5. Причини та особливості грецької цивілізації Північного Причорномор’я. Географічне розташування та політичний устрій полісів.(маша тишківська)

Головною причиною давньогрецької колонізації була переважно примусова еміграція частини вільного населення з рабовласницьких полісів самої Греції. Найбільше переселялося сюди греків з Мілета та інших малоазійських грецьких міст. Пізніше відбувалося переселення з деяких острівних міст та зметрополії, зокрема з Афін. Північне Причорномор'я вабило греків своїми хлібними, рибними та іншими багатствами. В розвитку торгівлі була зацікавлена також місцева знать, яка одержувала предмети розкоші, зброю, вино, оливкову олію, тканини, розписну кераміку та інше.

Першими мореплавцями Чорного моря були стародавні критяни. 1975 року біля Каліакри (Болгарія) на археологічних розкопах знайшли кам'яний якіркритського корабля, датований XVI століттям до н. е.^[1]

Найдавнішим на території України було грецьке поселення на острові Березань, засноване в VII столітті до н. е. Найбільшими грецькими колоніями в Причорномор'ї були Тіра (на місці сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія (біля села Парутиного, на правому березі Бузького лиману), Керкінітида(на місці сучасної Євпаторії), Херсонес (на території сучасного Севастополя), Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі). Виникнувши як колонії грецьких міст-метрополій, античні міста невдовзі стали самостійними рабовласницькими містами-державами. Ольвія, Тіра, Херсонес і деякі інші впродовж свого існування були самоврядними містами — полісами. Міста, засновані на узбережжі Керченської протоки, в V ст. до н. е. ввійшли до складу Боспорського царства, яке утворилось 480 р. до н. е.

З початку III ст. н. е. через кризу рабовласницького ладу почався занепад античних міст, а навала гунів (IV ст.) призвела до їхньої загибелі. Проте деякі грецькі міста продовжили своє існування, зокрема Херсонес (Корсунь руських літописів) остаточно був зруйнований 1399 року, а Білгород-Дністровський ЮНЕСКО віднесло до 10 найдавніших міст світу з безперервним існуванням.

Утворений в останній чверті V ст. до н.е. на скелястих берегах Гераклейського півострова, біля сучасного Севастополя, Херсонес — єдина дорійська колонія у Північному Причорномор’ї, заснована переселенцями з південно-причорноморського поліса Гераклеї Понтійської. Назва “Херсонес” перекладається як “півострів”, що відображає його географічне розташування. Є археологічні свідчення, що життя на території Херсонеса почалось значно раніше. Однак враховуючи, що причини появи тут раннього поселення і його характер ще не зовсім зрозумілі, дослідники визначають дату заснування дорійського Херсонесу 422/421 р. до н.е. і з цього часу розглядають його соціально-економічний розвиток.

На відміну від колоній Нижнього Подністров’я, Нижнього Побужжя і Європейського Боспору в Херсонесі відразу почалось кам’яне будівництво і вже в кінці V — на початку IV ст. до н.е. територію раннього Херсонеса було обнесено захисною стіною, де разом із житловими будовами зводились перші храми.

Процес становлення поліса як певного соціально-політичного організму в Херсонесі завершився близько 390–380 р., коли почалось карбування власної монети. З самого початку існування Херсонеса в місті фіксуються демократичні засади міського самоврядування.

Економічний розвиток, зростання кількості населення, обмеженість власних земельних ресурсів спонукали Херсонес шукати вільні родючі землі, значні масиви якої розташовувались в Північно-Західному Криму, де в цей час вже існувало декілька грецьких поселень, найвизначнішими з яких були Керкінітіда і Калос-Лімен.

Проникнення херсонеситів в Північно-Західний Крим почалось із заснування укріпленого поселення біля сучасного санаторію „Чайка”, неподалік від Євпаторії. З таких поселень відбувалось освоєння нових земель і розповсюджувались товари з Херсонесу і Гераклеї Понтійської, що, врешті, призвело до включення Керкінітіди і Калос-Лімена до складу Херсонеської держави.

Час заснування Керкінітіди, за свідченням Гекатея, — друга половина VI ст. до н.е., але матеріалів, які б датувались раніше ніж V ст. до н.е., на городищі не виявлено. Невідомо, вихідцями з якого полісу було засновано цю колонію, нічого не можна сказати і за її ранню політичну історію. Результати ж археологічних досліджень свідчать, що до середини IV ст. до н.е. Керкінітіда була невеликим, близько 8 га, самостійним полісом, сільськогосподарська хора якого розташовувалась в найближчих околицях міста. Про самостійність Керкінітіди свідчить власна монета у вигляді наконечників стріл, на зразок монет-стрілок у Нижньому Побужжі архаїчної доби, які почали випускатись з першої третини V ст. до н.е. В середині — другій половині IV ст. до н.е. Керкінітіду було включено до складу херсонеського поліса.

З самого початку забудова Керкінітіди мала регулярне планування і була оточена захисними стінами з квадратними наріжними баштами. Після приєднання до Херсонесу будівництво розширюється і місто набуває типових херсонеських рис в зовнішньому вигляді і культурі.

Калос-Лімен (Прекрасна гавань) та її округа розташовані в Чорноморській бухті, на північно-західному узбережжі Тарханкутського півострова. Площа городища невелика — 4 га і кількість населення, відповідно, була незначна, навколо городища виявлені сліди розмежування землі на 40–60 ділянок, що мусило відповідати числу родин в громаді міста, між якими було поділено землю. Історична доля Прекрасної Гавані склалась так само, як і Керкінітіди. Ранній матеріал з городища відноситься до IV ст. до н.е. і наступна його історія повторює історію Керкінітіди.

Протягом останньої третини IV — початку ІІІ ст. до н.е. в Північно-Західному Криму виникають нові грецькі городища та поселення, триває процес освоєння значних сільськогосподарських територій. Як і раніше, під егідою Херсонеса спочатку виникають укріплені пункти (в районі сучасних селищ Беляус, Панське, Маслини), а потім освоюється навколишня територія.

Таким чином, протягом VI ст. до н.е. Північне Причорномор’я було остаточно освоєно грецькими переселенцями. В процесі колонізації можна виділити перший (підготовчий) етап, коли греки з’явились у Нижньому Побужжі, а можливо й у Нижньому Подністров’ї (середина VІІ ст. до н.е.), потім період утворення більшості грецьких полісів протягом VI ст. до н.е. в Нижньому Подністров’ї, Нижньому Побужжі і у Північно-Східному Криму. Останній етап — освоєння греками Південно-Західного Криму в кінці V ст. до н.е., заснування Херсонесу і утворення херсонеської держави.

Головну роль в колонізації Північного Причорномор’я відіграв Мілет, лише Херсонес був заснований вихідцями з дорійської колонії Гераклеї Понтійської. В процесі колонізації окремих регіонів можна виділити як типові, так і оригінальні, притаманні лише даному полісу, риси. Вони проявились в специфіці освоєння навколишніх земель, містобудівництві, соціально-політичному устрої, виборі божеств-покровителів міста і культів та економічному житті.

 Для переважної більшості народів того часу притаманна була концентрація влади в одних руках. Цар одержував "карт-бланш" "від богів" і мав необмежені повноваження. Однак елліни цю традицію переінакшили – звівши нанівець владу правителя, вони перейшли до демократії, а безневинні раніше слова "деспот" або "тиран" стали тепер лайкою. З VІІ ст. до н. е. кожний поліс засновувався на кшталт вільного міста-держави, а його правителі (наприклад в Ольвії – колегія архонтів із п'яти чоловік) одержували владу шляхом загального голосування на народних зборах, де будь-який громадянин (жінки й раби, зрозуміло, відпочивають) мав можливість вільно висловити свою думку. Ці збори були законодавчим органом держави, як і постійно діюча, обрана громадянами, рада. Державні декрети зазвичай починалися так: "Рада й Народ ухвалили...". Знатність роду претендента на владу, його багатство, звичайно, цінувалися, однак набагато менше, ніж, скажімо, в Римі – у греків на перший план висувалися організаторські здібності. І поки скіфи палили степ перед Дарієм, прикарпатські агафірси милувалися золотими прикрасами і спільно злягалися з жінками, а неври "рятувалися від змій", емігранти з Еллади будували на землях Північного Причорномор'я демократію, підґрунтям якої була згода демосу підкоритися обраному правителеві. Демократія – одне з найбільш значущих явищ, привнесених стародавніми греками як у світову історію, так і на землі, що нині є Україною. У греків ніколи не було ні всевладних царів, ні пишних дворів. Їхня свобода вибору, свобода слова, рівність, гуманізм, мораль, етика заганяли в глухий кут не одне покоління чужоземців. Участь грецьких громадян у політичних подіях свого міста-держави була в ті часи просто неймовірною. Інші народи ніяк не могли второпати (та й, власне, дотепер не можуть): як це, правитель – контрольований? Як це, він не може самостійно приймати рішення? Зобов'язаний дотримуватися якихось етичних принципів? Правил поведінки? Виправдовуватися перед суспільством? Ну, знаєте... Це те саме, що віддати керування кораблем матросам!

Грекам на подібні аргументи було "начхати". Однак, незважаючи на демократію, вони не створили ні спільної конституції, ні спільної збірки законів – кожний поліс мав свої власні закони. Писані правила доповнювалися неписаними, судді ухвалювали вирок "не по праву, а по розуму", відповідно своєму внутрішньому відчуттю справедливості. Це відчуття базувалося на тому, що коли богам завгодно, щоб у світі існували бідні й багаті, повелителі й раби, чоловіки й жінки, то й нема чого всіх міряти на одну мірку – загальна рівність перед законом є ілюзією шкідливою й утопічною. У цілому, юриспруденція, й взагалі "влада", в пошані серед греків не була. Греки зневажали і своїх, так би мовити, поліцейських й усіляко з них насміхалися. Вони сприймали цю професію як не гідну громадянина – дану функцію виконували скіфи або раби.

Не до вподоби їм були і приватні підприємці, найматися до яких вони  вважали ганебним – громадяни охоче працювали на державу або у власній майстерні, але до багатого власника не бажали йти навіть на посаду управителя.