково паспортизуються, тобто в дужках зазначаються ініціали й прізвище автора, а часом і назва твору або й повні бібліографічні відомості: місце видання, видавництво, рік видання, номер тому, сторінка, на якій міститься наведена цитата. Крапка ставиться не після цитати, а після дужок з бібліографічними даними: "Ніщо нам не коштує так дешево і ніщо не цінується нами так дорого, як ввічливість" (М Сервантес). "Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури" (Сухомлинський В. О. Слово рідної мови )

У друкованих працях усі бібліографічні відомості подаються у покликанні внизу сторінки, під текстом.

ТЕКСТ І ЙОГО СКЛАДНИКИ

Текст (зв'язок, поєднання, тканина) - об'єднаний і змістом і граматично писемний чи усний мовленнєвий масив, основними показниками якого є цілісність і масивність²⁸.

Мінімальний словесний масив складається з послідовно розміщеної сукупності речень, об'єднаних у тематичну і структурну цілісність. Отже, текст має такі ознаки:

o цілісність;

* зв'язність;

* структурна організованість;

o завершеність.

Найменшою реальною одиницею тексту є складне синтаксичне ціле, яке в сучасному мовознавстві називають ще надфразною єдністю, прозовою строфою.

Складне синтаксичне ціле (надфразна єдність) - це об'єднання взаємозв'язаних за змістом і будовою двох або більше речень в композиційно-синтаксичну конструкцію.

Складне синтаксичне ціле має такі ознаки: а) є одиницею найвищого рівня, що являє собою об'єднання самостійних речень у більші відрізки мовлення; б) до його складу входять різні за структурою речення, які об'єднуються інтонацією та іншими засобами зв'язку (лексичними, морфологічними, синтаксичними); в) окремі речення у складному синтаксичному цілому становлять структурно семантичну єдність і мають смислову завершеність; г) ця єдність грунтується на спільності теми, яку розкриває кожне з наступних речень; ґ) має ритмомелодійну оформленість: паузи між окремими реченнями цього утворення порівняно однакові, а в кінці - значна пауза і знижується тон; д) перше речення є своєрідним зачином, а всі інші розгортають тему.

Отже, складне синтаксичне ціле - це поєднання в одне ціле низки речень, що характеризуються відносною завершеністю теми, єдністю думки й тісною структурною пов'язаністю всіх компонентів: Людина, яка втрачає свій корінь, подібна до підточеного дерева. Якщо людина знає свій корінь і живиться його соками, тоді вона має життєдайну силу, закладену в насінні і в корінні. Тоді й повітря, яким вона дихає, видаватиметься їй цілющим, і земля, на якій зростає людина, буде дорожчою. Люди, пам ятайте про свій корінь. Бо без коріння немає й крони, без крони немає плоду, а без плоду немає насіння... (І. Цюпа).

Наведене складне синтаксичне ціле вирізняється смисловою завершеністю. Перше речення є зачином, а друге, третє, четверте й п'яте послідовно розгортають тему, названу в першому реченні. Крім змістової пов'язаності, речення у складі цього цілого поєднуються за допомоги таких структурних засобів: повторенням слова людина; вживанням особового займенника вона, прислівника тоді, співвідношенням видо-часових і способових форм дієслів-присудків: форма теперішнього часу недоконаного виду та форма наказового способу.