Короткі відомості[ред. • ред. Код]

Згідно з домовленостями між Російською імперією та Японією встановлювались «постійний мир і щира дружба». У володіннях обох держав російські та японські піддані повинні були користуватись заступництвом і захистом як у відношенні особистої безпеки, так і недоторканості їх власності. Кордон між двома країнами встановлювалась по протоці де Фріза між островами Ітуруп (Еторофу) та Уруп, причому перший відходив до Японії, а останній та інші Курильські острови на північ складали володіння Росії, тим самим підтвердивши фактичний стан, який склався у регіоні на сер. ⅩⅨ ст. Намагаючись встановити добросусідські відносини з Японією, Росія погодилась визнати острів Сахалін «нерозділеним між Росією і Японією, як було до того часу».

Для російських суден японським урядом були відкриті порти Сімода, Хакодате і Наґасакі; в перших двох дозволялась взаємна торгівля, і в одному з них з 1856 р. могло бути відкрите російське консульство. Російським підданим був наданий «режим найбільшого сприяння». Як росіяни в Японії, так і японці в Росії підлягали суду за скоєні злочини «не інакше, як за законами своєї країни».

Пояснюючі статті, додані до договору, регламентували умови життя і торгівлі росіян в відкритих для них портах. 12 (24) грудня 1857 р. в Наґасакі був підписаний додатковий трактат, який регулював практичні питання торгівлі, в якому Росія зобов'язалась, зокрема, поважати японські води як нейтральні і утримуватись від нападу на ворожі судна, які знаходяться в японських портах.

г) Сімодського американсько-японського договору (квітень 1857 р.);

д) Едоського американсько-японського договору (липень, 1858 р.).

Едоський договір (яп. 日露修好通商条約, にちろしゅうこうつうしょうじょうやく) — японсько-російський договір «про дружбу і торгівлю». Підписаний 19 серпня 1858 року Іноуе Наосуке та Євфімієм Путятіним в місті Едо. Один із нерівноправних договорів Японії із західними державами. Підтверджував Сімодський трактат 1855 року і скасувував пояснювальний і додатковий трактати 1857 року. Набув чинності 1 липня 1859 року.

Короткі відомості[ред. • ред. Код]

Згідно з договором сторони домовились обмінятися постійними дипломатичними представниками і генеральними консулами; у відкритих для російської торгівлі портах засновувались російські консульства. Окрім відкритих раніше портів Хакодате і Наґасакі, японський уряд замість порту Сімода відкривав для росіян порти Канаґава та Хьоґо і зобов'язувався відкрити з 1860 року ще один зручний порт на західному березі острова Хонсю. Російським підданим дозволялось жити в окремих портах, орендувати землю, купляти, орендувати чи будувати на цих землях будівлі; проживати з метою торгівлі в Едо (з 1862) і Осаки (з 1863 року)

Торгівля між росіянами і японцями повинна була проводитись вільно, без втручання влади обох держав. Врегулювання конфліктів між підданими сторін покладалося на російських консулів спільно з представниками місцевої влади; винні карались за законами своєї країни. Підданим обох держав на території на території іншої сторони був наданий «режим найбільшого сприяння».

Договір був чинним до 1895 року до нього додавались правила торгівлі росіян в Японії і митний тариф. 23 грудня 1867 року в Едо була підписана конвенція, яка скасувала майже всі обмеження в російсько-японській торгівлі. До неї був доданий новий тариф. Японські піддані отримали право прямої торгівлі в Росії

3. Політика Західних держав щодо Китаю в сер. ХІХ ст. за матеріалами міжнародних договорів.

а) аналіз положень Нанкінського англо-китайського договору (серпень, 1842 р.);

б) аналіз положень Тяньцзіньських /російсько-китайського та англо-китайського договорів (червень, 1858 р.) та Пекінських російсько-китайських договорів (листопад 1860 р.; квітень, 1869 р.,)

4. Перетворення Японії на регіонального лідера (70-ті – 90-ті рр. ХІХ ст.):

5. Еволюція цілей та "інтересів" західних держав (Великої Британії, Франції, Росії, США, Німеччини) на Далекому Сході протягом другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Зовнішньополітичні наслідки повстання іхетуанів в Китаї.