102.Речовинно правові способи захисту права власності

Інститут права власності посідає центральне місце в системі цивільного права будь-якої правової системи, в тому числі правової системи України.

Власність — це відносини між людьми з приводу речі. З одного боку цих відносин, — власник, який ставиться до певної речі як до своєї, з другого - не власники, всі інші особи, які зобов'язані ставитися до цієї речі як до чужої. Привласнюючи конкретну річ, власник тим самим усуває від неї всіх інших осіб, вступаючи в такий спосіб у відносини з ними.

Саме суспільство неможливе без тих чи інших відносин власності: ці відносини визначають його економічну структуру, ідеологічне, моральне І політичне обличчя.

Право власності — це сукупність правових норм, які, регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу його володіння цим майном, а також обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави. Захист права власності — це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а по-друге — застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

103.Зупинення та переривання перебігу строку позовної давності

перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила).2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом. Мораторій може бути оголошений у зв'язку з різними надзвичайними подіями, викликаними складним міжнародним становищем, неординарними складними громадськими явищами..

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач чи відповідач перебуває у складі Збройних Сил України, які переведені на військовий стан. Якщо ж громадянин у мирний час призваний до війська - це не є підставою зупинення строків позовної давності, оскільки він має можливість звернутися до суду через представника.

Окрім загальних підстав зупинення позовної давності, передбачених ст. 263 ЦК України, є й інші, що передбачені певними статтями Кодексу та деякими нормативними актами.

Зупинення строку позовної давності може мати місце лише тоді, коли обставини, що є підставою для зупинення перебігу строків, виникли в останні шість місяців строку давності. Якщо строк

позовної давності менший за шість місяців, то він зупиняється незалежно від того, коли ці обставини виникли чи тривають.

Після того, як обставина, що була підставою для зупинення перебігу строку позовної давності, зникла, перебіг строку позовної давності продовжується. Якщо для пред'явлення позову залишилось менше шести місяців, то строк продовжується до строку позовної давності за вимогою.

Переривання перебігу строків позовної давності

Перебіг позовної давності може бути не тільки зупинено, а й перервано. Переривання перебігу позовної давності відрізняється від її зупинення як за підставами, так і за юридичними наслідками. Загальною підставою для переривання строку позовної давності звернення з позовом належного позивача до належного відповідача і в належний судовий орган (ст. 264 ЦК).

Якщо позивач не виконав вимог щодо позовної заяви, то відповідно до ст. 63 ГПК України позовна заява повертається без розгляду і таке звернення не перериває перебігу строків позовної давності.

Перебіг строку давності переривається вчиненням дій, що свідчать про визнання боргу, часткове виконання зобов'язання, письмове прохання про відстрочку сплати боргу тощо.