3.Взаємозв’язок гносеології права з онтологією.

Гносеологія взаємодіє зі всіма складовими філософсько-правового знання. Одним із аспектів такої взаємодії є зв'язок гносеології з онтологією. Вона засновується на наявності спільних, відмінних ознак та взаємовпливу.

Спільні ознаки:

1. Гносеологія та онтологія – це напрямки дослідження права;

2. Вони є структурними елементами філософсько-правового знання;

3. Характеризуються наявністю предмета, мети і завдань;

4. Взаємодіє з філософсько-правовими науками;

5. Мають загальнотеоретичний характер;

6. Формують повагу до прав людини і особи;

7. Мають власну методологію;

8. Забезпечують приріст знань про право;

9. Мають наступальний характер і засновуються на ідеях та теоріях.

Відмінності:

Онтологія права		Гносеологія права
1.	Вивчає правову реальність.	1.	Вивчає науковий аспект права.
2.	Характеризує право як суспільний закон.	2.	Характеризує право як юридичну категорію.
3.	Вивчає природу права.
4.	Право аналізується як усвідомлене явище.	4.	Право аналізується як наукова категорія.
5.	Існує у формі теорій, правової ідеології, нормативних документів, та правового досвіду.	5.	Існує у формі рівнів вивчення права, методології та етапів пізнання права.
6.	Вивчає правовий досвід як втілення права.	6.	Вивчає правову практику як критерій істини.
7.	Базисними феноменами є позитивізм, об’єктивізм, суб’єктивізм, ідеалізм.	7.	Базисними феноменами є рівність, справедливість, гуманізм.
8.	Визначає сутність права як ідеальну реальність відносин між людьми.	8.	Визначає сутність права як об’єкту наукового пізнання.
9.	Зміст права відображається в знаково-символічній формі норм та інститутів, людських взаємовідносинах.	9.	Зміст права виявляється у його ознаках, правах суб’єктів.
10.	Право визначається критерієм відповідності ідеалу.	10.	Право визначається критерієм справедливості.

Взаємозв’язок:

1. Гносеологія права забезпечує методологічний рівень право пізнання і складає наукову основу онтології.

2. Онтологія забезпечує вивчення права як реального явища, надаючи можливість гносеологічного узагальнення онтологічних даних.

4.Сутність методології права.

Теоретичне пізнання в праві здійснюється в освітньому та науковому процесі. Воно реалізується за допомогою методів, що різняться в навчальному й у науковому дослідженні.

У навчальному процесі – це методи пояснення (лекція), методи з’ясування (семінар, практичне заняття та ін.).

Достатньо розвинута система методів пізнання існує в наукових дослідженнях.

Виділяють філософські методи, загальнонаукові методи, спеціально наукові методи та приватно наукові методи.

Філософські методи – це світоглядні підходи щодо досліджень, методологічні принципи пізнання правових явищ. Існує багато світоглядно-методологічних ідей, щодо способів осмислення права: ідеалізм, матеріалізм, діалектика, метафізика, екзистенціоналізм та ін. Найбільш розповсюдженими у сучасній вітчизняній правовій науці є матеріалізм і діалектика.

Матеріалізм – це філософський напрям, який базується на тому, що матеріальні явища існують об’єктивно і обумовлюють нематеріальні явища: науку, релігію, культуру, ідеологію та ін.

Діалектика – це філософський підхід, який базується на тому, що по-перше, всі явища знаходяться у русі, по-друге, знаходяться у взаємозв’язку. Діалектика має свої закони: єдність і боротьба протилежностей, заперечення заперечень, переходу кількості у якість.

Слід відмітити, що останнім часом у нашій країні все більше розповсюджується методологічний плюралізм, що слід визнати позитивним, так як він дає можливість глибше вивчити правові явища.

Загальнонаукові методи – це способи пізнання правових явищ, які використовуються не тільки у правових, а й у інших науках. Найбільш розповсюдженими серед них є:

• аналіз – це мислений поділ цілого на складові елементи та їх по елементне вивчення (наприклад, поділ норми права на елементи й дослідження кожного з них окремо);

• синтез – це прийом протилежний аналізу, у процесі якого узагальнюються знання, добуті при аналізі (наприклад, синтезуючи знання про окремі елементи норми права, ми отримуємо знання про норму права в цілому);

• індукція – це логічний прийом, за допомогою якого на підставі окремого знання отримують загальне знання;

• дедукція – це логічний прийом, за допомогою якого на підставі знань загального отримують знання окремого.

Спеціально наукові методи – це способи пізнання правових явищ, які використовують не тільки у правових, а у декількох науках. До таких методів, в першу чергу, відносяться:

• соціологічний метод – він полягає у дослідженні соціальної дійсності в інтересах вирішення правових проблем за допомогою таких соціологічних прийомів, як анкетування, вивчення документів тощо;

• системний метод – він полягає у тому, що правове явище вивчається з урахуванням того, що, по-перше, воно складається з окремих елементів, по-друге, ці елементи знаходяться між собою у взаємозв’язку зі своїм середовищем;

• Функціональний метод – це спосіб пізнання правових явищ, який передбачає, що правове явище вивчається з точки зору того, як воно виникло, як розвивалось, як функціонує сьогодні, чим стане у майбутньому.

Приватно наукові методи – це способи пізнання правових явищ, які використовуються переважно, або тільки у юридичних науках. Ними є:

• Порівняльно-правовий метод – він передбачає співставлення юридичних понять, категорій, явищ з метою встановлення рис їх тотожності і відмінності;

• Догматично-правовий - він передбачає вивчення правових явищ на сонові суворого дотримання правових догм, аксіом;

• Правотлумачувальний метод – це спосіб, за допомогою якого встановлюється зміст правових приписів, що вивчаються.

Однак, навіть при дотриманні вимог методології вивчення права не можна точно (адекватно) відображати сутність правових явищ унаслідок того, що вони:

1. складні за своєю структурою і механізмом дії;

2. вони є динамічними;

3. правові явища, як правило, пов’язані з не правовими (економіка, політика, ідеологія), що не дає можливість правовій науковій методології повно досліджувати зв’язки права з не правовими явищами.

Усі вказані вище причини зумовлюють те, що при науковому пізнанні права неповно, не точно відображається сутність правових явищ.

Наукове пізнання відображається у формі різних наукових конструкцій:

• правових теорій;

• правових концепцій;

• правових понять;

• правових визначень тощо.