89.Поняття вільних економічних зон

Особливості формування політики відкритої економіки в Україні і створення вільних економічних зон складаються виходячи з безпрецедентних умов, які виникли на перехідному етапі трансформації економічних відносин. В Україні, як і в інших державах, які виникли на території колишнього СРСР, ці процеси за багатьма параметрами значно відрізняються від процесів, які відбуваються в інших країнах, де механізми ринкових відносин є звичайними у соціально-економічному розвитку (наприклад, США, Західна Європа), або де державна політика «відкритих дверей» сприяла глибокому залученню національної економіки у процес створення вільних економічних зон (наприклад, Китай).  Разом з тим, світовий досвід функціонування таких зон свідчить про те, що до їх формування треба підходити виключно зважено, всебічно і об'єктивно оцінивши всі позитивні і негативні наслідки їх діяльності. А тому економісту, який спеціалізується в галузі підприємницької діяльності необхідно володіти певним обсягом знань у цій галузі економічної науки.  Слід також мати на увазі, що вивчення даного курсу спирається на знання студентами основ підприємницької діяльності, міжнародних економічних відносин.  Починається вивчення курсу з визначення поняття — вільна економічна зона. В економічній літературі Зустрічаються різні формулювання її сутності. Наведемо визначення, яке дали експерти ООН: це обмежені регіони, які характеризуються такими основними рисами:  ·        в них відсутнє мито (або воно фіксується на мінімальному рівні), на ввіз та вивіз устаткування, вихідних і проміжних матеріалів, а також готової продукції на експорт при максимальному спрощенні всіх процедур, обумовлених експортно-імпортними операціями;  ·        існує пільговий режим оподаткування і вільний обіг конвертуємої валюти в умовах загальної свободи міжкраїнових фінансових трансакцій;  ·        держава надає загальні гарантії від конфіскації іноземної власності і надає зареєстрованим у зоні фірмам широке коло пільг та привілеїв.  У Законі України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» наводиться таке визначення: «Спеціальна (вільна) економічна зона уявляє собою частину території України, у якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності і порядок застосування та дії законодавства України. На території спеціальної (вільної) економічної зони впроваджуються пільгові, митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних і іноземних юридичних та фізичних осіб» (Див.Додатки). Разом з тим, визначається, що статус, строк і територія спеціальної економічної зони встановлюються Верховною Радою України, шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони. 

90.Правовий режим ВЕЗ в Україні визначається, в першу чергу, Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" від 13 жовтня 1992 р.. Цей Закон визначає порядок створення та ліквідації і механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові й економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами народних депутатів, органами державної виконавчої влади та ін.

Важливе значення для активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товарів і послуг та прискорення соціально-економічного розвитку регіонів шляхом створення ВЕЗ має постанова Кабінету Міністрів України "Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні" від 14 березня 1994 р. № 167і, якою зазначену Концепцію було схвалено.

Згідно із Законом України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" в Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-пра-вових умов діяльності можуть створюватися такі ВЕЗ:

o зовнішньоторговельні зони - частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (порто-франко), вільні митні зони (зони франко) та митні склади;

o комплексні виробничі зони - частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно-фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно складальницькі операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких - розвиток імпортозамінних виробництв;

o науково-технічні зони - це ВЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів - технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково-виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

o туристично-рекреаційні зони - це ВЕЗ, які створюються у регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та історико-культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (у тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно-туристичного бізнесу;

91 Оборотоздатність об'єктів цивільних правОб'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємни­ми від фізичної чи юридичної особи. Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допус­кається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об'єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обо­роту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозво­лом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом. 1. Загальним правилом є те, що об'єкти цивільних прав можуть вільно (тобто, на розсуд володільця цивільного права) і без перешкод відчужуватися або переходити від однієї осо­ би до іншої в порядку правонаступництва. Ця властивість об'єктів цивільних прав назива­ється «оборотоздатністю». Разом із тим, з цього загального правила існують винятки: об'єкти можуть бути або пов­ністю вилучені з цивільного обороту (обігу), або обмежені у обороті. Що стосується вказівки на те, що оборотоздатність об'єктів цивільних прав залежить від того, чи є вони невід'ємними від фізичної чи юридичної особи, то її слід тлумачити в тому сенсі, що такі об'єкти не повинні бути невід'ємно належними саме певній особі (пра­во на життя тощо). Відчуження об'єкта цивільних прав полягає у його передачі іншій особі з наміром пе­редати також і права розпорядження ним. Це може бути продаж, дарування, міна тощо. Перехід об'єктів цивільних прав від однієї особи до іншої в порядку правонаступни­цтва має місце у випадку смерті фізичної особи або оголошення її померлою, а також у випадку ліквідації чи реорганізації фізичної особи. При універсальному правонаступництві до особи-правонаступника переходять усі пра­ва й обов'язки особи, від якої вони переходять. Таке правонаступництво має місце у ви­падку спадкування, реорганізації юридичної особи (за винятком перетворення однієї юри­дичної особи в іншу). При сингулярному правонаступництві до особи-правонаступника переходять тільки права або обов'язки від іншої особи (поступка прав, переведення боргу, заповідальний відказ тощо). 2. Частина 2 коментованої статті визначає засади визнання об'єктів необоротоздатними або такими, оборотоздатність яких обмежена. Вилученими з цивільного обороту вважаються об'єкти, які не можуть бути предметом правочинів або іншим способом переходити від однієї особи до іншої в межах цивільно-правових відносин. Такі об'єкти мають бути прямо вказані саме у законі, а не у підзакон-ному акті тощо. Так, Закон України «Про охорону навколишнього природного середови­ща» до об'єктів, вилучених з обороту, відносить особливо охоронювані природні терито­рії — державні природні заповідники, державні природні заказники, національні природ­ні парки тощо.