
- •1. Дискусія про природу порівняльного правознавства: самостійно наука, метод пізнання права, самостійно наукова дісципліна в рамках загальної теорії права.
- •2. Функції порівняльного правознавства
- •3. Правова система: поняття, ознаки, структура
- •4. Множинність правових систем. Необхідність класифікація правових систем.
- •5. Класифікація правових систем р. Давида.
- •6. Класифікація правових систем к. Цвайгерт і X. Кьотц.
- •7. Класифікація правових систем к. Осакве
- •8. Історичні етапи формування романо-германської правової сім’ї
- •9. Характерні риси романо-германської правової сім’ї
- •Відносно самостійне існування цивільного і комерційного (торговельного) права.
- •10. Романська та германська підгрупа правової сім’ї
- •11. Структура права романо-германської правової сім’ї
- •12. Джерела (форми) права романо-германської правової сім’ї
- •13. Закон як джерело права романо-германської правової сім’ї
- •14. Правова доктрина як джерело права романо-германської правової сім’ї
- •15. Загальні принципи права, як джерело права романо-германської правової сімї
- •18. Джерела скандинавського права
- •20. Англійська та американська підгрупа правової сім'ї.
- •21. Історичні передумови формування англо-американської правової сім'ї.
- •Порівняльне правознавство 22-28
- •22.Структура права англо-американської правової сім’ї
- •23.Джерела (форми) права англо-американської правової сім’ї
- •Характеристика окремих джерел права англо-американської правової сім’ї (тих, які не виведені в окреме питання)
- •24.Судовий прецедент як джерело (форма) права Англії: поняття та правила застосування. Принцип stare decisis.
- •25.Структура судового прецеденту. Поняття і структура прецедентної норми права.
- •26.Закон як джерело права в англо-американській правовій сім’ї. Співвідношення закону і прецеденту в англо-американські правовій сім’ї.
- •27.Історія формування правової системи сша
- •28. Специфічні риси правової системи сша
- •29. Джерела американського права
- •30. Вплив федеративності на правову систему сша
- •31. Відмінності правової системи сша від правової системи Англії
- •32. Структура права сша
- •33. Поняття релігійної правової сімї та її характерні риси.
- •34. Іудейське право. Характерні риси іудейського права.
- •35. Джерела (форми) іудейського права
- •36. Мусульманське право. Особливості мусульманського права.
- •37. Джерела (форми) мусульманського права.
- •38. Сучасна система та структура мусульманського права.
- •39. Особливості формування та характерні риси індуського права.
- •40. Поняття соціалістичної правової системи. Характерні риси соціалістичної правової системи. Перспективи соціалістичного права.
- •41. Поняття традиційної (африканської) правової сім’ї та її характерні риси.
- •42. Етапи формування африканської правової сім’ї. Загальна характеристика звичаєвого африканського права.
- •43. Джерела (форми) звичаєвого права Африки
- •44. Основні риси звичаєвого права Африки
- •45. Колонізація, як зовнішній вплив на звичаєве право Африки. Тенденції розвитку правових систем держав Африки після здобуття ними незалежності.
- •46. Далекосхідна правова сім’я: характерні риси та особливості.
- •47. Морально-релігійні витоки та праворозуміння в далекосхідній правовій сім’ї
- •48. Поняття китайського права і філософсько-моральні джерела його формування.
- •49. Джерела Китайського права
- •50. Специфіка становлення японського права та його сучасні особливості.
- •51. Конвергенція романо-германської та англо-американської правової систем
- •52. Передумови зближення національних правових систем. Уніфікація та гармонізація правових систем. Модельні законодавчі акти.
1. Дискусія про природу порівняльного правознавства: самостійно наука, метод пізнання права, самостійно наукова дісципліна в рамках загальної теорії права.
Існують два основні протилежні підходи до визначення поняття “порівняльне правознавство”. Прихильники одного підходу трактують його виключно як метод наукового аналізу, що використовується в тому чи іншому обсязі різними юридичними науками. Ця позиція, яку обгрунтував Гаттерідж, була панівною після Першої світової війни. Прихильники іншого підходу вважають порівняльне правознавство самостійною юридичною наукою. Причому слід зазначити, що в юридичній літературі останнім часом спостерігається певна тенденція до збільшення кількості прихильників саме цього підходу.
Щодо нас, то ми підтримуємо думку тих науковців, які вважають, що це питання не можна вирішувати за способом альтернативи — або метод, або наука. З одного боку, порівняння — це науковий метод дослідження, який активно застосовується практично в усіх галузях юридичної науки. Порівняльне правознавство в цьому випадку виконує функцію методу порівняння різних правових систем, що може бути використаний для удосконалення законодавства, уніфікації міжнародного та національного права, вивчення теорії та історії права тощо. З другого боку, широке застосування цього методу привело до формування системи наукових знань про сучасні правові системи, до появи складного саморегулюючого механізму, орієнтованого на одержання нових, надійно обґрунтованих знань про закономірності виникнення, функціонування та розвитку правових систем. Це дає підстави вважати порівняльне правознавство юридичною наукою. Проте, незалежно від поглядів на порівняльне правознавство, воно є важливим для сучасної юридичної освіти. Отже, порівняльне правознавство є навчальною дисципліною, що викладається у вищих юридичних навчальних закладах.
Підбиваючи підсумки, підкреслимо, що порівняльне правознавство є досить складним утворенням, а термін “порівняльне правознавство” має три значення:
1) порівняльне правознавство як метод, що є науковим засобом вивчення правових явищ, завдяки застосуванню якого стає можливим виявити загальне, особливе й окреме в правових системах;
2) порівняльне правознавство як наука, що є сукупністю наукових знань про правові системи;
3) порівняльне правознавство як навчальна дисципліна, що є предметом викладання знань про правові системи у вищих навчальних закладах.
Крім питання про статус порівняльного правознавства, слід зосередити увагу на проблемі термінології. Поряд з терміном “порівняльне правознавство” у вітчизняній та іноземній юридичній літературі активно використовуються терміни “компаративізм”, “порівняльна юриспруденція”, “порівняльне право”.
Термін “компаративізм” походить від латинського “сотрагаїіуш” (“порівняльний”) і досить активно використовується вітчизняною наукою для позначення порівняння правової матерії. Суттєвих причин заперечувати проти його застосування немає. Правознавці, що займаються порівняльним правознавством, називаються компаративістами.
Термін “порівняльна юриспруденція” — це синонім терміна “порівняльне правознавство” (одне із значень юриспруденції — правознавство).
Щодо співвідношення між термінами “порівняльне право” і “порівняльне правознавство”, то обидва вони широко застосовуються вченими для позначення того ж самого правового явища і мають право на існування. Відмінність полягає лише в тому, що перший з них набув поширення в західній юридичній науці, а другий — у соціалістичній та постсоціалістичній науці.
Більш коректним є використання саме терміна “порівняльне правознавство”, оскільки розуміння терміна “право” пов'язане з системою норм, яка регулює поведінку людей. Тож при використанні терміна “порівняльне право” може виникнути думка про існування окремої галузі права — порівняльного права — поряд з цивільним, кримінальним чи адміністративним правом. Насправді ж порівняльне правознавство є лише системою знань, а не сукупністю правил поведінки. Отже, назва “порівняльне право” може створити помилкове враження про те, що дана дисципліна є незалежною галуззю права.