
- •2. Генезис философии. Общее представление о философских категориях. Их связь с практикой
- •3.Предмет, структура і функції філософії
- •6. Три головні питання філософії по і. Канту. Їх зв'язок з питаннями про співвідношення свідомості і буття і з структурою філософії
- •10.Внутрішня діалектичність предмету філософії. Основні принципи діалектики
- •18. Матерія як субстрат і матерія як субстанція
- •23. Відображення та інформація. Внутрішнє противоріччя інформаційного відображення як причина його розвитку
- •41. Спостереження і експеримент, модель і моделювання
- •44 . Принцип єдності історичного і логічного . Історизм абстрактний і історизм конкретний .
- •53. Категорії цілого і частини
- •54. Категорія причина і наслідок
- •55. Категорії загального, особливого і одиничного.
- •56. Категорії заперечення. Різні види заперечення, їх співвідношення.
- •57. Поняття розвитку, його співвідношення з поняттями руху і становлення.
- •58. Закон взаимоперехода кількісних і якісних змін і його співвідношення з іншими законами діалектики.
- •59. Закон єдності і боротьби протилежностей і його співвідношення з іншими законами діалектики.
- •60. Закон заперечення заперечення і його співвідношення з іншими законами діалектики.
- •61. Предмет соціальної філософії. Місце соціальної філософії в структурі філософії.
- •63. Суспільство як об'єкт філософського пізнання. Соціальна форма руху, її відмінність від процесів живої і неживої природи.
- •64. Діяльність як специфічний спосіб існування реального. Аналіз суспільно-історичної практики, її матеріальних і духовних аспектів.
- •65. Людина як суб'єкт предметно-практичної діяльності. Роль праці в процесі антропосоціогенезу.
- •67. Людина як цілісне утворення. Діалектика біологічного і соціального в людині.
- •68. Співвідношення понять "людина", "індивід", "особистість".
- •69. Гуманізм як явище і як філософське поняття.
- •70. Поняття суспільно-економічної формації як структурно-змістовний аспект людської дійсності.
- •71. "Цивілізація" як категорія соціальної філософії.
- •72. Культура як соціально-діяльнісна форма людської дійсності.
- •75. Поняття духовного життя суспільства. Структура суспільної свідомості.
- •76. Буденно-практичне і ідеолого-теоретичне свідомість.
- •77. Ідеологія і суспільна психологія. Ідеологія і наука.
- •78. Основні форми суспільної свідомості. З взаємозв'язок і взаємовплив.
- •79. Політична свідомість, його місце в духовному жіні суспільства.
- •80. Правосвідомість. Його роль в житті суспільства, у розвитку демократії, формуванні людини.
- •81. Моральна свідомість. Громадські функції моралі. Мораль, право і політика.
- •83. Релігія як форма суспільної свідомості, її сутність, специфіка та роль в житті суспільства.
- •84.Сенс людського життя і сенс історичного процесу розвитку суспільства
- •85. Свобода. Внутрішній і зовнішній аспекти її понімаенія. Волюнтаризм і фаталізм.
- •86. Свобода людини і поняття відчуження.
- •87. Загальні та особливі риси розвитку людських спільнот. Концепції єдності історії та концепції культурно-історичних типів і етносів.
- •88. Критерії прогресу суспільства і особистості.
- •89. Глобальні проблеми сучасності та можливі шляхи їх вирішення.
- •90. Соціально-філософський зміст понять біосфери і ноосфери.
- •91. Щастя як найважливіший аспект прояви основної проблеми філософії.
- •92.Четире розуміння щастя, за в. Татаркевич. Використання діалектичного аналізу та синтезу для цілісного, конкретного розуміння феномену щастя.
- •93. Зв'язок категорії щастя з категоріями істини і свободи.
53. Категорії цілого і частини
Абстрактно-розумове розуміння даних категорій є як би кількісним, великим: "ціле більше частини", "ціле дорівнює сумі частин" і т. Д. Але дійсне ціле - це далеко не лише сукупність і взаємодія частин, а процес самопорождения і самотворення себе як цілого і всіх форм власного існування і розвитку. Характеризуючи ціле як характеристику сфери суті, Гегель зазначав: "Щире є ціле, але ціле є лише сутність, завершується через свій розвиток". Як це не парадоксально звучить для буденної свідомості, але діалектика цілого і частин полягає в тому, що лише одна з частин цілого складає сутність всіх інших частин, лише вона у власному розвитку виробляє свої інші частини як форми власного власного існування. У останніх вона, ця породжує ціле частина, має себе ж, але в іншій формі.
54. Категорія причина і наслідок
Відомо, що світ, в якому ми живемо, являє собою суцільний взаємозв'язок предметів та явищ. Процес його пізнання здійснюється від абстрактного розуміння причинності (як зв'язку всього) до пізнання конкретних причинних залежностей у різних сферах дійсності, і до дослідження самої категорії причинності. В.Т.Ленін з цього приводу писав, що пройшли тисячоліття перш ніж зародилась ідея "зв'язку всього", "ланцюга причин".
Цим самим було встановлено, що світ - це не хаос предметів, процесів і явищ, а впорядковане, взаємопов'язане і взаємообумовлене ціле. Ця впорядкованість світового цілого виступає як закономірність. У світі жодне явище, жоден зв'язок не виходить за межі цієї закономірності. Взаємозв'язок і взаємо обумовленість предметів та явищ різноманітні. Категорії "причина" і "наслідок" узагальнюють і виділяють одну із конкретних і специфічних форм цього взаємозв'язку, зокрема ту, яка вказує на те, що кожне явище чи група взаємодіючих явищ породжує інші явища. Тобто явище, яке викликає до життя інші явища, виступає стосовно другого як причина, В свою чергу, результатом дії причини є наслідок. При цьому слід відрізняти причину від приводу. Привід - це подія, яка безпосередньо передує іншій події, створює можливості для її появи, але не породжує і не визначає її.
Причинно-наслідковий зв'язок має свої особливості, завдяки чому його можна виявити й дослідити. Однією з них є певне слідування явиш у часі: причина передує наслідку. Це визначається тим, що між причиною й наслідком існує "генетичний" зв'язок. На певному ступені розвитку причина породжує наслідок. Проте не можна вважати, що причинно-наслідковий зв'язок установлюється лише на основі послідовності явищ у часі.
Перевірку стосовно причинності та її обґрунтованості здійснює людська практика. Не всяка послідовність явищ у часі є зв'язком причини й наслідку. До неї можна віднести лише ту, при якій існує зв'язок породження одного явища іншим. Послідовність у часі є лише зовнішньою ознакою причинно-наслідкових зв'язків.
Важливим моментом цього зв'язку є його необхідний характер. Це означає, що певна сукупність причин і умов викликає певні наслідки. В цьому й полягає тотожність причин і наслідку, тобто зміни в причині ведуть до зміни в наслідку, що повторюється при певних умовах. Проте необхідний характер причинно-наслідкового зв'язку слід відрізняти від необхідності, бо є випадкові зв'язки причини і наслідку.
Характеристика причинно-наслідкового зв'язку включає в себе визнання її об'єктивного характеру, що органічно випливає із передумови про єдність матеріального світу. Субстанцією світу є матерія, шо постійно змінюється й існує об'єктивно. Отже, причинний зв'язок матеріальних явищ є об'єктивним, як і сама субстанціяпри певних умовах завжди наступає конкретний наслідок.
У природі, суспільстві ми зустрічаємося з фактами доцільності, але й пізнання їх переконує нас у тому, що вони не викликані наперед заданою метою, яка немовби диктується надприродною силою, а мають місце в результаті дії природних причин. Факт доцільності у живій природі у свій час матеріалістично обґрунтував Ч.Дарвін, а у вищій нервовій діяльності тварин і людини - І.П.Павлов.
Дослідження справжніх причин історичного розвитку і його законів спростувало ідеалістичні вчення, згідно з якими розвиток суспільства є хаосом взаємодій розрізнених індивідів, що підкоряються волі начальства чи критично мислячій особистості. Воно відкинуло й метафізичне розуміння зв'язку причини і наслідку як застиглих, ізольованих протилежностей, виключених із загального зв'язку явищ. Згідно з науковим вченням суспільство є жорстко детермінованим процесом, який відбувається під впливом змін у способі виробництва матеріальних благ, вирішальна роль в якому належить народу.
Дія причини завжди залежить від умов, тому вона й змінюється зі зміною останніх. Одна й та сама причина за різних умов може породжувати різні наслідки, і навпаки. Наприклад, кінь може впасти як від швидкої їзди, так і від довгого стояння в конюшні.
В універсальній взаємодії світового цілого причина і наслідок переплітаються між собою. Звідси випливає, що наслідок може породжуватись не однією, а кількома причинами одночасно, і тому слід з'ясувати, як діють окремі причини, встановити основу їх взаємодії (визначальні причини).
У розвитку природи й суспільства слід відрізняти основні та неосновні, головні та неголовні, внутрішні й зовнішні та інші причини. Головні причини визначають хід розвитку в основних, вирішальних моментах. Другорядні - окремі сторони, нюанси наслідку. Наукова філософія надає вирішального значення не зовнішнім, а внутрішнім причинам. Зовнішні причини можуть прискорювати або гальмувати хід розвитку, але не визначають його.
Стосовно суспільства крім об'єктивних, виділяють ще й суб'єктивні причини. До об'єктивних відносять ті, які не залежать від волі І свідомості людей. До суб'єктивних - діяльність різних партій, формування класових завдань та ін. Як відомо, події в історії не проходять повз людську діяльність. Якщо об'єктивні передумови є в наявності, тоді суб'єктивний фактор стає вирішальним.
Взаємозв'язок причини і наслідку передбачає їх взаємо перехід, оскільки в ході загального розвитку причина може виступати як наслідок попереднього (того, що його породило) явища, а наслідок є причиною, яка породжує інші дії.
У свою чергу, наслідок не залишається пасивним стосовно причини, що його породила, а активно впливає на останню. Наприклад, розвиток промисловості позитивно впливає на розвиток сільського господарства і навпаки.
Із сказаного можна зробити висновок, що категорії причини і наслідку є необхідною умовою пізнання людиною світу.