3. Основні визначення та класифікація мов програмування

Мова програмування – це сукупність символів та правил, за допомогою яких здійснюється опис процесу перетворення інформації від початкових даних до результативних даних. Набір усіх символів, що використовуються мовою програмування називається її алфавітом.

Система програмування – це комплекс засобів, які включають вхідну мову програмування, транслятор, машинну мову, текстовий редактор, бібліотеки стандартних програм, компонувальник, налагоджувач, засоби автоматизації програмування (дизайнери, майстри).

Вхідні мови програмування поділяються на мови низького рівня (близькі до машинної мови, прикладом є асемблери), та мови високого рівня (близькі до мови людини, приклади – С++, Visual Basic, Delphi, мови баз даних тощо).

Транслятором мови програмування називається програма, яка здійснює переклад тексту програми з мови програмування до машинного коду.

В залежності від способу перекладу транслятори поділяються на компілятори та інтерпретатори

При компіляції процеси трансляції та виконання розділені в часу. Спочатку програма перетворюється до набору об’єктних модулей машинною мовою, які потім компонувальником збираються в єдину програму, готову до виконання. Така програма зберігається на диску у вигляді файла. Ця програма виконується багаторазово без повторення трансляції.

Інтерпретатор здійснює покрокову трансляцію та негайне виконання операторів початкової програми без зберігання на диску. При інтерпретації програма машинною мовою не зберігається і тому при кожному запуску початкової програми на виконання її треба транслювати заново. Головним достоїнством інтерпретатора в порівнянні з компілятором є простота роботи під час налагодження програми. А недоліком є те, що зайве витрачається час на трансляцію при багаторазовому виконанні програми.

Загальноприйнятої та суворої класифікації мов програмування не існує.

Але мови програмування прийнято поділяти на дві основні групи за ознакою наближеності до мови машинних команд.

Мови низького рівня (наприклад мова асемблера) – мало схожа на нормальну людську мову. Вони надзвичайно лаконічні. Чим ближче до машинного рівня мова, тим менше та конкретніше задачі, котрі ставляться перед кожної командою.

Наприклад, ти пічний смисл команди асемблера – “записати байт такий-то до такого-то сегменту пам’яті”. Великі громіздкі програми такими мовами пишуть рідко – це дуже кропітка та складна робота. Зате, якщо програма вже написана, то працювати вона буде швидко, займати невеликий об’єм і допускати мінімум помилок.

Мови високого рівня (BASIC, PASCAL, C++) - в значній мірі орієнтовані на людину. Команди цих мов – зрозумілі людині англійські сова (GOTO, IF, THEN, FOR, NEXT). Якщо для людини це всього лиш слово, для комп’ютера виконання будь якої з них – не одна операція, як в асемблері, а декілька. Чим вище рівень мови, тим більша кількість операцій виконується комп’ютером.

Зрозуміло, що програмісти сьогодні використовують мови високого рівня, такі як С++, DELPHI та VISUAL BASIC. Практично всі пакети, якими ми користуємося сьогодні, створені за допомогою цих або подібних мов програмування.