Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
право шпори.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
244.95 Кб
Скачать

100.Фізи́чна особа.Правосуб’єктність фізичних осіб

Фізи́чнаосо́ба — у цивільномуправітермін, щовикористовується для позначеннялюдини (громадянина) як учасникаправовихвідносин. Фізична особа такожпідпорядковуєтьсяпевним нормам та правилам поведінки.

Обмеження права фізичної особи на здійсненняпідприємницькоїдіяльностівстановлюютьсяКонституцієюУкраїни та законом. Фізична особа здійснюєсвоє право на підприємницькудіяльність за умовиїїдержавноїреєстрації в порядку, встановленому законом.

Інформація про державнуреєстраціюфізичнихосіб-підприємців є відкритою. Якщо особа розпочалапідприємницькудіяльність без державноїреєстрації, уклавшивідповідні договори, вона не має права оскаржуватиці договори на тійпідставі, що вона не є підприємцем.

Фізична особа-підприємецьвідповідає по зобов'язаннях, пов'язаними з підприємницькоюдіяльністю, всімсвоїммайном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути зверненестягнення.

Фізична особа реєструєтьсяпідприємцем за місцем прописки (реєстрації).

Приватнимипідприємцями не можуть бути військовослужбовці, державніслужбовці, народнідепутати, особи, якімаютьсудимість за корисливізлочини.

Фізичні особи — суб'єктипідприємницькоїдіяльності (громадяни — підприємці) Найпростішою формою здійсненняпідприємницькоїдіяльності є форма приватного підприємництвафізичними особами, тобто без створенняпідприємствчиіншихюридичнихосіб. Ринковаекономіканадаєможливостілюдині, яка маєбажання, знання, коштиабомайно і на яку не поширюютьсязаконодавчі заборони, розпочати справу і втілити у життясвоєуявлення про ефективну, прибутковудіяльність та, як наслідок, досягтиматеріальногодобробуту.

Спеціального нормативного акта, якийвстановлювавбиправовий статус громадянина-підприємця, на сьогодні не існує.Відповідніположеннящодо права фізичної особи на зайняттяпідприємницькоюдіяльністюмістяться у гл. 13 ГК України, гл. 5 ЦК України та у відповіднихгалузевих документах, щорегулюютьвідповідний вид діяльності. 19 жовтня 2000 р. Верховна Рада Україниприйняла Закон № 2063-Ш «Про державнупідтримку малого підприємництва», ст. 1 якоговіднеслафізичнихосіб — приватнихпідприємців до суб'єктів малого підприємництва.

Правосуб’єктність фізичних осіб (індивідуальних суб’єктів правовідносин) — це передбачена нормами права здатність (можливість) бути учасниками правовідносин.

101.Право володіння чужим майном

Право володіння — це фактичний стан. Володілець, що має певну річ, вважає її своєю за правом, однак може не мати такого права. Про те, шо він не має цього права, володілець може й не знати. Але для визначення володіння це не має значення.

Для фактичного володіння характерні два елементи: об'єктивний — фактично мати річ у своєму володінні й суб'єктивний — вважати річ своєю.

Зауважимо, що володіння як юридичний факт можливе без відповідного правового титулу, тобто це безтитульне володіння. Якщо це володіння власника, воно захищається правом власності; титульне володіння (орендар, наймач) захищається відповідним договором.

Спеціального захисту потребує володіння, яке не має правового титулу. У гл. 31 ЦК України йдеться про добросовісне і недобросовісне володіння. Однак згідно зі ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших встановлених законом підставах.

Разом з тим, як відомо, таке володіння справді є правом на володіння, оскільки спирається на правовий титул. Цивільний кодекс України не роз'яснює як має захищатися добросовісний володілець (але незаконний) від посягань третіх осіб. Це означає, що в такого володільця річ може бути вилучена будь-якою особою незалежно від того, чи має вона підставу для вилучення.

Володіння може бути законним і незаконним. Законним є володіння, що спирається на титул. Фактичне володіння такого титулу не має, тому його можна вважати незаконним.

Незаконне володіння поділяється на добросовісне і недобросовісне. Добросовісним визнається володіння, коли володілець не знав і не міг знати про те, що володіє чужим майном. Розмежовуються ці володіння за суб'єктивним критерієм: знав чи не знав. Визначати характер володіння може лише суд.