Тема. СЛІДАМИ ЛИСТОПАДОВИХ БОЇВ 1918 РОКУ У ЛЬВОВІ.

Мета. Поглиблення знань з історії України, зокрема, історії ЗУНР та історії Львова. Вшанування пам’яті борців, полеглих в боротьбі за Українську державу. Розвиток вмінь учнів спеціалізованого класу щодо проведення екскурсій.

Форма проведення. Віртуальна екскурсія

Обладнання. Мультимедійна презентація, мультимедійний проектор.

Хід проведення.

На сцені актової зали великий екран, мікрофони. Збоку сидять учні 11 класу.

Демонстрація світлин на екрані супроводжується розповідями учнів.

Станція 1. Проспект Свободи

Такого не бачив древній Львів… Сонячним недільним ранком 28 червня 1914р. на омиту дощем бруківку вийшли тисячні колони українців. Під звуки оркестрів і пісень маширували представники «Січі», «Сокола», «Пласту» та інших напіввійськових товариств, які в той день проводили перший ( і, як виявилося останній) так званий Шевченківський здвиг – огляд своїх формувань.

Від околиць до Великого театру і Народного Дому під захоплені вигуки «слава!» , засипані квітами львів’ян - українців, гарцювали кінні підрозділи, очолювані сотником Володимиром Шухевичем, чітко йшли полки січовиків, стрільців «Сокола – Батька» під проводом Льонгина Цегельського і Михайла Волошина. Завершували колони озброєні підрозділи січових стрільців.

Довідка.

Незважаючи на утиски, перешкоди властей, пожежно – руханкові товариства «Січей» та «Соколів» щільною мережею вкрили Галичину.

1894р. в селі Купчинці на Тернопільщині і у Львові за почином відомого інженера Василя Нагірного виникли перші товариства «Сокіл», а влітку 1914р. вже працювало майже 900 його гнізд. Ще швидшими темпами розвивався січовий рух. У травні 1900р. снятинський адвокат, один з провідних діячів радикальної партії Кирило Трильовський заснував у селі Завалля на Станіславщині перший осередок «Січі», а у1914р. їх нараховувалось вже понад тисячу. 1911р. учні львівських шкіл створили перший гурток «Пласт» . Його засновниками стали відомі в майбутньому діячі, військові старшини – Роман Сушко, Іван Чмола, Олена Степанівна, Петро Франко. Наприкінці 1913р. К. Трильовському вдалося затвердити статут чисто військового товариства «Січові стрільці»

Демонструючи свої досягнення на вулицях Львова, напевно, ніхто не уявляв, що вже через два – три місяці доведеться демонструвати їх на полях битв …

Трапилось так, що в той самий день, 28 червня 1914р., вдарив грім із хмар, які протягом останніх років збирались на небосхилі Європи. У м. Сараєво, у Боснії було застрелено наступника австрійського престолу архікнязя Франца Фердинанда. Саме ця подія стала приводом до розв’язання Першої світової війни – кривавої бойні, в яку було втягнуто 48 держав з населенням півтора мільярда чоловік, що становило ¾ населення Землі.

І світова війна тяжко позначилась на долі України, поділеної кордонами , а відтепер і фронтами. Водночас вона породила надію на відновлення Української держави на руїнах імперій. А державі потрібна буде армія. Тому галицькі українські політики звернулись до австрійської влади з проханням про створення українського військового підрозділу у складі австрійської армії ( рішення про підтримку Австрії у майбутній війні проти Росії було прийняте галичанами-українцями ще 1912р.). Невдовзі згода була отримана. Але з 28тисяч добровольців, зарахували лише 2,5 тисячі. Легіон Українських Січових Стрільців – таку назву отримав створений у серпні 1914р. підрозділ, склав присяги на вірність австрійському цісару та українському народу, продемонстрував зразки військової доблесті, хоробрості, дисциплінованості під час бойових дій. Найвідоміші бої за гору Маківка (1915р.) та за гору Лисоня (1916р.) Командиром Легіону став директор Рогатинської гімназії Михайло Галущинський, старшинами Дмитро Вітовський , Михайло Баран, Григорій Коссак, Сень Горук, Петро Франко, серед січових стрільців були і письменник Осип Назарук, поет – пісняр Роман Купчинський, молодий композитор Михайло Гайворонський, художник Осип Курилас та багато інших кращих синів та дочок українського народу.

Довідка.

Тісні стосунки пов’язували з українським стрілецтвом Івана Франка. Його сини Петро і Тарас служили в Легіоні. Восени 1915 року хворий письменник оселився у стрілецькому «Приюті для хворих та виздоровців УСС» по вулиці П.Скарги 2а ( зараз вул..Озаркевича ). Незважаючи на важкий стан здоров’я. письменник не одну вечірню годину провів у стрілецькій вітальні. Під одним дахом з Іваном Франком жив і творив художник О.Новаківський, який також користувався стрілецькою гостинністю.

… В останню путь проводжали Каменяра також стрільці. 31 травня 1916року прибула велика стрілецька делегація на чолі з Г.Коссаком. Фронтовикам було доручено винести труну і супроводжувати віз – катафалк до Личакова, сотнику З.Носковському – покласти вінок від стрілецтва. А через кілька днів нові вінки лягли до свіжих стрілецьких могил на фронті.

Станція 2 . Вулиця Театральна,22. Біля Народного Дому.

Був жовтень 1918 року. Війна добігала кінця. «Клаптикова» Австро – Угорська імперія розвалювалась на очах, а на її уламках створювались незалежні держави. З метою утворення на західноукраїнських землях української держави 18 жовтня 1918р. у Львові була заснована Українська Національна Рада, яку очолив Євген Петрушевич ( голова парламентської делегації українців у Австрійському парламенті), ввійшли провідні діячі українських партій.

Саме у великому залі Народного дому було затверджено Статут Української Національної Ради.

Довідка.

Будівля Народного Дому зведена 1851 – 1864 р.р за проектом Вільгельма Шмідта та Сильвестра Гавришкевича на кошти галичан. В будинку містилася чоловіча академічна гімназія, бібліотека та український театр «Руська бесіда».

Головним противником відродження української державності в Галичині була не Габсбурзька монархія та її крайова адміністрація, а політики та військові кола Польщі, яка також ішла до свого відродження (11 листопада). А Львів та Галичина розглядались як невід’ємна частина Польської держави. Поляків підтримували уряди провідних країн Антанти, США, на їх користь схилялись і австрійські власті. Стало відомо, що 1 листопада до Львова має прибути Польська ліквідаційна комісія, щоб перебрати управління краєм у свої руки.

Не можна було гаяти ні дня. 31 жовтня у Народному домі відбулося засідання Української Національної Ради та Центрального Військового комітету.

Довідка.

Центральний Військовий Комітет утворено під керівництвом поручника Івана Рудницького у вересні 1918р. Його осідком стала «Народна гостиниця». ( Зараз на цій будівлі на вулиці Костюшка, встановлено меморіальну таблицю). До ЦВК ввійшли досвідчені старшини-фронтовики Сень Горук, Дмитро Вітовський, Володимир Старосольський, Любомир Огоновський. Вони вели активну пропагандистську роботу у війську.

Дмитро Вітовський заявив:

• Якщо цієї ночі ми не візьмемо Львів, - завтра його візьмуть поляки!

• Чи ви справді готові здійснити військовий переворот? – недовірливо спитав його посол Кость Левицький.

• Цілковито.

Рішучість і впевненість в успіхові воєначальника переконала навіть найбільш нерішучих членів Національної Ради. Народний Дім став штабом українського збройного повстання. ( Про це зараз свідчить меморіальна таблиця). Керував повстанням Дмитро Вітовський. Звідси кур’єри роз’їхались по всій Галичині з наказом брати владу у руки міських, повітових комісарів-українців. Командиру УСС О. Букшованому, які перебували у Чернівцях, наказано негайно виїжджати до Львова, а комісару Б.Загайкевичу у Перемишлі Д.Вітовський наказав зайняти місто і негайно висадити в повітря мости через Сян, щоб «не пропустити жодного поляка».

Станція 3. Площа Ринок,1. Біля Ратуші.

Коли стало розвиднюватись і розпочався похмурий сірий день 1листопада, ціле місто було в українських руках. Українські війська захопили такі об’єкти: головний вокзал, пошту, намісництво, військову команду, склади зброї і казарми, цитадель, тюрми, поліцію, кадетську школу та залізничні станції на Личакові, Підзамчі і Персенківці.

На мурах міста появились перші відозви:

« Український народе!

Голосимо тебе святу вість про Твоє визволення з віковічної неволі. Віднині ти господар своєї землі, вільний горожанаин Української Держави…»

Загін поручника Мартинця захопив Ратушу, а 17 – річний стрілець Степан Паньківський встановив на ній двометровий синьо-жовтий прапор, виготовлений Марією Лазорко (дружина директора «Народної торгівлі»). Степан Паньківський загинув в березні 1919р. в бою зполяками під Вовчухами.

Станція 4. Вул. Винниченка, 22 . Обласна адміністрація.

Будівля споруджена на початку ХІХ століття як приміщення австрійського крайового органа влади – Галицького намісництва. З австрійським намісником Карлом фон Гуйном українські політики ще до 1 листопада розпочали переговори про передачу влади українцям, спираючись на цісарський патент від 16 жовтня. Такі ж переговори вели і поляки. Гуйн відмовив українцям, схиляючись до порозуміння з поляками.

В ніч на 1 листопада хорунжий Сендецький з 75 стрільцями оволодів намісництвом і заарештував Гуйна. Пополудні 1 листопада, в День всіх святих, коли мешканці міста пішли зі свічками на цвинтарі, відбулося офіційне перебрання влади від австрійського намісника, Гуйн підписав відповідний протокол.

Вся повнота влади перейшла до Української Національної Ради. Саме вона проголосила створення Західної Української Республіки. Президентом обрано Євгена Петрушевича, главою уряду Костя Левицького. Почалась розбудова держави.

Коли група українських діячів відпровадила на вокзалі генерала Гуйна та інших чиновників австрійської адміністрації, Гуйн сказав наступне: « Мені старому здається , що справа не піде так легко як почалася. Ваші противники- це завзяті люди!». Нажаль він не помилився.

Станція 5 Площа Катедральна. Гарматна куля в стіні Катедри.

Тріумф перших хвилин почав швидко змінюватись тривожними донесеннями. Стало зрозумілим, що план зайняття міста не охоплював всіх об’єктів, і частина з них, досить важливих , залишилась не обсадженою. Перші успіхи породили передчасну ейфорію як в політиків, так і в народі. Чимало стрільців, вважаючи справу зробленою, вже наступного дня залишили Львів та розійшлись по домівках. У лавах залишилось лише 648 стрільців і старшин з 1500.

Дотримуючись правил ведення війни, українці не інтернували нікого з визначних поляків, хоч це могло паралізувати опір противника, який не думав здаватись.

Польський комітет народовий вже 1 листопада прийняв рішення об’єднати всі розрізнені бойові організації і закликав всіх поляків до зброї. Розпочалась українсько – польська війна, боротьба за Львів. Свідками цих подій є снаряди, вмуровані в стіни Катедри та Преображенської церкви, що попали в них під час кровопролитних боїв 1918 – 1919р.р.

Основні сили поляків зосередились в домі техніків при вулиці Ісаковича (нині Горбачевського) і школі Сенкевича ( вул.Тургенєва). Їм вдалося швидко об’єднати військові сили, основу яких склали три формації: Польська військова організація – колишні легіонери бригади Пілсудського, Польський допомоговий корпус, провідником якого був Владислав Сікорський, Польські військові кадри, до яких горнулись різні товариства – «Сокіл», «Гвязда», «Скала», а також молодіжні, студентські , жіночі організації. Об’єднані польські бойові групи очолив 37-літній капітан Чеслав Мончинський. Досі він дуже повільно просувався по службі. Але на цей раз використав свій шанс. За бої у Львові капітан отримав чин полковника, після війни обирався до сейму.

Надії українців покладались на Українських Січових Стрільців.