
- •Поняття та структура цивільного законодавства
- •2.Д ії цивільного законодавства у часі , просторі та за колом осіб
- •3. Поняття аналогії закону та права
- •5. Метод цивільно правового регулювання
- •6. Принципи цивільного права
- •7. Функції цивільного права
- •8. Система цивільного права
- •9. Поняття цивільних правовідносин
- •10. Особливості цивільних правовідносин
- •11.Елементи цивільних правовідносин
- •12. Поняття юридичного факту у цивільному праві та юридичний склад
- •13.Поняття здыснення цив. Прав та обовязкыв
- •14. Способи і межі здіснення цивільних прав
- •15. Поняття цивільно-правової відповідальності
- •16.Форми і види цивільної правової відповідальності
- •17 Склад правопорушення та умови цивільно-правової відповідальності
- •18 Обекти цивільних прав
- •19 Речі як об'єкти цивільнихправ, їх класифікація. Майно.
- •20 Гроші валютні цінності та цінні папери як об'єкти цивільних прав
- •22 Поняття дієздатності і правоздатності фізичної особи
- •23. Місце проживання фіз.. Особи.
- •Ім'я фізичної особи
- •24 Повна часткова й неповна дієздатність
- •25 Обмеження і відновлення цивільної дієздатності
- •Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові угоди.
- •26 Визнання фізичної особи недієздатною і відновлення дієздатності
- •27 Визнання фізичної особи безвісно відсутньою
- •28 Визнання фізичної особи померлою
- •29 Опіка і піклування
- •31 Види юридичних осіб
- •30 Поняття фізичної особи
- •32. Правозд. Та дієздат. Юридичної особи.
- •33. Державна реєстрація юридичних осіб
- •34. Філії та представництва юридичної особи.
- •35. Порядок припинення діяльності юридичної особи.
- •36. Поняття правочину.
- •37. Види правочину.
- •38. Умови дійсності правочинів
- •39. Державна реєстрація правочинів
- •40. Правові наслідки недодержання сторонами вимог закону при вчиненні правочину.
- •41. Наслідки Недійсності правочину
- •42. Поняття представництва.
- •46. Припинення представництва.
- •48.Види цивільно-правових строків і термінів
- •49.Поняття сутність та значення позовної давності
- •50.Вимоги на які позовна давність не поширюється.
- •51.Види позовної давності
- •52.Цінні папери як об*єкт цивільного права.
- •53.Поняття права власності.
- •54.Способи набуття і припинення права власності.
- •55.Право приватної власності юридичних осіб.
- •57.Право спільної власності.
- •58.Засоби цивільно-правового захисту права власності
- •59.Загальні положення про спадкування.
- •60.Спадкування за заповітом.
- •61.Спадкування за законом.
- •47.Поняття та значення строків(термінів) у цивільному праві
- •56.Право державної власності.
- •62. Здійснення права на спадкування.
- •63. Оформлення права на спадщину
- •64. Поняття та зміст спадкового договору.
- •2. Сторони спадкового договору
- •65. Загальні поняьья про забовьязання.
- •67. Субєкти забовязань.
- •68. Виконання забовьязань.
- •69. Способи забезпечення належного виконання забовьязань.
- •70. Поняття та предмет господарського права.
- •71. Поняття господарських правовідносин.
- •72. Ознаки та види Господарських правовідносин.
- •73. Методи Господарського права.
- •74. Поняття Субьекта господарського права.
- •75. Види суб’єктів господарського права.
- •78. Поняття та зміст підприємництва
- •79.Поняття господарського договору
- •81.Правова основа господарських договорів
- •82.Класифікація ція госп. Договорів
- •88.Поняттята правовий режим іноз. Інвестицій
- •89.Поняття вільних економічних зон
- •92 Суб'єктивиконаннязобов'язань, замінуосіб у зобов'язанні,зобов'язаннятретійособі.
- •93 Об єктиАвторського права
- •94 Поняття права інтелектуальноївласності
- •95. Командитне товариство
- •96 Організаційно - правові форми підприємств
- •97.Товариство з обмеженою відповідальністю, Товариство з додатковою відповідальністю
- •98.По́вне товари́ство
- •99.Поняття та юридичний статус акціонерного товариства
- •100.Фізи́чна особа.Правосуб’єктність фізичних осіб
- •101.Право володіння чужим майном
- •102.Речовинно правові способи захисту права власності
- •103.Зупинення та переривання перебігу строку позовної давності
- •104.Поняття і види особистих немайнових прав.
- •105.Створення та державна реєстрація юридичної особи
- •106. Право обмеженого користування чужими речами
40. Правові наслідки недодержання сторонами вимог закону при вчиненні правочину.
Стаття 215. Недійсність правочину
1. Підставою недійсності правочину є недодержання вимог.
2. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
3. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
41. Наслідки Недійсності правочину
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК (Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених ЦК, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Правові наслідки недійсності правочину
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.
Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Момент недійсності правочину
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
42. Поняття представництва.
У найзагальнішому вигляді представництвом є використання правосуб'єктності одних осіб для реалізації прав і обов'язків та захисту прав інших осіб. За допомогою представництва створюються додаткові можливості дчя здійснення прав і виконання обов'язків учасниками цивільних правовідносин, забезпечується більш повний захист їх суб'єктивних прав, підвищується ефективність налагодження економічних зв'язків між суб'єктами права. Більшість цивілістів розглядають представництво як правове відношення, в силу якого правомірні юридичні дії, здійснені представником від імені того, кого представляють, безпосередньо створюють, змінюють або припиняють для останнього цивільні права і обов'язки . Така позиція знайшла підтримку й у ЦК. Згідно зі ст 237 ЦК представництво — це правове відношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана за повноваженнями вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє. Варто, однак, уточнити, що представництво — це не одне правове відношення, а система, що включає правовідносини двох видів: внутрішні і зовнішні. Внутрішні відносини представництва, що складаються між особою, яку представляють, і представником: 1) спрямовані на упорядкування правових зв'язків між особою, яку представляють, і третьою особою, тобто мають організаційний характер; 2) мають щодо цих зв'язків допоміжний характер; 3) виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії (представника), а з метою здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, яку представляють. Зовнішні відносини представництва, у свою чергу, мають 2 різновиди: 1) відносини між представником і третіми особами, які мають інформаційний характер (представник повідомляє третю особу про те, що він має повноваження діяти від імені особи, яку представляє, і про намір укласти договір в інтересах цієї особи; 2) відносини між особою, яку представляють, і третіми особами. Встановлення останніх є результатом дій представника. Внугрішні і зовнішні відносини представництва взаємопов'язані. Це й зумовлює те, що правочин. вчинений представником, безпосередньо створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє (ст. 239 ЦК). Власне у цьому полягає суть зовнішніх відносин представництва як правового зв'язку, підставою виникнення якого є вчинення правочину представником: цивільні права і обов'язки у особи, котру представляють, виникають автоматично і не потребують вчинення нею додаткових дій на підтвердження того, шо вона приймає наслідки правочину, вчиненого представником. У цій системі правовідносин найважливішим елементом є внутрішні правовідносини, оскільки саме в них відображається специфіка представництва. Для того, щоб дії представника створили юридичні права і обов'язки для особи, яку представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження, котрими визначається зміст і межі дій, які представник може вчиняти від імені особи, котру він представляє. За своєю суттю повноваження — це немайнове цивільне право, основним елементом якого є право на аласні позитивні дії. Проте як і кожне суб'єктивне право, повноваження включає не лише право на власні позитивні дії, але й можливість вимоги певної поведінки від інших осіб. Це — право вимагати від особи, яку представляють, прийняття на себе юридичних наслідків дій, що здійснені в межах повноваження.
43. Підстави виникнення представництв. Підставами виникнення представництва є юридичні факти, коло яких визначено в законі. повноваження представника можуть ґрунтуватися на довіреності, адміністративному акті та законі. Обсяг та характер повнова-жень представника залежать від тих юридичних фактів, з яких виникає представництво. Розрізняють такі види представництва: 1) представництво, яке ґрунтується на договорі; 2) представництво, яке ґрунтується на законі; 3) представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті. Договірне, або добровільне представництво виникає за во-лею особи, яку представляють і яка визначає особу представ-ника. Особа, яку представляють, самостійно визначає повно-важення представника шляхом видачі довіреності або шляхом укладення договору. Таким договором звичайно є договір до-ручення, за яким одна сторона (повірений) зобов'язується виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст. 386 ЦК України). Різновидом добровільного є комерційне представництво. Відповідно до ст. 232 проекту ЦК України комерційним пред-ставником є особа, яка постійно та самостійно виступає представником від імені підприємців при укладенні ними до-говорів у сфері підприємницької діяльності. Головна особливість комерційного представництва поля-гає в тому, що за згодою сторін та у випадках, передбачених законом допускається одночасне комерційне представництво різних сторін правочину. Повноваження комерційного пред-ставника може бути підтверджене письмовою угодою між ним та особою, яку представляють, або довіреністю. Представництво, яке виникає на підставі закону та адмі-ністративного акта є обов'язковим, оскільки воно встановлю-ється незалежно від волі особи, яку представляють.
Коли відносини представництва виникають за прямою вказівкою закону, цей вид представництва називають закон-ним. Так, законними представниками неповнолітніх дітей виступають батьки, усиновителі та опікуни (статті 14 і 16 ЦК України; ст. 144 КпШС України). Особливістю цього виду представництва є те, що особа, яку представляють, не бере участі у призначенні представника, а повноваження пред-ставника безпосередньо визначаються законом. Представництво, при якому повноваження представника виникають із адміністративного розпорядження особи, яку представляють або із акта органу юридичної особи, являє со-бою представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті. Таке представництво виникає, наприклад, внаслідок ви-дання органом юридичної особи наказу про призначення працівника на посаду, пов'язану із здійсненням представ-ницьких функцій, зокрема з укладенням угод.
44. Довіреність
Довіреністю визна-ється письмове уповноваження, яке видає одна особа іншій особі для представництва перед третіми особами (ст. 64 ЦК України). За своєю юридичною природою довіреність являє собою односторонню угоду, яка визначає повноваження представника. Тому її видача не вимагає згоди представника, а прий-няття довіреності або відмова від неї є правом представника Довіреність адресована третім особам та засвідчує повнова-ження представника перед третіми особами. Зміст довіреності визначається межами правоздатності особи, яку представля-ють. За загальним правилом, довіреність може видаватися тільки дієздатними громадянами. Неповнолітні громадяни можуть самостійно видавати довіреності в обсязі тих прав, як: вони можуть здійснювати самостійно. Довіреність юридичній особі може бути видана тільки на укладення угод, що не суперечать її статутові (положенню) або загальному положенню про організації даного виду. Оскільки довіреність є односторонньою цивільноправовою угодою, вона має відповідати загальним умовам дійснос-ті, яким повинні задовольняти цивільно-правові угоди. Разом з тим закон встановлює ряд особливих вимог щодо довіре-ності. Довіреність має бути укладена тільки в письмовій фор-мі. Довіреність є завжди строковою угодою. У довіреності обов'язково має бути зазначена особа, якій вона видана. За змістом та обсягом повноважень, що їх отримує пред-ставник, розрізняють три види довіреностей: генеральні (за-гальні), спеціальні та разові. Генеральна довіреність видається на вчинення широкого кола угод та юридичних дій (наприклад, генеральною є дові-реність, яка видається керівникові філії юридичної особи). Спеціальна довіреність видається представникові на здійс-нення багатьох однорідних юридичних дій. До спеціальних можна віднести довіреність на представництво у суді, довіре-ність, яка видається експедиторові на отримання вантажів від залізниці. Разова довіреність видається для вчинення однієї конкрет-ної угоди або іншої юридичної дії (наприклад, довіреність на отримання зарплати, на підписання певного договору).