Тема 2. Гносеологія права.

1. Гносеологія права в структурі філософсько-правового знання.

2. Специфіка процесу правового пізнання. … і можливості пізнання правової реальності.

3. Взаємозв’язок гносеології права з онтологією.

4. Сутність методології права.

1. Гносеологія права в структурі філософсько-правового знання.

Особливий характер філософії права та природа цієї науки обумовлюють особливість філософсько-правового знання. Його особливості виявляються як у змісті філософсько-правового знання, так і його структурі. Зміст полягає у сполученні фундаментальної філософської підготовки та знання особливих проблем політико-правової теорії і практики.

Структура філософського знання забезпечує дослідження права як складної багатоаспектної категорії. Кожен із аспектів філософсько-правового знання має власну мету та значення. Лише в сукупності цих підходів формується цілісне філософсько-правове уявлення про юридичну реальність. Основними аспектами філософсько-правового знання є:

• Онтологія права, метою якої є дослідження природи права шляхом вивчення форм права, його функціонального призначення та його зв’язку з іншими категоріями соціального буття. Завдання онтології права полягає у визначенні місця права у сучасному суспільстві;

• Аксіологія права переслідує мету аналізу правових цінностей, визначення їх ієрархічного значення та способів взаємодії і взаємозв’язку. Мова йде про такі характеристики права як ціннісної категорії, як справедливість, рівність, свобода, воля. Завданням аксіології є визначення співвідношення між філософськими формами свідомості – мораллю, політикою, релігією, свідомістю, ідеологією;

• Антропологія права – переслідує мету дослідження прав людини як правової цінності та гуманістичної основи права. Завданням є визначення правової людини як суб’єкта права та співвідношення особистості і права;

• Гносеологія права метою є дослідження особливостей процесу пізнання права, рівнів та методів пізнання права. Завдання полягає у вивченні проблем істини у праві та аналізі практики як критерію правової істини.

Таким чином, гносеологія є самостійним аспектом філософсько-правового знання, що має власний предмет, мету, завдання і забезпечує вивчення одного із важливих аспектів права – методології правознавства.

2. Специфіка процесу правового пізнання. … і можливості пізнання правової реальності.

Правові явища можна розділити на дві групи:

1. Теоретичні явища;

2. Практичні явища.

Теоретичними явищами є поняття про право, про норми права, про правопорушення й інші теоретичні конструкції.

Практичні явища – це реально існуючі в житті правові категорії, правові норми, правовідносини, правопорядок тощо.

Сутність пізнання теоретичних і практичних правових явищ характеризується тим:

• що пізнається;

• як пізнається;

• для чого пізнається.

Стосовно того, що пізнається, то при пізнанні права встановлюється істина, тобто об’єктивна реальність, а саме:

1 – що є правове явище саме по собі, тобто встановлюється його головні невід’ємні властивості;

2 – із яких елементів складається це явище;

3 – який існує зв'язок між елементами пізнаваємого явища;

4 – який елемент є найбільш важливим;

5 – змістовні характеристики явищ;

6 – що зумовлює виникнення, становлення, розвиток, функціонування правових явищ;

7 – тенденції існування явищ.

Правові явища пізнаються:

1. на основі методів теоретичного пізнання;

2. на основі методів практичного пізнання.

Однак слід зазначити, що в реальності вони тісно взаємозалежні та взаємопов’язані. Перші методи розраховані на масові правові явища (приклад, що таке право), другі розраховані на пізнання одиничних явищ (приклад, розслідування злочину).

Зміст методів теоретичного пізнання визначається наукою, зміст методів практичного пізнання визначається також наукою, але в першу чергу – правом, причому право встановлює як методи, так і процес використання цих методів.

Для чого пізнаються правові явища? Правові явища пізнаються:

1. теоретичні явища пізнаються для освітньо-наукових цілей;

2. практичне пізнання існує для вирішення реальних юридичних ситуацій.

Юридичне пізнання складається із певних етапів. Це складові частини, що забезпечують об’єктивність та істинність процесу вивчення права.

І. Постановка проблеми, що надає можливість:

- знайти суперечності між знанням і дійсністю;

- знайти розв’язання проблеми на певному етапі наукового пошуку;

- визначення питань, які можуть бути вирішені за допомогою вже існуючих концептуальних та інструментальних засобів;

- виробити способи здійснення пізнання;

- визначити питання, що формулюють знання про об’єкт;

- виокремити головне питання, що виражає сутність проблеми.

ІІ. Побудова нової теорії, на основі нових знань та співставлення їх з існуючими.

ІІІ. Формулювання наукових гіпотез. Гіпотеза – обґрунтування припущення відносно природи явища, яке становить об’єкт проблеми. Ядром гіпотези є певна ідея. Це форма духовно-пізнавального відображення закономірних зв’язків та відношень реального світу.

Ідея є припущенням відносно причин і властивостей досліджуваного явища. Решта суджень служать або обґрунтуванням цієї ідеї, або наслідками, які логічно випливають з неї.

Гіпотези будують у формі, наближеній до теорії. Гіпотеза є засобом наближення до істини.

Вимоги до гіпотез:

• простота, не обтяженість зайвими припущеннями;

• обґрунтованість, тобто відповідність гіпотези необхідності розв’язання проблеми;

• логічність, тобто структурованість;

• своєрідність, що полягає в унікальності гіпотези для різновиду наукової діяльності.

IV. Обгрунтування теорії як результат перевірки та підтвердження гіпотези. Це перевірена практикою система наукових знань про об’єкт, яка дає цілісне уявлення відносно його закономірностей і сутнісних характеристик.

Теорія має динамічний характер, вона переосмислюється, розвивається, змінюється та вдосконалюється. Основою теорії є підтверджена гіпотеза.

Зазначені етапи правового пізнання можливо охарактеризувати як рух від емпіричного до теоретичного. Емпіричне дослідження передбачає організацію спостережень та їх опис. Теоретичне пізнання – це сутнісне пізнання явища на основі абстракцій.

Процес пізнання права має певні межі. Вони мають об’єктивний і суб’єктивний характер. Об’єктивні межі пов’язуються з:

• рівнем розвитку суспільства;

• ступенем розвину тості науки;

• наявністю засобів дослідження;

• суспільними інтересами;

• потребами практики;

• зацікавленістю влади.

Суб’єктивні фактори:

• інтерес дослідника;

• рівень професійних знань дослідника;

• ступінь обізнаності з існуючими теоріями;

• сприйняття наукових ідей;

• наукова позиція дослідника;

• зацікавленість дослідника в результатах пізнання.