1. Розкрите поняття «масова комунікація». Що саме вирізняє цей вид комунікації від інших різновидів комунікації у суспільстві?

Во-первых, коммуникация представляется как средство связи любых объектов материального и духовного мира. Во-вторых — трактуется как общение, в процессе которого происходит обмен информацией. В третьих, под коммуникацией подразумевают передачу и массовый обмен информацией с целью воздействия на общество и его основные компоненты.

Отичительные черты массовой коммуникации на ряду с другими видами коммуникации можно найти среди «параметров» массовой коммуникации.

Согласно самому общему определению, массовая коммуникация — разновидность социокультурной коммуникации, реализуемой на уровне общества, процесс, в ходе которого специфически организованные институты, посредством технических средств, производят и передают послания большой и рассеянной в пространстве аудитории.

«Отправитель сообщений». Всегда организованная группа (или медийная структура), являющаяся частью специфического социального института. Эта структура зачастую осуществляет функции, отличные от собственно коммуникационных.

«Канал». В процессе МК каналы трансляции информации представляют собой сложные технологические системы структурированного массового производства и распространения сообщений, специфические для каждого вида медийных средств (пресса, радио, телевидение, Интернет и т.п.).

«Информация». Передаваемые определенным отправителем по определенному технологическому каналу сообщения, являющиеся продуктом сложно структурированного массового производства. В современном процессе МК создание «информационного продукта» представляет собой чрезвычайно важную составляющую системы в целом. Не случайно с самого начала изучения анализ информации, передаваемой СМИ, являлся одной из главных исследовательских.

2. Охарактеризуйте основні етапи становлення масової комунікації у суспільстві

З розвитком суспільства, ускладненням соціальної структури і соціокультурних відносин змінювалися форми та особливості аудиторії, на яку було спрямовано інформацію. Відповідно змінювалася й комунікація, що дало підставу вести мову про масову комунікацію.

Появі соціології масових комунікацій сприяв розвиток соціально-політичних систем у XX ст., зокрема формування в першій його половині тоталітарних режимів в Європі з міцною та розгалуженою системою масової пропаганди. У цей час на передньому плані опиняються проблеми ефективності пропаганди і контрпропаганди, впливу масової комунікації на поведінку громадян. А своїм головним завданням соціологія масових комунікацій вважала вивчення особливостей процесу комунікації та чинників, що впливають на його ефективність. Сам процес комунікації вона розглядає за такою схемою: «ХТО - ЩО ПОВІДОМЛЯЄ - ЯКИМ КАНАЛОМ - КОМУ - З ЯКИМ ЕФЕКТОМ?» (схема Г. Ласауелла).

Одночасно розвивався методологічний арсенал досліджень: процедури масового вибіркового опитування та панельного дослідження аудиторії (Г. Лазарсфельд), контент-аналізу (Г. Ласауелл, Б. Берельсон), експериментів у сфері масової комунікації (К. Левін, К. Ховланд) тощо. Ефективність комунікації розглядали тоді як прямий наслідок пропагандистського впливу, приділяючи головну увагу чинникам, що посилювали чи послаблювали його.

У 50-60-ті роки XX ст., під впливом структурного функціоналізму, стрижневе до того часу поняття ефективності було доповнене поняттям про функцію та дисфункцію в процесі комунікації. А об'єктом досліджень замість процесу комунікації стала система соціальних зв'язків, у межах яких процес масової комунікації реалізується і на які він безпосередньо впливає. Відтоді роль масової комунікації почали вбачати не лише у впливі на установки, знання окремих індивідів, а й у поширенні певних інституціалізованих стандартів сприйняття дійсності, культурних норм, стереотипів поведінки.

Усе це дало змогу у 70-80-ті роки розвинути радикальні критичні напрями соціології масової комунікації. Критично настроєні дослідники звертають увагу на маніпуляції масовою свідомістю, поширення та нав'язування через засоби масової інформації певних ідеологій, розкривають механізми їх нав'язування, тиску на суб'єктів соціального життя, широкі верстви населення, на суспільство загалом через процес масової комунікації.

Одночасно загострюється інтерес до масової культури, міжнародних комунікацій, глобальних проблем поширення інформації, які часто розглядали в межах концепції «культурного імперіалізму». Конкретним результатом розвитку соціології масових комунікацій у цей період стала підготовка у межах ЮНЕСКО програми «нового інформаційного порядку», покликаної забезпечити рівні права країн, що розвиваються, у структурі світової інформаційної мережі.

В останні десятиріччя соціологія масових комунікацій зосередилася і на культурологічних проблемах, особливостях функціонування сучасних засобів масової інформації та якості поширюваної інформації. Представники постмодерністського підходу загострюють увагу на різких розбіжностях між реальним світом та його образом у сучасних комунікативних потоках, на зростанні в процесі масової комунікації ролі «симулякрів» (інформаційних образів, що не відповідають життєвим реаліям).

Загалом розвиток масових комунікацій, її проблематика тісно пов'язані з еволюцією самої системи засобів масової інформації (листки новин – преса – радіо-телебачення-інтернет).