2. Способи обґрунтування права.

В залежності від того, яка реальність подається як джерело правових ідей, розрізняються певні способи обґрунтування права.

Обгрунтування права. Висунення переконливих доказів, фактів з метою аргументації основ, принципів та положення права.

В межах класичних філософських традицій в залежності від уявлень про те, чи набуває правосвідомість правового смислу з об’єктивних відносин, чи із суб’єкта самої свідомості, розрізняють дві групи філософсько-правових теорій:

а) об’єктивістські (матеріалістичні);

б) суб’єктивістські (ідеалістичні).

1. Правовий об’єктивізм пов’язує право з об’єктивною реальністю. Правопорядок і правосвідомість пояснюються з їх життєвого значення. Правова реальність пов’язується із суспільними відносинами, в глибині яких визначається сутність права.

Різноманітність суспільних відносин обумовлює наявність теорій об’єктивізму, які розрізняються в залежності від відносин, що покладаються в основу права. Розрізняють:

• Юридичний біологізм пояснює право через біологічну організацію людини, фундаментальні біологічні потреби, що задовольняються за допомогою права (фрейдизм, біологічна антропологія, соціобіологія).

• Юридичний економізм виходить з того, що існуючі економічні відносини відбиваються в людській свідомості і складають сенс права (Марксизм).

• Політичний об’єктивізм, що пов’язує право з владними відносинами.

• Культурно-історичний об’єктивізм обґрунтовує виникнення права з народного руху як невід’ємної частини цілісної культури народу (історична школа).

• Соціологічний об’єктивізм перебільшує роль соціальних відносин як основоположних для права. Похідний пункт права вбачається не в законодавстві, а в суспільних відносинах (соціологізм).

Позитивні риси об’єктивізму:

• показує взаємодію права і суспільства;

• пов’язує правопорядок із суспільними відносинами;

• вирішується проблема критеріїв справедливості права;

• обґрунтовує ідею про неможливість самодостатності суб’єкта у створенні права.

Негативні риси об’єктивізму:

• абсолютизує роль суспільства у функціонуванні права;

• перетворює правосвідомість і правопорядок у дзеркальне відображення суспільних умов;

• недооцінює роль суб’єкта в сфері права;

• природа права ототожнюється з його соціальною основою.

Основними формами прояву суб’єктивізму в правовій філософії є:

1. Раціоналізм , що вбачає джерело правопорядку в ідеї права, яка знаходиться в людській свідомості. Течія існує у двох формах:

а)догматичний раціоналізм, що виводить з ідеї права всю правову систему;

б) критичний раціоналізм, що виводить з ідеї права лише основні принципи правопорядку.

2- Філософія цінностей - покладає в основу права цінності як незалежні сутності, які даються людині в інтуїтивній формі. Саме ці цінності забезпечують встановлення ідеальних, об’єктивних норм організації суспільства. На основі розуміння сенсу права як цінності людина емоційно відчуває справедливість і несправедливість. Саме це відчуття і є джерелом правопорядку.

Позитивні риси суб’єктивізму:

• Орієнтується на свободу і творчу активність суб’єкта;

• Джерелом правопорядку є суб’єкт як носій ідеї права та справедливості;

• Право характеризується як усвідомлена категорія;

• Людина є критерієм права та правопорядку.

Негативні риси:

• Абсолютизується роль суб’єкта;

• Втрачається зв'язок права з життям, суспільством;

• Перебільшується роль свідомості та сприйняття права;

• Не може бути застосованим до формування законодавства.

Парадигмою сучасних концепцій права, що намагаються подолати протиставлення об’єкта і суб’єкта в праві є інтерсуб’єктивність як спосіб обґрунтування права.

Ця теорія прагне до урахування об’єктивних умов та ідей права у процесі створення і застосування законів.

Сенс права не розчиняється у свідомості суб’єкта чи в суспільстві, а розкривається у взаємодії суб’єктів. Праворозуміння ототожнюється з договором.

Ідеї:

• Перехід від концепції моносуб’єкта (людини) до концепції полісуб’єкта (взаємодії);

• Визнання мови як правової реальності, що забезпечує комунікацію та взаємодію суб’єктів;

• Справедливість має суб’єктивний характер і розуміється лудьми по різному.

Існує у формі двох концепцій:

а) онтологічних, що вбачають справедливість права у людському співіснуванні, способах буття з іншими (екзистенціалізм, феноменологія, правова герменевтика);

б) комунікативних, що акцентують увагу на проблемах громадянського суспільства. Комунікація породжує ціннісні орієнтації, що враховують соціальні умови та обмежують владу.

Позитивні риси інтерсуб’єктивності:

• точкою відліку у праві береться внутрішній досвід учасника правового спілкування;

• право аналізується не як засіб підкорення людини, а як спосіб буття;

• обґрунтовано перехід від пізнання сутності правових явищ до критеріїв справедливості юридичних рішень;

• є основним елементом правової реальності, що обґрунтовує правовідносини.

Негативні риси:

• перебільшує роль спілкування як пошуку справедливості у праві;

• не визначає ролі держави для права;

• Не розкриває сутності правового суб’єкта правовідносин;

• Правовідносини пов’язуються виключно з правами людини.