5. Методологія й методи роботи в співтоваристві

Робота в співтоваристві виникла й продовжує розвиватися в більш широких межах різноманітних і конкуруючих політичних сценаріїв. Незважаючи на різноманітні теоретичні точки зору, усі соціальні працівники повинні володіти загальним набором знань, умінь і методів роботи в товаристві, які визначають три головних рівні роботи:

• базова, або робота за місцем проживання (робота з окремими людьми, сім'ями і групами у співтоваристві за місцем проживання); робота місцевих агентств або між агентствами;

• регіональна або національна робота з планування співтовариства (наприклад, розробка проблем економічного розвитку, планування і навколишнього середовища, які виходять за край місцевих меж).

Завдання (знання) працівника співтовариства полягають у:

• здійсненні контактів з індивідами, групами й організаціями;

• розвитку профілю співтовариства, оцінці ресурсів і потреб співтовариства;

• розробці стратегічного аналізу й плануванні цілей, завдань і пріоритетів;

• підтримці заснування груп;

• підтримці роботи й ефективного розвитку груп;

• продуктивній роботі з конфліктом усередині й між групами й організаціями;

• співробітництві й проведенні переговорів з іншими агентствами й професіями;

• ефективному втручанні у вироблення й проведення політики, у тому числі налагодження контактів з місцевими політиками;

• усному й письмовому зв'язку з індивідами, групами й організаціями;

• роботі з конкретними людьми, включаючи консультування;

• керуванні ресурсами, включаючи штатний розклад і бюджет;

• підтримці груп і організацій, в отриманні ресурсів;

• контролі й оцінці прогресу, а також найбільш ефективного використання ресурсів;

• відрахуванні з груп або забезпеченні ефективного припинення діяльності груп;

• розробці, контролі й оцінці стратегій рівних можливостей.

До ключових умінь (навичок) працівника співтовариства відносять:

• зайнятість;

• оцінку, включаючи оцінку потреб;

• дослідження;

• групову роботу;

• ведення переговорів;

• спілкування;

• консультування;

• менеджмент, включаючи менеджмент часу й фінансів;

• вишукування ресурсів;

• ведення записів і звітностей;

• контроль і оцінку результатів.

7. Методологія й методи кризового втручання

Саме поняття “криза” неоднозначне й дотепер не визначене.

В аспектах методології соціальної роботи доцільно під цим розуміти й мати на увазі такі тлумачення:

• ризикована подія (стрес) і наступна реакція на цю подію;

• період дисбалансу, що пересилює гомеостатичні механізми людини;

• час для прийняття рішення в небезпечній ситуації і її можливість.

Кризове втручання є одним з найбільш необхідних методів соціальної роботи, які застосовуються скрізь.

Базою сучасної служби кризового втручання є чотири її важливі складові: здорові етичні основи, відповідні концептуальні і (або) теоретичні побудови, достатній рівень самопізнання серед професіоналів, набір умінь і навичок.

Здорові етичні основи. Етичні основи кризового втручання потребують дії, у якій чітко виражені етично здорові установки, і передбачають таке:

• систему цінностей, яка рішуче протистоїть дискримінації у всіх її видах і проявах (за ознакою раси, релігії, статі, віку, сексуальної орієнтації, інвалідності тощо);

• знань і досвіду. Наприклад, украй неетично доручати тільки що підготовленому, неперевіреному соціальному працівникові одному розбиратися зі складним випадком соціального здоров'я;

• обґрунтованого використання влади й контролю від імені клієнтів: це може бути необхідним як для відстоювання прав клієнтів, так і навпаки – для примусу учасників кризи поступитися в тому, що вони сприймають як свої права;

• адекватних ресурсів, а також постійної переоцінки тими, хто працює з кризами, існуючих ресурсів з метою переконатися, що вони продовжують залишатися адекватними (наприклад, неетично в обов'язковому порядку віддаляти дитину від сім'ї через ті або інші причини, якщо органи влади не мають задовільного альтернативного відходу й захисту, які вони можуть запропонувати дитині, щоб гарантувати можливість успіху втручання).

Концептуальні і (або) теоретичні побудови.

Життєво важливо для професіоналів у галузі кризового втручання мати значну ефективну теоретичну базу, що лежить в основі їхнього методу. Концептуальні теоретичні побудови повинні бути надзвичайно гнучкими, альтернативними, які полегшують розуміння чинників, що впливають на кризу й підтримують її. Теорія кризи повинна дозволяти працівнику передбачати напрямок і кінець процесу кризи, а також результат спроби втручання працівника.

Самопізнання

Для соціального працівника дуже важливо бути інформованим про головні джерела кризових ситуацій. Такими можуть бути найрізноманітніші й несподівані джерела. Необхідно також знати, чому виникають ті або інші стресові ситуації і що головне – у можливості їх уникнути. Існують концептуальні системи й методи, що дозволяють працівнику не тільки розуміти й бути інформованим у головних джерелах кризової ситуації, але й самим уникати можливостей впливу на них останніх. Тому соціальний працівник постійно повинен досліджувати себе щодо власної уразливості під впливом певних рис кризових ситуацій. Більш серйозні, стресові ситуації можуть виникати через певні установки самого працівника.

Уміння й навички

Усі фази кризового втручання містять певні труднощі й потребують вирішення конкретних серйозних завдань. Подолання цих труднощів і завдань робить необхідним набір умінь і навичок, більшість яких є стандартними засобами оцінки, консультування, сімейної терапії й роботи з конкретними випадками.