Тема 3. Ч.2 Онтологія права.

1. Природне й позитивне право, як структурні елементи правової реальності.

2. Форми буття права, ідея права, закон, правове життя.

3. Легістська онтологія права. Природно-правова онтологія. Ліберитарноно-правова онтологія. Онтологія права інституціонального.

1.Природне й позитивне право, як структурні елементи правової реальності.

Суперечлива єдність позитивного і природного права становить структуру права реального, та визначає дуалістичне тлумачення структури права. Аналіз філософсько-правової думки надає можливість виокремити два основні підходи до розуміння природного права, які і можуть бути покладені в основу характеристики його співвідношення з правом позитивним.

І. Кант, Платон розуміли природне право, як сукупність моральних вимог, пропонованих праву позитивному, як засобу надання моральної оцінки діючого позитивного права з точки зору його справедливості чи несправедливості.

ІІ. Арістотель, Гегель визначали природне право як необхідну основу чинного законодавства, що не існує поза ним. Це природні принципи, що ототожнюються з реалізацією в праві надприродною ідеєю. Зазначене наголошує на взаємодії права природного і позитивного, яка забезпечує їх взаємовплив в процесі функціонування.

Порівнюючи ці категорії, ми будемо сприймати природне право як сукупність об’єктивних соціальних цінностей потреб людського буття, а також універсальних норм і принципів, що складають основу будь-якої правової системи.

Позитивне право – це існуючі у формі законодавства правові норми, що прийняті державою і гарантовані силою її примусу.

Аналіз напрямків право розуміння є самостійним і самодостатнім і їх взаємодія засновується на єдності і відмінностях.

Єдність:

• Природне і позитивне право є науковими школами, що відображають наукові ідеї вчених;

• Мають спільний об’єкт дослідження – право;

• Засновуються на певним чином обґрунтованих ідеях і положеннях;

• Націлені на досягненні певної мети;

• Мають історичний характер і складаються з певних етапів формування;

• Мають динамічний характер – є змінними за змістом;

• Існують як сукупність шкіл і теорій;

• Формують загальний підхід до явищ правової дійсності;

• Відображають філософське бачення правових явищ;

• Визначають базисні основи права;

• Формують повагу до прав людини;

• Характеризують право як цінність;

• Визначають витоки права та його призначення у суспільстві;

• Характеризують категорії «право – суспільство – держава – особа»;

• Виникають і формуються в умовах європейської цивілізації.

Відмінності:

Природне право	Позитивне право
Є похідним від природи людини, і не залежить від держави;	Є похідним від держави;
Основу правосвідомості складає людське буття, що має універсальний характер;	Основу складає діяльність держави та її інститутів;
Формується в рамках первісного суспільства;	Формується в державно- організаційному суспільстві;
Може мати неписану форму;	Є формалізованим в юридичних актах;
Належить людині від народження і є безумовним;	Залежить від віку і стану здоров’я і може бути обмеженим;
Пов’язується з цінностями і є надбанням світової культури і не тотожне чинному законодавству;	Є реальною категорією, що тотожна законодавству;
Є атрибутом культури;	Є атрибутом цивілізації;
Спирається на релігійні та моральні принципи;	Впирається на волю держави;
Межею права є справедливість;	Межею є інтерес держави;
Пов’язується з філософським розумінням та метафізичною інтуїцією.	Пов’язується з теоретичним розумінням і діяльністю суб’єктів.

Взаємодія:

1. Норми і принципи природного права є основним гуманістичним спрямуванням права позитивного;

2. Позитивне право, закріплюючи норми і принципи природного права, забезпечує його реалізацію.