12. Зброя і військове спорядження у середні віки.

На світанку Середн. франкські воїни були озброєні мечем і щитом, вікінги — мечем і грізною дворучною датською бойовою сокирою.У X — 1 пол. XII ст. основну роль у боях уже відігравали озброєні довгим списом і мечем вершни­ки рицарі, захищені шоломом і гнучкою кольчугою та іншими обладунками.

У др. пол. XII й упродовж XIII ст.зросла роль у бою піших лучників і арбалетників. Перевагою лука була скорострільність (із нього за хвилину випускали десяток стріл, із арбалета — лише дві), зате убивча сила стріли, ви пущеної з арбалета, була більшою. II Латеранський собор (1139) заборонив застосування лука й арбалета у війнах між християна­ми, проте наприк. XII ст. за англ. короля Річарда І Левове Серце тогочасні армії знову вда­лися до цієї зброї. Коли арбалетник перезаряджав свою зброю, інший піхотинець прикривав його великим щитом.На озброєнні піхотинців були довгий спис чи загострений кілок, алебарда, меч. Заможніші піхотинці захищали своє тіло залізним шишаком, нашийником, щитом, малою кольчугою.

Під час облоги використовувалися громіздкі пристрої та споруди. Одні допомагали штурмовим загонам піднятися на захисну стіну міста чи фортеці, інші, балісти, жбурляли в захисників 100— 150-кілограмові камені, запалювальні снаряди, трупи тва­рин і людей (щоб викликати спалах епідемії). Для штурму укріплень використовувалися також пересувні щити, решітки, перекидні містки, розбірні драбини тощо.В період пізн. Середн. метальні машини поступово витіснила вогнепальна зброя, передусім арти­лерія*. Але переворот в ар-тилерійській справі відбувся лише в сер. XV ст., після вдосконалення виробництва пороху*, коли кам'яні ядра поступилися місцем металевим. У середині XIV ст. арти­лерію мали всі армії країн Заходу. Спершу гармати вста­новлювали на козли чи спеціальну станину, а з середини XV ст. — на лафет із цапфами. Згодом з'явилася також легка вогнепальна зброя — ручні кулевріни, аркебузи.Гармати були переважно облоговими, в польових боях вони використовувалися лише зрідка. Та й рідко коли вдавалося ово­лодіти містом чи фортецею за допомогою артобстрілу, то­му їх здебільшого брали не штурмом, а тривалою облогою. Та оскільки вояків для щільної облоги завжди не вистача­ло, шукали серед захисників зрадника, який би за винагороду відкрив місь­кі ворота.З появою вогнепальної зброї почали більше дбати про захист тіла. На зміну металевим пластинкам й відносно легкій коль­чузі у другій половині XIV ст. майже все тіло (кінцівки, голову, тулуб) одягли в "білий обладунок" — металевий панцир. Він був таким важким, що іноді рицаря доводи­лось підсаджувати на бойового коня (також закованого у броню) за допомогою горизонтального коловороту. Щоб перемогти вершника в обладунку, досить було вибити його з сідла: на землі він не міг вільно пересуватися і ста­вав немічним.Основною ударною силою війська в XIV—XV ст. зали­шалася важка кіннота, проте вже з'явилася й легка кава­лерія: кінні лучники й арбалетники.

13. Причини великого переселення народів. Міграція германських племен у 2-4ст.

-різке похолодання клімату в II—V ст. змусило насе­лення євразійських степів переселитися в нижчі ши­роти;

-міграційний тиск одних племен на інші викликав ланцюгову реакцію. Монах Амвросій повідомляв у IV ст.: "Гунни кинулися на аланів, алани — на готів, готи — на тайфалів і сарматів; готи, яких прогнали з їхньої батьківщини, захопили в нас Іллірію. І це ще не кінець!" Історик Жак Ле Гофф назвав це раптове масове переселення "втечею уперед";

-досяг критичної межі демографічний тиск на приро­ду, спостерігалося аграрне перенаселення окремих територій, що також спонукало людей до міграції;

-очевидним стало послаблення Римської імперії, що породило в багатьох сусідів спокусу доконати її;

-варварські суспільства на стадії військової демократії виявили схильність до воєнної експансії.

Велике переселення народів, яке здалося середньо-нічним монахам-хроністам ледь не вселенською катастро­фою, започаткували ще у II—IV ст. германські племена, батьківщиною яких були Південна Скандинавія та пів­острів Ютландія. Просуваючись на південь, вони зіткнули­ся з кельтами, причому в одних випадках це призвело до збройних сутичок, а в інших — до етно-культурного взає­мовпливу. Цей перший ("германський") етап Великого пере­селення народів охопив Європу, Азію та Північну Африку.Германським племенам не вдалося етнічно консоліду-натися на території Римської імперії, вони розчинилися в романському середовищі. Кінцевим наслідком етнічних процесів, викликаних міграцією германців, стала "перемо­га латинської мови й латино-іберійського етносу в одних районах і германо-кельтського — в інших" (Я П. Буданова).Історики зазначають, що германці на території Римсь­кої імперії не відчували комплексу меншовартості. Вони ииводили свій родовід від божественних предків чи старо­давніх героїв: "Бургунди називали своїми прабатьками римлян, франки — троянців, сакси — македонців, а готи — і римлян, і троянців, і македонців..." (В. П. Буданова). І хоча ці мігранти ставилися до корінного населення зага­лом толерантно, усе ж їх непрошении прихід сприймався вороже, адже, він неминуче супроводжувався руйнування­ми, які змушували місцеву людність шукати новий приту­лок. Середньовічний монах, свідок захоплення франками провінції Овернь, повідомляв, що завойовники пощадили хіба що тільки землю, та й то лише тому, що не змогли прихопити її з собою. Франки гнали в полон багатьох лю­дей, не зважаючи на вік і стать, причому дітей, юнаків та жінок принагідно продавали. Неважко уявити собі демог­рафічні наслідки їхнього візиту.