- •1. Предмет, об'єкт та генезис юридичної психології.
- •2. Завдання юридичної психології.
- •3. Система юридичної психології як науки та навчальної дисципліни.
- •4. Загальна характеристика методів юридичної психології.
- •5. Методи вивчення особистості в юридичній діяльності.
- •6. Методи психологічного впливу на особистість. Правові та етичні межі застосування психологічного впливу в правоохоронній та правозастосовчій діяльності.
- •7. Історія розвитку юридичної психології.
- •8. Зв'язок юридичної психології з іншими науками.
- •9. Відчуття: поняття, класифікація, властивості відчуттів.
- •10. Сприйняття: поняття, класифікація та закономірності сприйняття предметів, простору, часу та руху.
- •11. Увага: поняття, види, фактори, що визначають спрямованість уваги.
- •12. Уява: поняття та види. Роль реконструктивної уяви в слідчій та судовій практиці.
- •13. Пам'ять: поняття, види та процеси пам'яті. Значення пам'яті в юрисдикційній діяльності.
- •14. Прийоми активізації пам'яті учасників судочинства
- •15. Мислення: поняття та класифікація. Рефлексивні судження.
- •16. Інтуїція та її роль в юрисдикційній діяльності.
- •17. Емоції: поняття, класифікація, класи емоційних станів.
- •18. Почуття: поняття, класифікація, групи почуттів.
- •19. Стан тривоги (тривожності): поняття, види тривоги та значення в юрисдикційній діяльності.
- •20. Стан стресу: поняття, види, стадії (фази) стресу та його значення в юрисдикційній діяльності.
- •21. Фрустрація: поняття та значення в юрисдикційній діяльності.
- •22. Фізіологічний афект: суть, фази розвитку та значення в юрисдикційній діяльності. Відмінність від паталогічного афекту.
- •24. Поняття та функції волі, етапи вольового процесу. Вольові риси юриста.
- •25. Психологія огляду місця події.
- •31. Психологічні особливості допиту підозрюваного.
- •32. Психологічні особливості допиту обвинуваченого.
- •33. Психологічні особливості допиту свідків.
- •34. Психологічні особливості допиту потерпілих.
- •35. Психологічні особливості допиту неповнолітніх.
- •36. Психологія очної ставки.
- •37. Психологія пред'явлення для впізнання.
- •38. Психологія відтворення обстановки і обставин події (слідчого експерименту).
- •39. Психологія відтворення обстановки і обставин події (перевірки показань на місці).
- •40. Поняття, предмет об'єкт та значення судово-психологічної експертизи.
- •41. Компетенція судово-психологічної експертизи.
12. Уява: поняття та види. Роль реконструктивної уяви в слідчій та судовій практиці.
Уява — це створення людиною чогось нового: нових образів і думок, на основі яких виникають нові дії та предмети. Хоча уява відноситься до пізнавальних процесів, вона служить людині не лише для пізнання навколишнього світу, а й для його перетворення.
Фізіологічною основою уяви є процес утворення нових поєднань і комбінацій з тих тимчасових нервових зв’язків у корі головного мозку, які вже склалися за минулий досвід. Важливу роль в утворенні нових зв’язків відіграє слово, котре оживляє нервові зв’язки, які раніше не вступили в поєднання один із одним, сприяє виділенню в предметах нових ознак. Залежно від активності й усвідомленості людиною створення нових образів виділяють такі види уяви:
• мимовільна уява. У цьому разі нові образи виникають під впливом малоусвідомлених чи взагалі неусвідомлених потреб і намірів людини. Уява виникає “сама собою”, без будь-яких спрямованих зусиль.
• довільна уява. Вона являє собою процес навмисної побудови образів у зв’язку зі свідомо поставленою метою в тій чи іншій сфері діяльності.
Залежно від оригінальності є:
• відтворювана уява. Її суть у тому, що уява нового — для цієї людини — образу предмета чи явища відтворюється на основі словесного опису, сприйняття зображення у вигляді карт, схем, креслень і т. п.
• творча уява — самостійне утворення нових образів, які реалізуються в нових предметах, об’єктах, ситуаціях, явищах.
13. Пам'ять: поняття, види та процеси пам'яті. Значення пам'яті в юрисдикційній діяльності.
Пам’ять – це психічний пізнавальний процес, який полягає у фіксації, збереженні та відтворенні попереднього досвіду. Існують такі процеси п’яті: запам’ятовування; відтворення; забування. Запам’ятовування – один з головних процесів пам’яті. Запам’ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним. Мимовільне запам’ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам’ятати. На мимовільне запам’ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів. Мимовільному запам’ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам’ятовується значно легше й утримується в нашій свідомості значно довше ніж нецікаве. Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер, у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам’ятовування. Відтворення – один із головних процесів пом’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу. Найпростіша форма відтворення – впізнавання. Впізнавання – це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним. При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються всі деталі попереднього ознайомлення з ним. Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвідношення об’єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді. Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування може бути актуальним і мимовільним. Забування – процес, зворотній у запам’ятовуванні і пролягає у згасанні тимчасових нервових зв’язків. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються.