50. Боротьба міст з феодальними сеньйорами.

У ранній період свого існування міста, як правило, залежали від сусідніх феодалів. Ними звичайно управляли прикажчики, при­значені сеньйорами. Часто-густо місто належало навіть не одно­му, а кільком феодалам відразу. Наприклад, місто Ам'єн на пів­ночі Франції належало одночасно чотирьом сеньйорам. Також відразу чотирьом феодалам належало на півдні Франції старе римське місто Арль. Проте, коли міста розвинули своє виробни­цтво, зміцніли економічно й організувались у цехи та гільдії, вони почали боротьбу за звільнення від влади сеньйора. Іноді городя­нам вдавалось відкуплятися від сеньйорів великими сумами гро­шей. Та це було під силу тільки найбагатшим містам. Так, напри­клад, відбувалось звільнення міст на півдні Франції. Не дуже ба­гатому місту з численним згуртованим ремісничим населенням найчастіше доводилося здобувати свободу силою. Щодо цього якнайяскравішими зразками упертої боротьби з феодалами були північносхідні французькі міста. Тут з кінця XI і протягом XII ст. в ре­зультаті повстань звільнилося від сеньйорів близько 40 міст, які здобули права вільних міст, або міст-комун. Французькі королі спочатку ще вагалися, кого їм підтримувати — феодалів чи міста, і незабаром зрозуміли, що міста є для них важливою опорою у боротьбі з великими феодалами. З середини XII ст. між коро­лівською владою і комунами встановився міцний союз. Міста - комуни сплачували королю певну річну суму грошей і висилали для його воєн невеликий загін військ. Цим і обмежувалася вся їх залежність від нього. Комуни були ніби колективними васалами короля. У внутрішньому управлінні вони користувались повною автономією. У комунах була своя виборна міська рада і виборні суди, своє міське військо, свій прапор. Пізніше, в XIV ст., королівська влада поступово обмежила права комун. Але в інших країнах комуни і далі посилювали свою незалежність. Так, в Італії комуни внаслідок занепаду імператорської влади в XIII ст. пере-творились у справжні міста-республіки. Те саме було і в Німеччині, де вільні імперські міста зберегли протягом всього середньовіччя становище фактичних незалежних міських республік. Досить довго зберігали свої вольності іспансько-кастільські міста-комуни, втративши їх остаточно тільки в XVI ст.

Фран­цузькі та англійські королі особливо часто «за значну плату» ви­давали містам жалувані грамоти, за якими городяни набували

право також мати свої виборні ради; проте поряд з ними діяв і королівський чиновник. Городяни могли виплачувати"королю пов­ну суму податків, яку самі ж і розподіляли між населенням міста (в Англії такі платежі називались «фірмою»). Усі кріпаки, якщо вони прожили у місті один рік і один день, ставали вільними. На цьому грунті склалося відоме прислів'я: «Міське повітря робить людину вільною». Городянам надавалась свобода торгівлі, право влаштовувати ринки, організовувати цехи та гільдії.

51. Причини виникнення ремісничих цехів.

Цехове ремесло було головною формою толового виробництва у середні віки. Цехи являли собою об'єднання ремісників певної професії в даному місті, які ставили своєю метою насамперед збереження монопольного становища у виробництві товарів і збуті їх на місцевому ринку. Про перші це­хові організації згадують джерела ще наприкінці XI — на початку

XII ст., XIII- XIV ст.- отримують цехові статути. Найбільше цехів виникло ще у другій половині XII, в XIII ст. і навіть на початку XIV ст., Спочатку цехів у тому чи іншому місті було порівняно небагато. З часом цехи дрібнились, і їх у вели­ких містах виникало десятки, а то й сотні. Наприклад, у Парижі в середині XIV ст. було 350 цехів, у Лондоні — 60, Кельні — 50 і т. ін. Кожен цех монополізував яку-небудь одну галузь виробництва. Так, у текстильній промисловості були цехи прядильників, ткачів, фарбувальників, чесальників вовни, шаповалів та ін. Цех ковалів згодом поділився на цехи зброярів, котельників, ножівників і т. ін. Таким чином, цехи були своєрідним виявом поділу праці у се­редньовічному виробництві. Поява нової ремісничої спеціальності викликала появу нового ремісничого цеху. Основною фігурою цеху був майстер. Це був дрібний виробник, що мав власну майстерню і власні знаряддя, одного або двох підмайстрів і одного або кіль­ка учнів. Майстер, підмайстер, учень являли своєрідну цехову ієрархію. Щоб стати майстром, спершу треба було пройти два пер­ші (нижчі) ступені; в XIV ст. майстром можна було стати лише у випадку, коли підмайстер пройде тест на благонадійність, виготовить шедевр і зробить банкети. Тому підмайстри створюють свої організації – компаньйожи. Цехи виробили докладну регламентацію ви­робництва. Функції цеху :

• економічна (слідкувати за якістю виробленої продукції).

• релігійна (була каплиця, був свій покровитель).

• військова (мали військове спорядження).

• функція взаємодопомоги (каса взаємодопомоги).

Цехи відіграли позитивну роль у перший період свого існу­вання, оберігаючи слабке ще міське ремесло від зовнішньої кон­куренції (кріпосного помісного ремесла, а також сільських віль­них ремісників та ін.). Вони були охоронцями технічного досвіду і своєрідною школою виробництва. Велике значення мали цехи як політичні організації, що об'єднували городян у боротьбі з сусідніми ­ феодалами і місцевим патриціатом.