Станція 6. Станція Сихів ( поза маршрутом)

Українські Січові Стрільці отримали наказ про виступ з Чернівців ще 1 листопада, але через саботаж польських залізничників, змогли прибути до Львова лише 3 листопада, а основні сили лише 4 листопада до приміської станції Сихів.

Коли чотири сотні стрільців, кулеметна сотня, чота мінометників під командуванням сотника Букшованого швидко вивантажувалися, готові виконати бойові завдання, їх ніхто не зустрів. Не маючи інформації про становище в місті, сотник приступив до виконання застарілого наказу командування, який йому передала кльопортерка (розповсюджувач) однієї з львівських газет. Спочатку стрільці без втрат розгромили польський гарнізон Персенківки. Тоді сотні розділилися. Одні рушили до головного вокзалу, інші до Цитаделі.

З 1 листопада головним командувачем українськими військами був сотник Дмитро Вітовський. 4 листопада він подав у відставку, і головну команду обійняв більш досвідчений Гриць Коссак. 9 листопада головним Отаманом українських військ призначено полковника Гната Стефаніва.

Першим українським військовим комендантом став 56-річний полковник Микола Маринович. На приміщенні Військової комендатури на площі Соборній в наші дні на його честь встановлено меморіальну таблицю.

Перехід лінією фронту в листопаді 1918р.р. : бібліотека Стефаника (Оссолінеум), Цитадель, Головна пошта, парк ім.І.Франка (Єзуїтський город), університет (Сейм), управління залізниці, казарми Фединанда (вул.Городоцька)

Станція 7. На перехресті вулиць Коперніка, Стефаника, Словацького.

За перші чотири дні боїв утворилась лінія фронту, яка протрималась з незначними змінами аж до відступу українців зі Львова. На півдні вона йшла вздовж вулиці Стрийської, звертала до трамвайних майстерень і по вулиці Коперніка сягала Духовної семінарії, Головної пошти, Сейму, далі через Єзуїтський парк і сад собору Св. Юра виходила на вул.. Бема (сьогодні Ярослава Мудрого), потім по Янівській (Шевченка) і через Клепарів до залізничного полотна. Головними опорними пунктами українських військ у місті стали казарми на вулиці Яблоновських ( Шота Руставеллі ), Сейм, Цитадель, Головна пошта, казарми Фердинанда на Городоцькій, вокзал, Підзамче, міська різня.

Під вечір 1 листопада біля трамвайних майстерень наприкінці вулиці Коперніка зав’язалися перші збройні вузли польського опору. Польські загони зайняли райони Політехніки, собору Св.Юра, костел Св. Єлизавети, оточили Головну пошту і Цитадель.

В третій день листопада о другій годині дня розпочався польський наступ на центр міста. Діяли три ударні групи. Перша рухалась від костелу Св. Єлизавети по вул.Городоцькій, але особливого успіху не досягла, друга група намагалась ударити від школи Марії Магдалини вниз по вул.Коперніка, але зустріла сильний вогонь українців з бастіонів Цитаделі і теж практично залишилась на місці. Найбільш небезпечним виявився наступ третьої групи, яка з верхньої частини вул.Сапєги (С.Бандери) наступала на церкву Св.Юра, Єзуїтський город і будинок Сейму.

Станція 8. Цитадель.

У 50-х роках ХІХ століття на височинах трьох гір ( Калічої, Шембека та Вороновських) споруджено військову австрійську фортецю. У листопадові дні 1918 року вона стала справжньою українською фортецею. Командування українськими підрозділами очолив старшина УСС Ілько Цьокан. 4 листопада до Цитаделі підійшла сотня УСС О.Букшованого, вибивши поляків з трамвайного парку і навколишніх кварталів. 9 листопада задіяли артилерію – гармати та гаубиці на Високому Замку, Цитаделі, Кайзервальді. Поляки намагались знищити гаубиці за допомогою авіації. На Цитаделі знаходився санітарний пост УСС, а також в Сеймі та на станції Підзамче. Українці утримували Цитадель аж до 21 листопада, до наказу залишити місто.

Українці воювали справді шляхетно. Незважаючи на вуличні бої, у місті продовжували працювати кав’ярні, ринки, під час українсько- польських переговорів сторони зобов’язалися не обстрілювати будівлі з табличками Червоного Хреста, санітарні патрулі, поштарів, електростанцію, газівню. Влада намагалась порозумітись з поляками, євреями, німцями. Делегації німців та євреїв висловили «симпатію до Української держави». Коли зав’язався бій біля Оссолінеума (бібліотека ім.Стефаника), керівник уряду Кость Левицький просив отамана Коссака якнайпильніше оберігати книгосховище.