6. Геродот про походження та етногеографію Великої Скіфії.(гусар марія)

Античні письменники, і насамперед грецький історик Геродот, залишили опис земель і складу населення Скіфії.

Сучасники сприймали Скіфію як країну з чіткими географічними кордонами, на територію якої поширювалася влада скіфів. Відповідно до цього скіфськими називалися земля, ріки, що протікали по ній, та племена, які жили в межах цієї території, незалежно від того, чи вони були справді скіфськими, чи тільки залежними від них.

Уздовж морського узбережжя Скіфія займала простір від Танаїсу (Дону) до Істру (Дунаю) і приблизно таку ж протяжність (600—700 км) мала в глиб країни. Найважливішою рікою Скіфії був Борисфен (Дніпро). На захід від нього через землі Скіфії протікали Гіпаніс (Південний Буг), Тірас (Дністер); Істр був межею, що відокремлювала Скіфію від Фракії. Через скіфську територію текли п'ять лівобережних приток Істру: Пората, Тіарант, Арар, Напаріс і Ордесс, з яких на сучасній карті розпізнають ріки Прут, Серет і Арджеш.

Найважче виявилось ототожнити ріки на схід від Борисфену. Місцезнаходження таких рік, як Пантікап, Гіпакир і Геррос, точно не встановлено. Танаїс, що служив східним кордоном, який відокремлював скіфську землю від савроматів, був, без сумніву, Дон; Сіргіс, притоку Танаїсу ототожнюють з Сіверським Дінцем. Не маючи чіткого уявлення про витоки і течії рік, Геродот вважав, що всі вони беруть початок з великих озер і течуть з півночі на південь.

Згідно зі своїми географічними уявленнями Геродот дає таку загальну картину розселення племен в Скіфії та за її межами. У пониззі Бугу, безпосередньо на північ від Ольвії, жили калліпіди («прекраснокінні») яких називали також елліно-скіфами. На північ від них, вздовж Бугу, в місці найбільшого зближення його з Дністром, жили алазони. Ще далі на північ територію між Бугом і Дністром заселяли скіфи-орачі; межею їх з землею алазонів була одна з лівобережних приток Бугу, що називалась Ексампей — в перекладі означає «Святі шляхи». Вода цього джерела була гіркою і непридатною для вживання. На сучасній карті місцевість і гірке джерело Ексампей ототожнюються з р. Синюхою. Калліпіди, алазони й скіфи-орачі займалися землеробством. Причому скіфи-орачі вирощували хліб на продаж: вивозили його лишки в грецькі колонії, переважно в Ольвію.

З опису західних і північно-західних земель Скіфії видно, що в межах її території жили племена Правобережного Лісостепу, нащадки чорнолісців, які ввійшли до складу Скіфії під назвою скіфів-орачів. Алазонів, найвірогідніше, можна зіставляти з групою фракійських племен, що розселилися між Південним Бугом і Дністром і на захід від нього — на сучасній території Молдови. На користь цього припущення говорить і те, що на цій широті не було іншого народу з осілою, землеробською культурою. Що ж до калліпідів, то цей землеробський народ зі змішаною елліно-скіфською культурою добре локалізується в Нижньому Побужжі, на північ від Ольвії, між Південним Бугом і Тілігулом.

Степова зона на захід і схід від Дніпра була ареною панування кочових племен. Серед них Геродот називає скіфів-кочовиків і царських скіфів. Останні займали район лівобережних степів до Азовського моря і Дону, а також Степовий Крим. Скіфам-кочовикам належала більш західна частина степів. Археологічно виділити ознаки, які б дали можливість відрізнити культуру царських скіфів від скіфів-кочовиків, неможливо.

На схід від Дніпра, за Геродотом, проживав ще один народ — скіфи-землероби, сама назва яких говорить про спосіб їхнього господарського життя. Існує припущення, що скіфи-землероби жили в прибережній частині степової течії Дніпра, на обох його берегах. Однак широкими археологічними дослідженнями, проведеними на цій території, жодних слідів землеробського населення VI—V ст. до н. е. тут не виявлено, а тому скіфами-землеробами можна вважати осілі племена Лівобережного Лісостепу, пов'язані культурою, походженням й етнічною належністю зі степовим скіфським світом.

Таким чином, у межі Скіфії, крім іраномовних племен, до яких належали царські скіфи, скіфи-кочовики і скіфи-землероби, ввійшла також група змішаного греко-скіфського населення з околиць Ольвії, частина фракійських (найімовірніше — гетських) племен між Дністром і Дунаєм та частина давньослов'янських племен Лісостепового Правобережжя.

Скіфія була оточена багатьма народами, культурна й етнічна належність яких в основних рисах з'ясована. На південь від Дунаю жили фракійські племена. Одне з них — агафірси — розселилося на Мароші в Трансільванії і вважалося західним сусідом Скіфії. Межі північно-західної окраїни Скіфії доходили до території лужицьких племен, які жили в Польщі, а також групи племен пізньої висоцької культури. На півночі скіфи-орачі межували з неврами, що населяли басейн Прип'яті та землі сучасної Південної Білорусії, де жили племена милоградської культури, пов'язані з групою балтомовних народів. Далі на схід за неврами Геродот згадує андрофагів — кочове плем'я, що відзначалося найбільш дикою вдачею. Територія і культурна належність його лишаються нез'ясованими. Сусідами скіфів у Лівобережному Поліссі були меланхлени, близькі до скіфів звичаями й способом життя. В цьому народі, найімовірніше, можна вбачати племена юхнівської культури басейну Десни і Середнього Сейму.

За Доном, на схід від Скіфії, аж до Уралу, жили споріднені зі скіфами іраномовні племена савроматів. Таманський півострів і Прикубання населяли сіндо-меотські племена, що належали до народів іберо-кавказької групи, і, нарешті, в Гірському Криму жили таври, які походили від племен Західного Кавказу.

У полі зору Геродота перебували також народи, що жили на схід від скіфської землі, з якими скіфи підтримували торговельні зв'язки. Торговельний шлях скіфів і грецьких купців пролягав через землі савроматів, що простягалися на 15 днів дороги на північ від Азовського моря. За володінням савроматів починалися землі будинів, багатолюдного стародавнього народу, територію якого, на відміну від Степової Савроматії, вкривали ліси. На землі будинів жив народ гелонів, що переселився в їхні володіння. Далі на північний схід лежали землі племен фіссагетів та іїрків, якихось «інших скіфів» і, нарешті, аргіпеїв, що жили в передгір'ях Уралу.

З числа цих народів з історією Скіфії найтісніше були пов'язані будини та гелони, які, хоч безпосередньо зі Скіфією і не межували, але, примикаючи до її північно-східної окраїни, підтримували з нею тісні політичні й культурні зв'язки. Територія розселення цих племен знаходилася, мабуть, у Верхньому Подонні (тут на околицях Воронежа виявлено пам'ятки великої групи племен, культура яких була тісно пов'язана зі скіфською і савроматською).